В Україні більше одного мільйона жінок в рік потерпають від домашнього насильства. Наскільки ефективна система підтримки та допомоги постраждалим?
Чоловік тітки не бив її тільки в моїй присутності. Тому, я тижнями жила у них вдома. Іноді ми з братом прокидалися серед ночі від її крику і намагалися відштовхнути чоловіка, який стягував тітку з ліжка. Найчастіше це було легко, тому, що він напивався до безпам’ятства. Потім йшов в іншу кімнату і вмикав телевізор на всю гучність. Засипати було страшно — обнявшись, ми чекали, поки він засне. Тоді, я не вдавалася в питання, чому тітка терпить і не йде. Але точно знала, що все, що відбувається — секрет, про який не можна нікому розповідати. Коли я подорослішала, виявилося, у кожної п’ятої сім’ї є такий секрет.
Згідно з останніми даними ОБСЄ, 67% українок віком від 15 років піддавалися вдома фізичному, психологічному або сексуальному насильству. Майже половина з них вважає, що якщо партнер ображає, то вирішувати це потрібно за закритими дверима. Якби всі ці жінки вийшли на марш, на центральній площі не вистачило б місця.
Домашнє насильство
Чому про таку глобальну проблему не заведено говорити? Тому, що ми все ще не вміємо визначати, що стосовно нас вчиняють насильство. Адже це не тільки коли тебе б’ють, а й коли забирають пальто, щоб не ходила на роботу, або забороняють спілкуватися з друзями, які тобі «негідні». Постраждалим соромно, що про них подумають інші, страшно спровокувати ще більше насильство стосовно себе, їм нікуди йти, ніде жити та нема на що ростити дітей самим. Крім того, у нас не заведено розлучатися, такий крок може сприйматися, як особистий провал, а ті, хто наважуються піти, часто залучаються до іншої боротьби, де їм загрожують, переслідують і забирають дітей силою.
Жінки роками замазують синці тональним кремом і продовжують терпіти, тому що не відчувають себе захищеними.
У якийсь момент жінка починає вірити, що сама винна, адже агресор постійно навіює, що вона погана мати, що нікому не потрібна, крім нього, і що одна не виживе. Як свідчить статистика, якщо жінка й усвідомлює проблему, то найчастіше просто не знає, що робити. Коли двадцять років тому били мою тітку, дійсно не було механізмів захисту, але сьогодні справи йдуть інакше.
Ознаки домашнього насильства
Фізичне. Вас б’ють, штовхають, не випускають з дому або не впускають в нього; змушують вживати алкоголь, наркотики; погрожують позбавити життя; не дають їжі, перешкоджають відпочинку і сну; проти волі переміщують в межах однієї країни або за кордоном.
Економічне. Обмежують у доступі до власних грошей або забороняють розпоряджатися ними самостійно; ушкоджують ваше майно; обмежують або позбавляють доступу до їжі, житла, майна; забороняють вчитися або працювати; примушують до жебракування; шантажують.
Сексуальне. Згвалтування; дотики до інтимних частин тіла проти волі; примус до сексу; залучення в порноіндустрію або примус займатися секс-бізнесом; примус до вагітності або аборту.
Психологічне. Ображають; систематично принижують і маніпулюють; переслідують, постійно контролюють, загрожують; ігнорують бажання, думки, почуття, безпідставно критикують; шантажують; ігнорують або дискримінують через ваші переконання, віросповідання, національну, расову приналежність чи походження.
Поліна й інші
Україна стала першою країною в Європі та СНД, де проблему протидії насильству в сім’ї стали вирішувати на державному рівні. З 2002 року у нас діяв закон «Про запобігання насильству в сім’ї»: в ньому було прописано, як правоохоронні органи та соціальні структури повинні реагувати на рукоприкладство. Але з часом потрібні були більш дієві механізми, тому що в реальному житті постраждалі залишалися сам на сам з домашнім терором при нульовому рівні довіри до поліції. Важливо було розробити комплексну систему захисту. Справжнім проривом два роки тому, стало прийняття закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству». На початку 2019 року чинності набрали ще поправки до Кримінального кодексу України, які криміналізували домашнє насильство. Також була введена більш сувора кримінальна відповідальність за згвалтування в шлюбі: покарання передбачає від п’яти до десяти років позбавлення волі.
«Нова система зміцнює можливості реагування на випадки насильства. Закон чітко визначає, які органи включаються в процес: це поліція, соціальні служби, суди, прокуратура, медичні та навчальні заклади, співробітники, які повинні вміти розпізнати випадок насильства і правильно відреагувати. Також з’явилися підстави для організації спеціалізованих служб підтримки: притулків, мобільних бригад соціально-психологічної допомоги, денних центрів, колл-центрів, первинні соціально-психологічні консультації.
Посилилася роль поліції: створені спеціальні мобільні групи оперативного реагування на домашнє насильство «Поліна».
Вони поки працюють не скрізь, але будь-який поліцейський, який приїхав на виклик, може, після оцінки ризиків, видати агресору, так званий, тимчасовий заборонний ордер, що дозволяє, зокрема, заборонити до десяти днів наближатися до постраждалої й дітей. Суд виносить подібну заборону на строк до пів року», – коментує правові зміни Олена Кочемировська, радниця з питань запобігання та протидії гендерно зумовленого насильства UNFPA, Фонду ООН в області народонаселення.
Як стверджують співробітники поліції та соціальних служб, з моменту прийняття нового закону і початку використання заборонних приписів кількість звернень потерпілих стало рости. Це говорить не про те, що випадків домашнього насильства стало більше, — просто у людей з’явилося більше довіри до правоохоронних органів.
Торік поліція зафіксувала близько 115 тисяч дзвінків із заявами про домашнє насильство (до цього їх було близько 90 тисяч) і зареєструвала майже 1600 кримінальних проваджень. Після кількох вироків за домашнє насильство в регіонах в листопаді 2019 року винесли й перший вирок у Києві. Чоловікові, який системно принижував дружину і погрожував фізичною розправою в присутності дітей, присудили три місяці арешту. Його взяли під варту прямо в залі суду. Це стало можливим завдяки тому, що дружина викликала поліцію і чоловік дев’ять разів притягувався до адміністративної відповідальності. Є надія, що прецедент стане прикладом для винесення інших подібних вироків. Поки ж так відбувається далеко не завжди.
Б’є — значить, б’є
«Колишній цивільний чоловік найняв людей, які облили мене сірчаною кислотою», – розповідає Вікторія.
Жінка отримала опіки 1 і 2 ступенів: 30 відсотків поверхні тіла, включаючи обличчя, були уражені. Напад з кислотою був не першим злочином: проти колишнього партнера відкрито сім кримінальних справ. За останній напад його навіть заарештували на два місяці. Тоді двоє озброєних людей увірвалися в притулок для жертв насильства, де знаходилася Вікторія. Вона сама випадково видала місце розташування: звернулася до одного з телеканалів, щоб розповісти свою історію і зрушити з місця кримінальні справи, а журналіст, щоб перевірити інформацію, подзвонив чоловікові. Один з нападників приставив автомат до голови співробітниці притулку, перш ніж та встигла натиснути кнопку тривоги. Інший почав бити Вікторію: розбив їй голову і зламав руку в трьох місцях. Їй вдалося вирватися, вона закрилася в туалеті та зателефонувала керівнику центру. Нападники втекли. Причетність чоловіка вдалося довести, але незабаром його відпустили під заставу, а статтю замінили на менш жорстку.
«Справи не зрушуються з мертвої точки: весь час змінюються слідчі, суди затягуються. Я думала, колишній чоловік відповість за свої вчинки, але зараз вже і не знаю, на що сподіватися. Він сказав моїм рідним: поки у нього є можливості, зв’язки та гроші, буде мене калічити», – робить висновок Вікторія, все ще перебуваючи в притулку, де з того часу посилили охорону. Але термін на пів року — максимальний час перебування в шелтері, — вже закінчується. Вона планує наймати житло і заробляти, як раніше, дистанційним веденням бухгалтерії. Проте навіть ці пів року в центрі стають рятівним колом для таких, як Вікторія.
Притулки для постраждалих від домашнього насильства три роки тому почав відкривати Фонд ООН в області народонаселення. В Україні їх дев’ять. Доставити туди жінку з дитиною може поліція або мобільна бригада оперативного реагування. Адресами шелтерів володіють тільки соціальні служби та правоохоронні органи, щоб кривдник не зміг знайти постраждалу. Притулок схожий на хостел: там є кімнати для проживання, ліжка для дітей, кухня, санвузли. У центрі жінка отримує необхідну допомогу і час, щоб зрозуміти, як влаштовувати життя далі: шукає роботу, житло, сад або школу дитині. Якщо до цього вона не працювала або їй забороняли це робити, може пройти курси масажу або манікюру, щоб зуміти себе забезпечувати.
«Звичайно, тієї кількості шелтерів, яке є зараз, катастрофічно не вистачає. Але три роки тому не було навіть одного. Жінки тулилися по хоспісах та соціальних квартирах, в жахливих умовах, — каже Маша Єфросиніна, яка півтора року тому стала почесним послом Фонду ООН в області народонаселення та об’їздила всі шелтери країни. – Останнім часом істотно зросла довіра до влади та законів, які захищають постраждалих від насильства. Наприклад, в Харкові двісті жінок в списку очікування. Але додаткові притулки Фонд ООН в області народонаселення може відкрити тільки у співпраці з керівництвом міста або області. Саме воно зараз і має виступати ініціатором».
Від шелтеру, приїзду мобільної бригади оперативного реагування або соціально-психологічної допомоги людину відділяє одне — телефонний дзвінок. Це перша дія, яку вона здійснює в страху, частіше не думаючи, що буде потім. На іншому кінці телефону потерпілий повинен миттєво отримати психологічну допомогу та інструкцію.
В Україні вже багато років існує національна цілодобова «гаряча лінія» 116 123 з мобільного, або 0 800 500 335 зі стаціонарного.
По ній можна отримати психологічну, юридичну, інформаційну та консультаційну допомогу. За розробку колл-центру сьогодні взялася і держава.
«Це буде блискавичний орган реагування на жінку в біді, який співпрацює з поліцією, соціальними службами та психологами, — розповідає Маша Єфросиніна. – Оператору відразу буде відомо, звідки надходить дзвінок, яка служба знаходиться поруч з людиною, і він зможе відразу перемкнути на неї. Потерпілому розкажуть, як себе поводити і які документи, речі приготувати. Запуск колл-центру вимагає великого бюджету, навчання персоналу і прийняття відповідного закону». За словами Маші, міністр соцполітики Юлія Соколовська пообіцяла, що 2020 рік буде присвячений цьому питанню.
Алгоритм дій для постраждалих
- Якщо є можливість, заздалегідь відкладати гроші.
- Дізнатися, де можна зупинитися на перших порах. Попросити когось допомогти з машиною в разі потреби швидко виїхати.
- Дізнатися телефони служб допомоги та притулків.
- Сховати комплект ключів від квартири, речі першої потреби, документи — паспорт, свідоцтва про народження дітей.
- У разі небезпеки не зволікати: якщо партнер починає проявляти агресію, відразу викликати поліцію.
В інший бік
Про насильство переважно говорять лише в контексті захисту жінок. Але серед постраждалих є і чоловіки. Після обговорення з Машею, наскільки ця проблема істотна, я випадково стала свідком діалогу між хлопцем і дівчиною років 25-ти. «Якщо ми з нею розійдемося, я ще років зо два не зможу з кимось зустрічатися. Ми постійно б’ємося. Вона може залупити мені по обличчю або по голові». Дівчина у відповідь дивується — як і я: «Але вона ж така дрібна! Як вона дотягується? Ти що, не можеш утримати її руки?» – «Можу. Але тоді вона починає ногами бити. Одночасно тримати руки та ноги складно». Якби діалог відбувався між подругами, дівчина не питала б, чи може та тримати хлопця за руки під час бійки: вона запитала б, чому подруга досі з ним живе.
«Приблизно в 8-10% випадків, потерпілими від домашнього насильства стають чоловіки, і ця статистика не сильно змінюється протягом багатьох років. Чоловікові складніше говорити про те, що він постраждав. Особливо, якщо мова йде про домашнє насильство», – каже мені урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко.
Згідно із законодавством, немає ніяких перешкод для створення тих же шелтерів і для чоловіків. Але, оскільки значна більшість постраждалих складають жінки, потреба притулків для них вважається пріоритетною.
Недитячі ігри
Насильство не залежить від статі, віку та соціального статусу. Хоча ще один міф полягає в тому, що воно стосується тільки неблагополучних сімей. У забезпечених домашнє насильство менш помітне, оскільки люди краще вміють його ховати, більше бояться осуду і втрати соціальних зв’язків. Соцмережі, медіа та громадськість сколихнула несподіване зізнання головного редактора порталу bestin.ua Поліни Ньоні про те, що вона позбавлена всіх засобів до існування і піддається психологічному насильству з боку колишнього чоловіка Юрія Чернецького, який силою утримував їхню трирічну дочку Теону понад три місяці, попри те, що суд визначив місце проживання всіх трьох дітей з мамою. На щастя, після довгих дебатів, суперечок, судів Поліна і Юрій прийшли до спільного консенсусу, і дочка повернулася до мами.
Читайте також: На підвищених тонах: 6 доказів того, що сварка при дитині — табу
«У такому разі потрібно звернутися в правоохоронних органів, які повинні встановити місце проживання дитини. Потім подати позов до суду, щоб повернути дитину. Алгоритм дій простий, але складний в реалізації, тому що займе багато часу і стане болючим для батьків. Варто пам’ятати, що в цьому контексті йдеться не лише про порушення прав одного з батьків, а й прав дитини», – коментує ситуацію юрист, директор департаменту правової та соціальної допомоги громадської організації« Ла Страда — Україна», Марина Легенька.
Крім того, деякі батьки намагаються обійти прийнятий півтора року тому закон про аліменти, який зробив жорсткішим покарання за ухилення від виплат дітям: ті, у кого є піврічна заборгованість, не можуть виїжджати за кордон, використовувати зброю, водити автомобіль і займати керівні посади на державній службі. Ухилення від виплат аліментів — одна з форм економічного насильства, коли один з батьків не хоче виділяти гроші на потреби дитини.
«Глобальна проблема України — це чорні доходи та зарплати в конвертах. Найчастіше саме так у нас ведуть бізнес. Тому, батько дітей може бути заможною людиною, але офіційно у нього нічого немає, — говорить сімейний радник і волонтер Міністерства юстиції Віта Краваль, яка сама потрапила в схожу ситуацію. – Мій колишній чоловік очолював міністерство надзвичайних ситуацій, у нього є кілька бізнесів, але все майно оформлено на інших людей, і податки він сплачує мінімальні. Попри заборгованості по аліментах, йому вдається виїжджати за кордон».
Як це можливо? Урядова уповноважена з питань гендерної політики відповідає, що виною всьому корупція.
«Отже, хтось зі співробітників зловжив своїм службовим становищем. На жаль, такі випадки не поодинокі в системі правосуддя», – каже Катерина Левченко.
Більшість законів і постанов, покликаних запобігати домашньому насильству і захистити постраждалих, набрали чинності лише рік тому. Система тільки починає вибудовуватися, існують прогалини, які потребують доопрацювання. Але на кожен негативний досвід є і позитивний. Завдяки тим же законам про аліменти, за рік сім’ям вдалося повернути 8,4 млрд гривень, що накопичилися заборгованостей. Механізми є, треба вдосконалювати їх реалізацію. І тут важлива роль кожного: поліцейського, який прибув на виклик, судді, який приймає рішення, і суспільства, яке повинно бути більш чутливо до проблеми насильства.
Куди звертатися
- Гаряча лінія «Ла Страда — Україна»: 0 800 500 335 або 116 123 с мобільного. Психологічна, юридична, інформаційна та консультативна допомога.
- Поліція: 102. Можуть приїхати додому, винести кривднику терміновий забороняючий припис і направити разом з дітьми в притулок для потерпілих від домашнього насильства.
- Медичні заклади. Лікар надасть першу допомогу і задокументує в медичній картці ознаки фізичного або сексуального насильства. Це допоможе залучити кривдника до відповідальності, якщо будете звертатися в правоохоронні органи.
- Місцеві центри безоплатної вторинної правової допомоги. Постраждалі від домашнього насильства мають право отримати послуги адвоката безкоштовно.
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами Elle.ua
