Мама, тато, щаслива дитина — на жаль, такі життєрадісні картинки не завжди втілюються в життя. Все набагато складніше, і часто дітям потрібна допомога і захист від власних батьків. Наші герої багато пережили, як мінімум трагедію в душі, а хтось — і трагедію в житті. Сьогодні, вони готові поділитися цим з нами.
«Мені багато чого надавала школа. Вона мене і витягла … » Олександра Косигіна, 51 рік
У мене було важке дитинство. Мої батьки розлучилися, коли мені було чотири. Мама пішла в пошук нового чоловіка. Батько жив своїм життям, моїм не дуже цікавився. Але аліменти платив справно.
Ми жили в комунальній квартирі площею 9 кв.м., мама постійно влаштовувала пиятики, приводила різних чоловіків. Дуже добре пам’ятаю, як після посиденьок я вставала, прибирала кімнату, провітрювала і перемивала всю квартиру. Я не знаю, як це відбувається зараз, а тоді мені багато надавала школа. Вона мене і витягла.
Вчителі щиро цікавилися мною, не раз намагалися напоумити мою маму. Всі гуртки та додаткові заняття були безкоштовними, група продовженого дня — теж. Я була постійно зайнята. Мене задіяли в різних виступах, сценках, я співала в хорі. Це дуже допомогло мені «вирости людиною», вивчитися, отримати професію і не стати при цьому схожою на маму. А в сімнадцять років я зустріла свого майбутнього чоловіка, і він став мені замість батька і матері, самим рідним і близьким.
Можна сказати, що життя почало мене радувати тільки в шлюбі.
Як ми можемо захистити дітей від батьків? Тільки якщо самі будемо небайдужі, і якщо держава надасть цим дітям всі можливості для навчання і розвитку.
«Якби бабуся тоді не захистила мене і не навчила особистим прикладом, я б сьогодні казна-де і не зрозуміло як була б». Тетяна Смирнова, 35 років
Мене захистила рідна бабуся. Мама після розлучення запила, мені тоді було півтора року. Батькові я виявилася не потрібна. Кажуть, що спогади в дуже ранньому дитинстві нам дістаються завдяки стресам. Дивно, але я погано пам’ятаю той час, хоча була зовсім малою.
Пам’ятаю, що кімната була зовсім маленькою і прокуреною. А ще в спогадах збереглося те, що я постійно плакала, і до мене ніхто не підходив. Мама годувала мене, як Бог на душу покладе. А потім почала приймати наркотики.
Бабуся постійно намагалася мене забрати, але мама не віддавала. А потім, коли мені було три роки, мама зі мною прийшла в гості до бабусі. Вони посварилися. Мама стала збиратися додому, а я на сходовому майданчику вчепилася в бабусин поділ (я це, до речі, пам’ятаю дуже добре).
Бабуся сказала мамі: «Не віддам! Роби зі своїм життям, що хочеш, а Таню не віддам!». І мама пішла.
Якийсь час вони не спілкувалися, ну а потім мама стала приїжджати раз на місяць, привозила продукти, вона влаштувалася працювати в ресторан, знайшла собі чоловіка. Мене вже вона й не намагалася забрати. І я знаю точно, що якби бабуся тоді не захистила мене, не дала б мені можливість вчитися і не навчила саме особистим прикладом, що добре, а що погано, то я б сьогодні казна-де і як була б.
Я одного разу у бабусі запитала: «А чому ти не звернулася в опіку, чому офіційно не оформили? Так допомога від держави була б … ». А вона відповіла: «Хоч яка, а мати. А мати — це святе! »
Тому можу сказати точно, захистити дітей нехай навіть від батьків можуть інші близькі: подати руку допомоги, бути поруч, навчити жити правильно.
«Без допомоги сторонніх небайдужих людей дітям складно». Інна Овчініна, 29 років
Я являюсь волонтером, можна сказати, початківцем — беру участь в житті однієї родини, якраз на захист дітей. І хочу сказати, що часом без допомоги сторонніх небайдужих людей дітям складно. Зараз поясню.
Читайте також: Де спить моє серце: історії мам, яким довелося відмовитися від своїх дітей
Батько цієї сім’ї кричав про допомогу в інтернеті. У них відібрали дітей соціальні служби: були скарги від сусідів на те, що діти одягнені не по погоді (легкі куртки, взимку гуляли без рукавиць і т.д.), прийшли органи з перевіркою — вдома все погано, умов не було (навіть ліжок, нормальних шаф), на кухні антисанітарія, і дітей відібрали. Батьків позбавили батьківських прав до моменту виправлення. А вони не можуть самостійно виправитися: немає коштів, немає нормальної роботи, сама мама, природно, в декреті — дочкам 2 і 3 роки.
І ось ми відгукнулися. Нас, небайдужих, зібрався цілий загін. Для початку вирішили довести до ладу квартиру. Коли ми туди увійшли, жахнулися: шпалери висіли лахміттям, іржава сантехніка, обдерта фарба на вікнах, все в пилі та бруді. Квартира вимагала не тільки прибирання, але і ремонту. І ми взялися за це.
Хочу сказати, праця була титанічна: хтось приходив о п’ятій ранку, щоб клеїти шпалери, а потім втікав на роботу. Я допомагала вечорами. За тиждень ми довели до ладу житло: переклеїли шпалери, відмили сантехніку, пофарбували вікна, завезли меблі, зібрали з рук б/в. У квартирі з’явилися умови для того, щоб там жили діти: дитячі ліжечка, комод і безліч дитячих речей на всі випадки життя — спасибі небайдужим людям, які відгукуються на форумах.
Отримавши таку підтримку, і самі батьки начебто взялися за розум: мама, наприклад, усвідомила, що недостатньо приділяла уваги веденню домашнього побуту. А тато вирішив поміняти роботу на подобову, але щоб хоч кілька днів на тиждень бути вдома і допомагати дружині з дітьми.
Минуло кілька місяців, ми клопотали, просили, і батькам повернули дітей. Зараз ми досі курируємо цю сім’ю — приходимо по черзі, допомагаємо по господарству і з прибиранням.
Вони хороші люди, але батько працює, а мама просто в житті недоотримала освіти та трохи інфантильна, їй важко нести відповідальність за своїх дітей. Але ж і віддавати маляток в Будинок малятка теж неправильно — батьки їх люблять, де діти отримають достатньо любові й турботи? Ось в такій ситуації тільки допомога інших людей зможе допомогти, і більше нічого.
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
