Більшість сучасних батьків хоче бути друзями своїм дітям. І саме тому намагається дотримуватися більш гнучкої системи покарань.
Процес виховання дітей складний, проте цікавий. Щодня ви навчаєте, даєте роз’яснення одночасно отримуючи знання, розуміння та усвідомлення. Щоденно ви робите кроки назустріч одне одному. Ваш успіх у вихованні залежить від послідовності ваших дій. Виконуючи ті чи інші дії, дитина дивиться на вас, але одного разу все ж настає момент, коли вона переходить межу та порушує норми поведінки, за чим і йде покарання. Саме тут і криється питання, як провести покарання правильно та ефективно.
Як можна карати дитину у випадку непослуху?
Тут важливо для себе зрозуміти, що в процесі виховання фізичні покарання неприпустимі, і точка!
Застосовувати силу не можна за жодних обставин. Яку б жахливу річ дитина не вчинила, бити її не можна. Це своєрідне насильство. Часом батьки вважають, що дитина спеціально робить те, що не можна, чи іноді проявляє упертість, прощупуючи межі, де закінчується терпіння батьків. Все одно це не виправдання. Піднявши на дитину руку, ви демонструєте свою слабкість, а не силу. Сила як раз і полягає в умінні дотримуватися балансу.
Необхідно шукати інші способи покарання та намагатися знайти причину поведінки дитини. Ви знайдете вихід, чи сама дитина вам його підкаже. Треба лише хотіти. Легше, звісно, застосувати силу, але надалі такий спосіб покарання принесе свої наслідки – сформує цинізм у дитини.
Наступний важливий момент полягає у тому, що тільки-но ви помічаєте, що дитина щось зробила, вчинила негарно, її неправильні дії необхідно припинити одразу ж. Тому вам, як батькам, важливо бути впевненими, що саме ваша дитина вчинила саме ці дії. У протилежному випадку, покарання буде незрозумілим для дитини.
Чи завжди потрібно карати за непослух?
Плач дитини, особливо першого року життя – це її перше мовлення. Лише так діти можуть сказати про те, що їх тривожить, а це, в основному, базові потреби – «їсти», «пити», «спекотно», «холодно», іноді «втомився». Як же їм це висловити? Звісно, це іноді проявляється неслухняністю. У таких ситуаціях дітей карати не можна. У них відбуваються стрибки росту, та змінюється ритм і режим дня. Тому, для початку, необхідно зрозуміти, що дитина хоче цим сказати. А ви, своєю чергою, можете описати свої почуття, для того, аби у дитини також будувався логічний ланцюжок.
Читайте також: Епідемія неслухняності: що робити, якщо нагороди і покарання не працюють
З якого віку можна карати дитину?
Дитина у віці до 2,5 років ще не усвідомлює своїх вчинків. Вона просто бачить кінцевий результат: мокро, зламано, брудно. Тому коли її карають, вона не розуміє, за що саме. Вона не усвідомлює, що вона вчинила щось погане. У цей період дитина може почати думати, що батьки перестали її любити, бо заборонили грати. Вона не відчуває, що у чомусь винна. Тому карати дітей до 2,5 років немає сенсу. У цьому віці найкращим способом навчити дитину розуміти є особистий приклад. Показуйте самі, які вчинки радують, а які засмучують особисто вас. З наближенням трирічного віку, дитина починає самостійно керувати своїми вчинками та поведінкою. І буде добре, якщо батьки почнуть розповідати, як добре вчиняти, а як погано. І десь, через рік, дитина зможе відрізняти хороші вчинки від поганих самостійно.
І пам’ятайте, що особливістю трирічних дітей є те, що вони починають іти наперекір батькам, бо у них починає формуватися почуття незалежності.
Як правильно карати трирічну дитину?
Починаючи з трирічного віку усі дії батьків підкріплюються словами-поясненнями. Недостатньо просто покарати, необхідно детально все розібрати та розставляти по своїх місцях. Ось чому батькам важливо добре володіти своїми емоціями, розуміти їх. Дотримуватися однієї лінії правил для обох батьків. І обов’язково мати час, аби вислухати дитину, пояснити ситуацію та надати кілька варіантів, аби та могла обрати. У цей період у дитини з’являється інтерес усього торкатися та досліджувати. Основним питанням, яке дитина ставить після озвученої батьками заборони: «Чому?». Наприклад, чому не можна малювати на стіні чи смикати Машу за косу.
Правила покарання дітей у віці 6-10 років
Діти у цьому віці вже добре грають за правилами. І знають, що таке «добре» і що таке «погано». Але наближається підлітковий вік, і діти можуть пробувати бунтувати. Особливо, якщо це стосується заборон. Все це робиться демонстративно, говорячи про свої права. Важливо, аби способи покарання були такими як і для дошкільнят. Просто вводьте нові принципи.
Коли ж настає вік 9 років, батькам важливо пам’ятати:
- Ми не караємо дитину в присутності сторонніх. Треба зачекати, аби дитина не відчувала приниження.
- Не можна порівнювати дитину з іншими дітьми. Це може призвести до негативної поведінки та сформує невпевненість у своїх силах.
- З цього періоду у дитини є вже хатні обов’язки та справи у школі. Проте не можна карати дитину прибиранням чи уроками. Це призведе до протесту та небажання навчатися, оскільки будь-яка праця буде оцінюватися як покарання.
Батькам важливо з цього часу навчитися тримати свій вектор. Якщо ви вирішили не розмовляти з дитиною, то тоді грайте у мовчанку допоки дитина не зрозуміє, у чому вона неправа. У протилежному випадку вона зрозуміє, що ви легко йдете на поступки, та скоро для неї це не буде покаранням.
Пробуйте гратися зі словами, міняти їх місцями так, аби менше було частки «не». Без неї дитині легше розуміти, що ви не забороняєте. Тоді менше буде протестів з її боку.
Пам’ятайте, важливо, аби навіть маленький бешкет був помічений батьками. Інакше з часом це стане переростати у серйозні вчинки.
Основні правила покарання
Це те, що допоможе провести межу правильно, щоби не зіпсувати стосунки з дитиною, незалежно від того, скільки їй років.
Перше правило: виплескувати свої емоції на дитину не можна. Чого б дитина не зробила, важливо, аби покарання було спокійним та стриманим. Лише так дитина формуватиме у себе силу та правильно її використовуватиме у майбутньому.
Коли нас переповнюють емоції, будь-яке покарання стає несправедливим, і діти це добре відчувають. Вони таких покарань більше бояться, аніж вважають справедливими та чесними.
Покарання=вчинок. Воно не має бути м’яким чи занадто жорстким.
Ось чому батькам важливо дивитися на усе разом, у сукупності. Якщо участь беруть обоє батьків, то тримайтеся однієї позиції, оскільки не має бути такого, що хтось добрий поліцейський, а хтось злий.
Покарання – це всього лише можливість показати дитині, якими можуть бути наслідки її поганих вчинків. Не варто нагнітати страх чи сором. І на цьому зациклюватися не варто. Починаючи з 10 років, дитина вже добре вибудовує логічний ланцюжок, тому вона чудово розуміє наслідки своїх дій.
Що станеться, якщо не карати?
Багато хто з сучасних батьків обирає тактику повної відмови від покарань дитини, аргументуючи це тим, що дитина переросте погану поведінку і все буде чудово, чи з часом вона сама все зрозуміє. В такої теорії є перегин – батьки починають іти на поводі у дитини, і вона виростає у безвідповідального дорослого, якому складно адаптуватися у соціумі.
Основна мета покарання – показати та сформувати у дитини правильне уявлення про межі дозволенного. Зробити це так, аби не сформувалися такі риси характеру, як егоїзм та неповага до інших людей, а також навчити дитину організовувати себе.
Тому відсутність покарання може призвести до того, що батьки просто будуть накопичувати всередині роздратування, гнів та інші негативні емоції, які рано чи пізно можуть вирватися на поверхню та втілитися у покаранні.
Існує вірогідність того, що один з батьків у такому випадку може застосувати навіть силу, що для дитини стане трагедією.
Часто діти розцінюють безкарність на свою адресу як байдужість з боку батьків, відсутність інтересу до того, чим вони займаються, та хто за це несе відповідальність. Тому у житті дитини мають бути покарання, правила, заборони та похвала.
Погано, коли покарань немає взагалі, але важливо, аби перегинів з ними також не було.
Коли дитину карають часто та багато, вона виростає тривожною та заляканою, досить несамостійною, і їй складно зрозуміти, що можна робити, а чого ні. До того ж, такі діти можуть починати бунт, та є вірогідність формування асоціальної поведінки чи отримання психологічної травми.
У дитини, яку часто карають батьки, формується низька самооцінка, складності з самореалізацією та проблеми з відповідальністю. І що найважливіше, батькам складно знайти підхід до такої дитини, і їхні взаємовідносини далекі від ідеалу.
В якості покарань та задля встановлення правил, можна використовувати такі методи:
- Позбавлення привілеїв. Цей спосіб ідеально підходить для підлітків. Зазвичай, батьки позбавляють їх доступу до тих чи інших джерел.
- Виправлення того, що вчинила дитина. Якщо вона свідомо щось зробила, необхідно дати їй можливість це виправити. Часом задіяти труд.
- Пауза. Коли батьки дитини просто просять посидіти та подумати над своєю поведінкою без активності та розваг.
- Вибачення. Якщо дитина когось образила, її необхідно вчити вибачатися та виправляти ситуацію.
- Мовчання. Це як один з варіантів. Але використовувати цей спосіб як основний не варто.
- Отримання негативного досвіду. Іноді варто дитині дозволити зробити помилку, та при цьому обов’язково бути поряд для подальшого алгоритму дій.
- Обмеження спілкування з однолітками чи друзями. Це, так звана, «комендантська година», коли дитина вчинила дійсно серйозний проступок.
Моя дитина
За матеріалами
