Кіра Льюїс, мама і блогерка з Флориди (США), пише про ефективні способи взаємодії з підлітками, які хамлять і грубо розмовляють.
Ми дуже любимо наших дітей, але з деякими з них вже з 12-річного віку буває дуже важко спілкуватися. Звичайно, їх поведінка має свої дуже поважні причини: гормональні сплески, особливості розвитку мозку в пубертатний період, нові соціальні ролі, вплив інтернету та однолітків. Але нам від цього не легше. Ми хочемо налагодити спілкування з нашими дітьми. Як це зробити?
Не піддавайтеся на провокації
Навчіться розпізнавати момент, коли дитина «тисне» на ваші «кнопки» або намагається продавити ваші особисті межі. Підліток стоїть перед вами й з зухвалим виглядом випускає із себе страшні речі, що не мають сенсу. Дуже важко з собою впоратися при цьому. Але ваші гнів і фрустрація, виплеснуті назовні, тільки додадуть жару в вогонь, а ще ви подасте поганий приклад. Тому коли дитина провокує вас на «нерви» — розпізнайте це холодним розумом і не реагуйте імпульсивно.
Дотримуйтесь спокою
Іноді здається неможливим говорити спокійним голосом, але ви повинні намагатися не кричати. І пояснити, що вам не все одно і ви хочете обговорити проблему дитини, поговорити на тему, яка викликає її негативну реакцію, але не в режимі скандалу. «Ми будемо говорити спокійно, по-людськи. Не кричи, заспокойся, тоді обговоримо, я теж в цьому зацікавлена.» Скандал — це дестабілізовані батьки, а отже, — контроль в руках дитини, що провокує. Поверніться у позицію дорослого, вгамуйте свої емоції. І цього іноді буває достатньо для врівноваження ситуації.
Якщо ж дитина все ще «кипить» — дайте їй час прийти в себе. Поверніться до проблеми пізніше, коли емоції вщухнуть, але дайте зрозуміти — ви не «проковтнули» ситуацію, ви не відступили, ви просто не хочете обговорювати питання з людиною, що горланить.
Не сприймайте на свій рахунок
Дуже страшно буває чути те, що в запалі говорять підлітки. Все це в дусі давньогрецької трагедії про «ти — погана мати», «я не просив мене народжувати», «я поїду від вас в Африку» і так далі. Намагайтеся зрозуміти, що, як не дивно, в цьому немає нічого особистого. Це бунт, якому надається максимально болюча для вас форма. Ці слова — просто знаряддя в боротьбі тінейджерів проти всього світу, нічого особистого. Вони дуже хочуть незалежності й водночас схвалення тих, хто значить для них так багато: батьків і друзів. Згадайте себе, адже ви теж багато чого наговорили своїм батькам, про що потім шкодували. Батькам теж було гірко, але вони це пережили й, швидше за все, у вас тепер хороші з ними відносини. Тепер ваша черга. Пам’ятайте, що впертість та грубість у наших дітей в цьому віці, найчастіше — це просто захисна реакція. Вони відчувають нас, шукають доказів нашої любові до них, не дивлячись ні на що.
Встановіть залізні правила
Безумовна любов — не значить дати дітям сісти вам на голову. Хоч і підлітки, вони все ще потребують обмеження. Це допомагає їм усвідомлювати, чого варто очікувати від вас і чого очікуєте від них ви. Так, ми повинні давати можливості для виходу негативних емоцій, але і ми повинні вчити їх, як висловлювати ці емоції у прийнятній формі. У житті підлітків повно поганих прикладів, але ми повинні протидіяти їм, говорячи про неприпустимість зневажливого спілкування з іншими: «Ми — родина, і ми говоримо один з одним ввічливо». Ви також можете дати зрозуміти дитині, що вона образила вас, щоб вона знала, що слова ранять — це допомагає розвинути емпатію. Якщо підліток хоче, щоб до нього ставилися, як до дорослого, нехай поводитися як дорослий. Ми показуємо їм, як виглядає хамство і які наслідки чекають того, хто навмисно від нього не утримується.
Не читайте нотацій
Наші діти часто впевнені в тому, що саме вони — найрозумніші у світі. Ця впевненість має під собою фізіологічну основу: їх, ще не до кінця розвинений мозок, запевняє їх у цьому. У цей період життя вони, як ніколи, схильні до імпульсивної поведінки та не розуміють довгострокових наслідків своїх рішень. Іноді ми дивуємося: ну, як такий розумна дитина може вступати настільки нерозумно або безвідповідально? Це тимчасово, але переконати їх повністю в тому, що наш погляд на життя — правильний (особливо, коли він дійсно єдино правильний), часто просто неможливо. Не хвилюйтесь з цього приводу, поверніться до попереднього пункту.
Жодна дитина у світі не пішла з батьківської «лекції» з розумінням на все життя щодо важливості домашніх завдань або доручень по дому. Розмовами ми ніяк не навчимо їх бути менш егоїстичними або більш відповідальними. Що робити? Не говорити про те, що правильно, а що неправильно: висловлюйте очікування та показуйте наслідки.
- Не виконують доручення по господарству? Окей, віднімемо вартість твоєї робочої сили з кишенькових грошей, якщо за тебе повинен працювати хтось інший (мама, тато, брат, сестра), але знай: їхня праця — це гроші, і чималі.
- Домашнє завдання не виконано? Всі привілеї та «плюшки» у вигляді смартфонів, ігор на комп’ютері, походів у кіно потрібно заробляти хорошими оцінками.
- Працездатний підліток не хоче взяти собі підробіток? Все, що не входить в список строго необхідних для здоров’я і життя речей, — тепер твоя особиста турбота.
Сила похвали
Якщо дитина демонструє зрілість, коли починає розмову ввічливо або коли розуміє і повідомляє: «Мені потрібно заспокоїтися», ми повинні визнати це і сказати їй про те, що пишаємося такою поведінкою. Пам’ятайте, що наша улюблена мила дитина все ще існує і вона все ще так само любить нас і потребує нас, навіть якщо тепер вона це виражає по-іншому. Коли-небудь вона обов’язково подякує нам, а це коштує всіх цих переживань та баталій.
Джерело
