У більшості сімей ролі розподіляються логічно: батьки — це відповідальні дорослі, які розставляють кордони, опікують і допомагають дітям рости й розвиватися, а діти — це діти, яким дозволено експериментувати та помилятися, вивчаючи навколишній світ. Однак в кризових ситуаціях баланс в сім’ї порушується, і дітям доводиться брати на себе роль дорослих — і в цьому немає нічого хорошого.
Коли діти та батьки всередині сім’ї раптово міняються місцями, психологи називають це явище парентифікацією. Це означає, що діти стають силою, що скріплює сім’ю, що відповідає за її благополуччя і збереження, і вирішують зовсім невластиві для себе завдання, піклуючись про своїх сиблінгів і / або батьків.
Парентифікація найчастіше виникає в сім’ях, в яких батьки проходять через важке розлучення, змушені дуже багато працювати, страждають залежністю (наприклад, алкоголізм), психічними розладами або сім’ях з батьком-одинаком. Також нерідко «батьками» змушені ставати старші діти в багатодітних сім’ях, в яких дорослі не приділяють дітям достатньо уваги.
Дитинство з його безтурботністю, наївністю, помилками та переживаннями — це важливий етап в житті кожної людини, а тому діти не повинні перетворюватися в главу сім’ї у віці 7-8 років. Ось п’ять тривожних ознак того, що ваша дитина змушений брати не себе невластиву їй роль.
Ви ділитеся з дитиною непотрібними подробицями
У міру дорослішання дитини, батьки починають говорити з нею на глибші та відверті теми — і це нормально. Однак якщо ви звикли ділитися з дитиною усіма своїми емоціями, почуттями, проблемами та переживаннями без купюр і оглядки на її вік, це вже тривожний дзвіночок.
«Діти не повинні задовольняти потреби батьків в емоційній близькості або зберігати батьківські секрети», – говорить професор університету Луїсвілля Ліза Хупер. Надмірна батьківська відвертість призводить до тривожності у дітей, а також змушує їх відчувати себе відповідальними за емоційний добробут батьків. Куди здоровіше ділитися своїми потаємними переживаннями з друзями, дорослими родичами або психотерапевтом.
Ваша дитина змушена бути миротворцем
Таке найчастіше зустрічається в сім’ях з розведеними батьками: дітям доводиться брати на себе роль медіаторів і намагатися налагодити стосунки між конфліктуючими дорослими. Нерідко в розведених парах дитина залишається єдиним, хто підтримує контакт і з мамою, і з татом, але вона точно не повинна намагатися налагодити стосунки між ними та перетворюватися в «посильного», через якого батьки розв’язують свої питання.
Наслідки у подібних ситуацій невтішні — діти-миротворці частіше страждають від тривоги, депресії та проблем з довірою. Виправити це під силу тільки самим батькам: вони можуть спробувати налагодити ефективну комунікацію між собою, вирішити свої розбіжності (самостійно або через юриста) і дозволити дитині вибудовувати свої стосунки з кожним з батьків окремо.
Дитина повністю бере на себе турботу про інших членів сім’ї
Безумовно, чим старшими стають діти, тим більше обов’язків по дому і догляду за молодшими братами та сестрами вони можуть брати на себе. Однак якщо це перетворюється в їх одноосібний обов’язок до такої міри, що вони фактично стають другими батьками своїм молодшим сиблінгам, значить, щось пішло не так.
Діти — і старші, і молодші завжди знаходяться в відповідальності батьків, а не один одного, і про це важливо пам’ятати. Надмірно раннє «дорослішання», при якому дитині доводиться брати на себе роль батька, може призводити до інших ранніх проявів «дорослої поведінки»: куріння, вживання алкоголю, самовільне відрахування зі школи, — попереджає професор соціології Лінда Бертон.
Читайте також: 5 помилок, які здійснюють дорослі: правила виховання від Дмитра Карпачова
Дитина вас не поважає
Іноді діти починають влаштовувати скандали та грубіянити, коли в родині щось не так. Вони не завжди можуть описати свої почуття словами, але відчуття загнаності або завантаженості нерідко трансформується в прояв неповаги стосовно батьків.
Парентифікація — це сильний фактор стресу, який чинить серйозний вплив на дітей. Якщо ви помітили, що ваша дитина переживає непростий період і активно проявляє неповагу до вас, можливо, прийшов час відновити кордони всередині сім’ї й свою роль батька.
Автор книги «Втрачене дитинство: важка доля парентифікованої дитини» Грегорі Юрковиць стверджує, що, попри те, що деякі діти легко адаптуються до парентифікації та не відчувають явних труднощів у невластивій для них ролі, вона неминуче надає руйнівну дію на стосунки всередині сім’ї.
Зусилля дитини втрачають цінність
Психолог Ліза Хупер зазначає, що в багатьох сім’ях парентифікація проходить «непоміченою, невизнаною та неоціненною», і закликає батьків розрізняти деструктивну та конструктивну парентифікацію.
Тимчасова парентифікація, коли дитина піклується про батька після операції, дарує дитині почуття гордості та самостійності, тоді як тривала парентифікація неминуче перетворюється на тягар.
За словами Хупер, визначити деструктивну парентифікацію можна за ступенем визнання і подяки, яку дитина отримує за свої зусилля. Якщо вся дитяча праця по догляду за іншими людьми проходить непоміченою і приймається як належне, стосунки всередині сім’ї поступово стають хворими.
Фахівці стверджують, що не існує чіткої межі між включеністю дитини в домашні справи та парентифікацією. Однак для того, щоб перше не перетворилося в друге і не почало чинити негативний вплив на дитину і сім’ю, важливо пам’ятати про те, що емоційний добробут вашої дитини залежить від вас, а ніяк не навпаки.
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
