Корисна стаття для батьків від психолога Анни Бикової:

Я лінива мама. А ще егоїстична і безтурботна. Хочете знати чому? Та тому що хочу, щоб мої діти були самостійними, ініціативними та відповідальними.

Працюючи в дитячому саду, я спостерігала чимало прикладів батьківської гіперопіки. Особливо запам’ятався мені трирічний Славко. Мама вважала, що він зобов’язаний завжди все з’їдати, а то схудне. Не знаю, як його годували вдома, але до нас він прийшов з явним порушенням апетиту. Він механічно жував і ковтав все, що дадуть. Причому його треба було годувати, тому що «сам він є ще не вміє!». І ось годую я його в перший день і не бачу взагалі ніяких емоцій на обличчі: підношу ложку — відкриває рот, жує, ковтає.

Читайте також: Я сам: Як розвинути внутрішню мотивацію в дітях. За методикою Монтессорі

Питаю: «Тобі подобається каша?» – «Ні».

При цьому відкриває рот, жує, ковтає.

«Хочеш ще?» – підношу ложку. – «Ні», – але все одно жує і ковтає. «Не подобається — не їж!»

Очі Славіка округлилися від подиву. Він не знав, що так можна.

Спочатку Славік насолоджувався отриманим правом відмовитися від їжі й пив тільки компот. А потім почав їсти з добавкою те, що йому подобається, і відсувати тарілку з нелюбим. У нього з’явилася самостійність у виборі. А пізніше ми перестали годувати його з ложки, тому що їжа — природна потреба. І голодна дитина поїсть сама.

Я лінива мама. Мені було ліньки довго годувати своїх дітей. У рік я вручала їм ложку і сідала є поруч. У півтора, вони вже орудували виделкою.

Ще одна природна потреба — справляти нужду. Славко робив це в штани. Його мама сказала нам водити дитину в туалет кожні 2 години. «Я його вдома сама саджу на горщик і тримаю, поки він всі справи не зробить». У підсумку в саду вже велика дитина чекала, що його теж будуть водити в туалет. Не дочекавшись, мочив штани й навіть не здогадувався їх зняти, звернутися за допомогою. Через тиждень проблема була вирішена.

«Я хочу в туалет!» – гордо сповіщав групу Славік, прямуючи до унітаза.

Я лінива мама. У вихідні я люблю довго спати. В одну із субот прокинулася близько 11. Мій син, якому 2 з половиною роки, дивився мультик, жуючи пряник. Телевізор включив сам, диск теж знайшов сам. А старшого, якому 8, вже не було вдома. Він напередодні відпросився з другом і його батьками в кіно. Я сказала, що мені ліньки так рано вставати. І якщо він хоче в кіно, то нехай сам заводить будильник і збирається. Треба ж, не проспав … Звичайно ж, я теж заводила собі будильник в телефоні, прислухалася, як він збирається і закриває двері, чекала СМС від мами друга, але для дитини це залишилося за кадром.

А ще мені лінь перевіряти портфель, рюкзак для самбо, сушити його речі після басейну і робити з ним уроки (до речі, навчається він на добре і відмінно). І виносити сміття мені теж лінь, тому його викидає син по дорозі в школу.

Ще я маю нахабство попросити його зробити мені чай і принести до комп’ютера. Підозрюю, що з кожним роком я буду ставати все більш ледачою.

Але дивовижна метаморфоза відбувається з дітьми, коли до нас приїжджає бабуся. Старший тут же забуває, що він вміє сам робити уроки, розігрівати собі обід, збирати портфель. І навіть засипати один в кімнаті боїться — поруч повинна сидіти бабуся! А бабуся у нас не лінива.

Діти несамостійні, якщо це вигідно дорослим.

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів