Поверни мене в дитинство, мамо!
Я дорослою не хочу бути,
Розбуди мене тихенько рано,
«Донечко, маленька!» — хочу чути.
Заплітай мені у коси стрічку,
Залікуй в моєму серці шрами,
Поцілуй мене так ніжно в щічку,
Обійми за плечі сильно, мамо!
Забери мене у світ дитини,
Де з піску торти, печери й замок.
На асфальті крейдою картини,
Найцінніший скарб — це скла уламок.
Де було так весело і просто,
Де лише надвечір входиш в хату,
Де мрійливий погляд лине в простір,
Де для щастя треба небагато.
Забери мене в дитинство, мамо,
Гоїлося швидше там коліно,
І хоча боліло геть так само,
Ти ж мене жаліла неодмінно.
Дихалося легко і сміливо,
Снилось, що літаю я ночами.
Ти також тоді була щаслива.
Ну поклич мене в дитинство, мамо!
© Катя Сорока
