Засновник школи “Ла Трачча” в Бергамо і батько чотирьох дітей Франко Нембріні – один з кращих педагогів сучасності.
Ось найяскравіші висловлювання про батьківство і виховання з його книги “Від батька до сина”.
Ніколи не бійтеся помилитися. Адже для своїх дітей ми найкращі у світі батьки. Не варто намагатися їм навіяти уявлення про ідеальних послідовних батьків – вони все одно не дадуть себе обдурити.
До чого ця загальна манія заводити сімейних психологів? Не піддавайтеся божевіллю, ви – найкращі у світі батьки! Навіть якщо ви допустили помилку, це не завдає дітям психологічної травми. Їх травмує відчуття того, що вони йдуть по хитких пісках, невпевненість на обличчях батьків, відчуття того, що їхній будинок може звалитися від будь-якого пориву вітру.
Коли батьки починають ставити питання: “Ну, і що в цьому поганого?” – битва програна. Питання: Що поганого? – це капітуляція. Справжній вихователь запитує “Що в цьому хорошого?”.
Проблема виховання – дорослі, а не діти. Виховавши батьків, можна вже починати замислюватися про виховання дітей.
Щоб пізнати добро і зло, не потрібно відчувати зло. Якщо я повинен пояснити дитині, що вогонь обпікає, мені зовсім не потрібно десять разів прикладати його долоню до плити. Зовсім не обов’язково пробувати все без розбору. У дитини є право на те, щоб переживати розумне, добре і прекрасне.
Якщо нічого не робиш ти, то в справу виховання втрутиться середовище – і твій син чимось обов’язково так заповнить свої мізки. Або тим, що пропонуєш йому ти, або чимось іншим. Ти, вихователь, повинен бути на посаді, у тебе має бути стільки пропозицій, що не вистачить і дня, щоб реалізувати всі твої великі задуми, не вистачить тижня і цілих канікул.
Неможливо виховувати, якщо ти сам не отримуєш постійного виховання. Вихователь – це перш за все вихованець, той, хто дозволяє себе виховувати.
Дуже складно донести до підлітків, що закоханість можна переживати по-різному, а не тільки так, як її показують по телевізору. Нам спаскудили навіть короля Артура і мага Мерліна. Нещодавно вийшов фільм, де м’язистий король Артур, здається, тільки що відірвав ноги від серфінгу і в поведінці нічим не відрізняється від звичайних підлітків.
Діти народжуються такими ж, як і сто чи тисячу років тому. З тим же серцем, бажанням, розумом, що і завжди. У них завжди живе Незгасиме бажання істини, добра, краси, бажання бути щасливими. Але яких батьків, яких учителів, як свідків реальності своїх переконань вони бачать перед собою?
Чому в дитинстві я хотів стати таким, як мій батько? Бо я відчував, що він знає речі, які в житті знати важливо. Він знав що таке добро і зло, правда і брехня, радість і біль, життя і смерть. Без довгих проповідей він підводив мене до позитивного бачення існування, його життя було живим свідченням про пізнану Істину.
Сучасні діти виростають і ніхто не пропонує їм гіпотезу пояснення реальності. Тому їх так переповнюють страх, нерішучість і смуток, і тому вони так часто стають жорстокими. Адже ми, дорослі, знаємо: неможливо довго бути сумними і не стати злими. Смуток наших дітей – дитя нашого смутку, їх незацікавленість – породження нудьги, що охопила нас самих.
Секрет виховання, мені здається, полягає в наступному: діти дивляться на тебе. Коли вони грають, вони не просто грають; що б вони не робили, насправді краєчком ока, вони завжди дивляться на тебе. І якщо вони бачать в тобі радість і силу перед обличчям реальності, то це єдиний засіб в твоєму розпорядженні для їх виховання.
Для виховання майже не потрібно слів. Вірніше, єдині слова, які у вихованні мають сенс – це відповіді на питання, які ставляться дітьми. Ніколи не потрібно давати відповідей на ті питання, які діти не ставлять, не відчувають.
Виховання – це передача нашого досвіду щастя, а не цінностей і правил.
