Лілія Подкопаєва — олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики, абсолютна чемпіонка світу (1995) і чемпіонка Європи (1996), заслужений майстер спорту України, суддя міжнародної категорії, мама двох дітей Вадима і Кароліни, ділиться своїм досвідом усиновлення: з якими стереотипами довелося зіткнутися, як син дізнався про те, що він всиновлений, і чи варто приховувати від дітей їх походження.

Стереотипи про усиновлення

Стереотип, з яким довелося зіткнутися, — це гени. Кажуть, що гени в багатьох речах визначають характер і вчинки дитини в майбутньому.

Безумовно, гени — сильна річ. Але я вважаю, що дуже важливо й оточення, середовище, в якому росте дитина. Адже чимало випадків, коли у чудових батьків зростає дитина, яка далеко не завжди робить гарні вчинки. Можливо, її батьки не приділяли достатньо часу дитині або боялися десь перегнути палицю.

Тому я вважаю, що генетика звичайно якоюсь мірою впливає. Але якщо дитина оточена любов’ю, вона бачить навколо себе красу і добро, то не думаю, що вона може стати черствою або у неї можуть проявитися якісь схильності. Для мене не важливо, яка ДНК у дитини. Головне — це любов.

Про реакцію оточення на рішення усиновити дитину

Мама була двома руками “за”, не дивлячись на всі складнощі, з цим пов’язані. Адже це досить складно в плані оформлення. Крім того, це був дуже відповідальний крок, коли потрібно було розуміти, що ти можеш дати дитині, яке майбутнє її чекає, як ти вплинеш на її життя.

Звичайно, дітям в будь-якому випадку краще рости в сім’ї, ніж в дитячому будинку. Але все ж, йдучи на такий відповідальний крок, як усиновлення, хочеться подарувати якомога більше любові та турботи дитині, дати їй все найкраще.

Про першу зустріч з сином

Вадим сам мене вибрав. Він просто взяв мене своїми маленькими рученятами і не відпускав. У цей момент мені вже були абсолютно не важливі всі інші обставини. Я завжди йому говорила і продовжую говорити: «Яке щастя, що ти в той день вибрав мене, і як добре, що ми разом».

Як розповісти дитині про її походження

Я думаю, про те, як і коли розповідати, можна запитати у психологів чи соціальних працівників. Вони в цьому добре розбираються.

Читайте також: Донька: отже, про що ви там мріяли, матусю?

Ми не консультувалися ні з ким.

Думаю, вік, коли можна сказати про це, дуже індивідуальний в кожному випадку. Адже, якщо дитина потрапляє в сім’ю у віці 6-7 років, то вона сама вже розуміє ситуацію. У будь-якому випадку, не можна приховувати від дітей їхнє справжнє походження і те, як вони з’явилися у вас в родині. Обман — це найбільша помилка батьків.

За радянських часів, наприклад, пари, які всиновили дітей, намагалися приховати це. Одні імітували вагітність, інші змінювали місце проживання. А потім, коли в підлітковому віці їх дитина дізнавалася про те, що її всиновили, для неї це був сильний удар.

Вадим знає з трьох років, що ми з ним зустрілися, коли він був ще малятком. Йому сказала моя мама, щоб для нього це не стало стресом в майбутньому.

Я про цю розмову дізналася пізніше. Якось ми їхали з дітьми з аеропорту, і проїжджали дитячий будинок. Я сказала, що колись тут була, що тут живуть дітки, у яких немає батьків. І що ми туди коли-небудь обов’язково приїдемо разом, візьмемо іграшки, цукерки, і просто прийдемо в гості.

Вадим тоді запитав «А в такому місці ти мене знайшла?». Спочатку я не знайшла, що відповісти. А потім сказала йому, що неважливо, де ми зустрілися, важливо, що ми разом, а він завжди буде найулюбленішим хлопчиком на світлі, а Кароліна — найулюбленішою дівчинкою. І так буде завжди.

Моя дитина
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів