Багато батьків стурбовані тим, як перестати кричати на своїх дітей і почати з ними взаємодіяти. Але проблема більшості дорослих в тому, що хоч вони й вважають, що повинні перестати кричати, при цьому не вірять в те, що є інший спосіб привернути увагу дитини. Зрештою, це наша робота й обов’язок – навчити дітей всього, а як ще можна змусити їх слухати? Адже наш крик їх не ранить, вони ледь слухають, закочують очі та все одно знають, що ми їх дуже любимо. Правильно?

Ні, неправильно. Насправді крик лякає дітей, він змушує їх серця тверднути відповідно до нас. І коли ми кричимо, діти або починають боротися з цим, або просто завмирають, і, так чи інакше, це перешкоджає засвоєнню ними того, чого ми хочемо їх в цей момент навчити. Більш того, кричачи, ми привчаємо дітей переставати слухати нас, поки ми говоримо на підвищених тонах. Якщо здається, що дитина зовсім не лякається вашого крику, це всього лише ознака того, що вона вже чула його занадто багато і розвинула в собі механізми захисту від цього – і від вас.

Наш гнів відштовхує від нас дітей різного віку. Кричачи на них, можна бути впевненим, що після десяти років дитина почне відповідати тим же і буде боротися зі всім у світі шляхом крику протягом усього підліткового періоду. А оскільки її серце буде вже запеклим стосовно нас, великий ризик потрапляння під вплив поганих компаній. Ми втратимо наш вплив на дітей як раз в той момент, коли він буде найбільш важливим.

Читайте також: 5 причин, чому ніхто з нас не має права кричати на дитину

Хочете вірте, хочете ні, але є сім’ї, в яких батьки не кричать на своїх дітей. І мова не йде про ті сім’ї, в яких зовсім відсутня будь-яка емоційність – всі ми знаємо, як це погано. І мова також не йде про те, що в цих сім’я ростуть якісь ідеальні діти, на яких не потрібно підвищувати голос, або це якісь ідеальні батьки. Ні, це не так. Просто це сім’ї, в яких батьки знають, на які кнопки треба натиснути, щоб не виливати свій гнів на дітей, особливо якщо врахувати, що часто ми кричимо на дітей, просто зриваючись через свої власні проблеми.

Як уникнути цього і припинити кричати на дитину?

1. Спілкуватися з дітьми поважним тоном.

Сказати їм, що ви теж вчитеся бути батьками і іноді робите помилки, але намагаєтеся стати краще.

2. Розуміти, що завдання батьків №1 – це вміння управляти своїми власними емоціями, бо така поведінка допоможе дитині потім управляти своїми.

Діти вчаться співпереживати тоді, коли ми їм співпереживаємо. І також вони вчаться кричати на нас, коли ми підвищуємо голос на них.

3. Пам’ятати, що діти поводяться по-дитячому!

Вони ще незрілі люди, буквально. Вони перевіряють все на міцність і експериментують, щоб зрозуміти, як щось влаштовано. Їх лобова кора розвинеться остаточно тільки до 20 років, а до цього часу ними будуть керувати в першу чергу емоції, а вже потім розум. І, як і всі інші люди, діти не люблять, коли їх контролюють.

4. Не дозволяти собі зриватися і брати відповідальність за свій настрій.

Це в наших руках зробити собі щось приємне і відчувати себе краще.

5. Намагатися зрозуміти, які емоції відчуває дитина.

Такого роду емпатія стане першим кроком на шляху навчання дитини і дозволить керувати нею. А коли дитина зрозуміє, що її почуття розуміють, то навчиться керувати ними і разом з тим контролювати свою поведінку, а бажання пуститися “в усі тяжкі” у неї пропаде.

6. Завжди залишатися “на зв’язку” з дитиною і намагатися дивитися на речі її очима.

Коли діти відчувають, що батьки на їхньому боці, вони самі починають поводитися якнайкраще.

7. Зупинятися, коли відчувається наближення гніву, і вчасно закривати рот.

І не вживати жодних заходів, поки не заспокоїшся, навіть якщо доведеться зупинитися прямо посередині сказаної фрази. Дихати глибоко.

8. Звертати увагу на свої власні почуття і намагатися “вирвати” себе з ситуації та подивитися на неї з боку.

Гнів охоплює багато компонентів – це і страх, і смуток, і розчарування. Потрібно дати хід цим компонентам окремо – якщо сльози навертаються, то нехай вони виллються. І тоді гнів сам собою розтане.

9. Знайти притулок своїй власній мудрості.

Це може бути якесь слово або мантра або голос янголятка на плечі. Це може бути що завгодно, але до нього потрібно вдаватися в ті моменти, коли гнів підступає дуже близько. Насправді це один з найважливіших кроків!

10. Вживати заходів.

Це означає попросити дитину повторити щось. Це означає вибачитися перед нею за свою неправильну поведінку. Це означає дозволити примхливій дитині поплакатись, навіть якщо це затягнеться на півдня. Це означає кинути всі домашні справи та забратися з дітьми під ковдру з книжкою, поки кожен не відчує себе краще. Це означає зробити крок назустріч.

Є погана і хороша новини. Погана полягає в тому, що робити це все дуже складно і вимагає величезного самовладання, і виходити буде далеко не завжди. Але потрібно намагатися знову і знову. І знову. А хороша новина полягає в тому, що це працює! І з кожним разом буде ставати все простіше не зірватися на крик і зупинитися перед тим, як накричати на дитину. Просто потрібно рухатися вперед у правильному напрямку.

А найкраща новина полягає в тому, що діти будуть змінюватися прямо на ваших очах. Ви побачите, як вони будуть намагатися контролювати себе і не злитися. Ви побачите, як вони все більше йдуть на контакт. І ви побачите, що вони слухають вас тоді, коли ви зовсім не підвищуєте на них голос.

Автор: Марина Осипова

Моя дитина
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів