Мама 16-річного підлітка написала колонку для Wday.ru. Вона впевнена: цю страшилку про важкий період дорослішання винайшли дорослі, щоб виправдати непорозуміння між собою і дитиною.
Перш ніж ви почнете кидати в мене каміння, дозвольте представитися. Мене звуть Наталя, і я — ні, не алкоголік. Я — мати дівчини-підлітка. Моїй прекрасній Олександрі виповнилося 16.
Прекрасний вік, чи не так? Романтика, розквіт, юність — все, що у нас з вами залишилося в минулому, часто вкрите романтичним флером. Але батьки, поки що малюків, про те, що їх карапузи коли-небудь стануть підлітками, думають з жахом.
«Це ж гормональні війни, капризи, бунти — подивися, як нинішня молодь поводиться. А ну як татуювання зробить? Або тунель в вусі? А може, зовсім почне палити, пити, ранній секс, аборти …». Приводів накрутити себе більш ніж достатньо. Але чи варто?
Теорія складного віку …
Всі ці бунти та протести, яких так бояться сучасні батьки (та й наші з вами боялися), вони всього лише від бажання продемонструвати свою дорослість. Згадайте себе — адже ми теж колись відкривали для себе і пороки, і плотські радості. Але ж не вилилися ж всі ці експерименти в бурю маргінальних пристрастей, правда ж?
І кому ми свою крутизну і дорослість доводили? Ровесникам — так. Але я вважаю, що доводили насамперед від того, що батьки, які ще недавно були для нас кумирами та взагалі всім-всім-всім, нас, підлітків, собі рівними не рахували. Але ж марно. Звичайно, молоді не вистачає досвіду. Звичайно, їхні судження бувають надмірно романтичними та категоричними. Але інтелект в цьому віці вже непогано розвинений, і з цим не посперечаєшся. А якщо ви зуміли прищепити чаду здатність приймати рішення самостійно, то з ним тим більше пора б перестати поводитись як з дитиною нерозумною.
Складно? Та ні, не складно.
До речі, а самостверджуватися в колі ровесників зараз прийнято не експериментами зі зовнішністю і юнацьким алкоголізмом (хоча і їм теж), а мізками. Ботаніки нині в моді.
… і практика
Від міркувань — до досвіду. Перехідного віку я чомусь не боялася. Хоча сама була тим ще подаруночком — дискотеки, хлопчаки, курити спробувала в 9-му класі, кинула тільки 10 років тому. Під впливом дочки, до речі, за що їй дуже дякую.
– Фу, що за мерзенний запах, — скривила одного разу ніс моя шестирічна фея. І все. Як відрізало.
Але Саша — з нею все добре. Розумієте? Навчається, займається спортом, цікавиться написанням софту під «Андроїд». При цьому симпатіями хлопчиків не скривджена. Дівчинка симпатична (без удаваної скромності зауважу). Купа друзів, в тому числі й у нас в будинку.
Юнацькі експерименти із зовнішністю? Ну, не без цього. У Саші п’ять дірок у вухах, а волосся періодично бувають пофарбовані в божевільні кольори. Але нічого страшного в цьому я, правду кажучи, не бачу. Пірсинг вона робила на свої власні, вперше зароблені гроші. Волосся я їй допомогла фарбувати — нехай краще відтіночним шампунем, ніж в перукарні на пів життя. Та й у мене самої чотири сережки у вухах … Не кажучи вже про парочку татуювань, які змусили мою маму хапатися за серце.
Читайте також: Поговори зі мною просто: як батькам знайти спільну мову зі своєю дитиною
А тим часом я найпопулярніша мама на потоці. Сашкові подружки ставлять мені лайки на «Фейсбуці», а я балакаю з ними в коментарях.
Картинка з виставки, та й годі. Ви помітили, що в ній немає тата? Він в нашому житті дійсно відсутній. Ми розлучилися далеких 12 років тому, у нього інша сім’я, про старшу дочку він згадує, прямо скажемо, нечасто. Можливо, завдяки й цьому теж ми з Олександрою стали кращими друзями.
Ось воно, ключове. Ми не просто мати та дочка. Ми друзі. Звичайно, я можу і рикнути, і поскандалити. І вибачитися теж. Вже дуже давно я звикла сприймати дочку як самостійну істоту, а не якийсь свій придаток. Тому, частіше ми просто домовляємося. Та й взагалі — розмовляємо. Обговорюємо наших залицяльників (так, вони у мене є, і Саша про них знає). Її однокласниць і однокласників. Пліткуємо навіть про вчителів. Ходимо разом пити каву або кататися на велосипедах — кращої компанії просто не придумаєш. Ну, а нехтувати думкою друга, особливо коли мова йде про принципове для нього питання, — ви б стали так робити? Я — ні.
А ще вона точно знає: я завжди на її боці. І навіть якщо Саша когось вб’є і з’їсть, я буду щиро вважати, що у неї не було іншого виходу. І твердо впевнена: вона відповість мені такою ж беззастережною підтримкою.
А тут буде висновок
Тут, напевно, варто зробити застереження. Мені 35 років. Дочку я народила рано, в 19. Можливо, тому мені набагато простіше знаходити з нею спільну мову. Адже я ще пам’ятаю ті почуття, які збивали мої думки в дике суфле з тисяч інгредієнтів. Чи означає це, що криза перехідного віку — це не криза дитини, а ваша власна, яка із різниці поколінь? Не виключено. Адже не в самій кризі справа, а в тому, як ви її сприймаєте.
Мами часто сприймають дитину, як проект. І ліплять з неї цей проект будь-якими засобами, з сатанинським завзяттям. А особистість самої дитини з процесу випадає. Можливо, справа взагалі навіть не у віці. А в тому, наскільки ви готові сказати своїй дитині: «Ти доросла. Я тебе люблю, і я в тебе вірю». І щиро в це повірити.
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
