Уявіть собі ситуацію: ви говорите по телефону, довго й захоплено пояснюєте щось і раптом виявляєте, що зв’язок давно перервався. З якогось моменту ваш співрозмовник просто відключився — тільки ось з якого? Те ж саме відбувається, коли ми розмовляємо з дитиною трьох, п’яти, семи років: ми всіма силами намагаємося допомогти подолати складний момент, підбадьорити, вселити, переконати, пояснити свою заборону … А дитина просто в якийсь момент перестала нас розуміти.
«Це не тому, що ми такі дурні, і не тому, що діти неуважні. Ми просто дуже різні»,
– пояснив психолог, ігровий терапевт Олександр Покришкін на вебінарі про ефективні комунікації «Думаємо як діти».
Коли наші слова не доходять …
Доросла людина і дитина, які б близькі вони не були, як би сильно не любили, часто не розуміють один одного. Це спотворення пов’язане з тим, що дорослі та діти мислять по-різному. Те, що нам здається абсолютно очевидним, для дитини часто звучить зовсім інакше.
Класичний приклад: дитина не змогла залізти на дерево, як її старші товариші, і дуже засмутилася. Що їй скажуть турботливі батьки?
- Нічого, не вийшло зараз — вийде завтра!
- Я розумію, ти злишся, але те, що ти впав з дерева, це нормально …
- Наступного разу ти будеш уважнішим й у тебе вийде.
- Ось виростеш такий же великий, як Сергій, і зможеш забратися на будь-яке дерево.
Іноді це дійсно заспокоює дитину, але часто — ні. Так чому ж дитина продовжує скиглити та злитися? На жаль, швидше за все, дитина просто вас не зрозуміла.
Ви говорили правильні речі, але на дорослій мові. І так відбувається з більшістю наших доводів, аргументів, пояснень, навіювань: дитина просто не в змозі їх декодувати й тому не може заспокоїтися після наших слів. Це обумовлено природною різницею мислення дитини та дорослої людини.
Давайте поговоримо про це докладніше!
Мислення дорослої людини абстрактно-логічне, мислення дитини — наочно-образне
Для нас природно планувати, прогнозувати, допускати, ми легко добудовуємо в голові різні можливості та сценарії.
Якщо буде час, зайдемо в кафе.
Якщо хочеш до бабусі в гості, можна заїхати до неї завтра.
А для дитини трьох-п’яти років існує тільки те, що вона може прямо зараз побачити, послухати, помацати.
Що таке «завтра поїдемо до бабусі»? Не бачу, не розумію ніякого завтра, коли воно взагалі настане, а мене зараз бабуся не обіймає, і бабусиними пирогами не пахне, а я хочу прямо зараз залізти до бабусі на коліна і з’їсти її пиріг. Так поїхали ж до бабусі, поїхали, ну поїдемо, мам!..
Ні, зрозуміло, час від часу навіть трирічній дитині вдається побудувати досить складну абстрактну конструкцію, спланувати недалеке майбутнє — але це поки тільки рідкісний успіх. Згодом їй стане вдаватися це все краще і краще, але поки «на наступному тижні куплю тобі таку машину, як ти хочеш» – швидше схоже на тарабарщину, ніж на приємну обіцянку, оскільки дитині абсолютно незрозуміло, коли саме вона візьме в руки свою омріяну машину і почне з нею грати.
Читайте також: Як говорити, щоб діти слухали
Доросла людина сприймає інформацію дрібно та обробляє її логічно, а дитина мислить цілісними образами
Коли дитина каже: «Мамо, ти як верблюд», – у мами в голові образ верблюда автоматично розпадається на список параметрів: так, верблюд — це скуйовджена шерсть, товсті губи, криві ноги, два горби та жахливий запах.
Невже я так маю такий поганий вигляд?
А дитина могла мати на увазі, що її мама велика, сильна і несе на собі її рюкзак. Але для неї це цілісна, неподільна картина, до того ж не навантажена ніякими дорослими асоціаціями. Чому бути верблюдом гірше, ніж пантерою або принцесою?
Те ж саме відбувається, коли втомлена дитина каже: «Хоч би цей дитячий сад провалився крізь землю». Ми моментально логічно препаруємо цей образ і починаємо умовляти дитину окремими елементами: ну що ти, а як же твої товариші, невже тобі не шкода вихователів, а куди ж ти будеш ходити, поки мама на роботі … А у дитини в голові просто запаморочлива цілісна картинка : дитячий сад, як «Титанік», плавно йде під землю крізь асфальт. Які вихователі, яка мамина робота? Цього на зображенні немає, а є тільки відсутність необхідності завтра йти в сад, є місце, що звільнилося, час і можливість відпочити.
Доросла людина приймає рішення виважено і раціонально, дитина діє спонтанно та імпульсивно
Ми говоримо: зараз вже пізно йти в парк, через пів години вечеря, тому давай залишимося на ближньому дитячому майданчику.
Дитина в подиві: але я ж хочу в парк, я не хочу залишатися тут! І я абсолютно не хочу їсти, яка ще вечеря?
Дорослі прагнуть словами передати смисли. А дитина, коли щось розповідає нам, передає в першу чергу емоцію
Дошкільник, розповідаючи нам про щось, що для нього важливо, не надто піклується про фактичне значенні слів, йому важливіше їхнє емоційне забарвлення.
Слова «Ми вбили Вову трактором» можуть означати, що раптово дві машинки зіткнулися з жахливим гуркотом і дитина випробувала величезне збудження, жах і захват.
Читайте також: Вчіться говорити зі своїми дітьми
А лякаюча фраза «Мама, ти погана» означає для дитини щось на кшталт «Твоя заборона робить мені дуже боляче, я обурений, я не знаю, як мені з цим впоратися. І взагалі я б хотів, щоб зараз ми робили щось інше, а ти мені кажеш, що я знову тебе не слухаю».
Що ще заважає нам говорити на мові дитини?
- Велика кількість суперечливих ідей і навчань про виховання. Ми живемо в дивовижний для батьківства час: інформації та знань про дітей дуже, дуже багато. Різноголосий хор наукових доктрин, правил, традицій, принципів виховання заважає нам розуміти наших дітей.
- Завищені очікування від дитини. У спадок від минулих століть нам залишилося уявлення про те, що дитина — точно така само, як доросла людина, тільки маленька. Тому, якщо вона не виконує наше прохання — значить, не хоче, впирається, намагається нам щось довести. Але найчастіше дитина просто не може зробити те, що ми просимо. Її нервова система буде вчитися справлятися з цим поступово, а поки нам потрібно просто чекати та методично, терпляче пояснювати мовою дитини, що відбувається і чого нам хотілося б.
- Відмінності в порозі чутливості. Діти бувають дуже чутливі до одних зовнішніх впливів (наприклад, коли вода ллється на голову або коли здається, що годинник так голосно цокає, що спати неможливо). А до інших зовнішніх подразників, навпаки, вони майже глухі: у мами вже зуби зводить від стуку м’яча або скрипу крейди по асфальту, а дитині подобається, і зовсім це не противно. Щоб вибудовувати контакт з дитиною, нам потрібно осягати її, дізнаватися все краще, підлаштовуватися під її особливості та довго, терпляче, м’яко доносити до дитини свої особливості у відчуттях.
Головне — пам’ятати:
- Навчитися говорити на мові дитини дуже навіть можна. Дитячі психологи та ігрові терапевти все життя займаються тим, що переводять з дитячого мови на дорослу і назад.
- Дитина теж поступово освоює нашу дорослу мову. Формується і дозріває її нервова система, стають доступними нові навички, відкриваються одна за одною дорослі «опції»…
І значить, ви з вашою дитиною обов’язково зустрінетеся в тій точці, де ви зможете розуміти один одного.
Автор: Олександра Чканікова
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
