За останні 20-30 років підхід до виховання змінився найрадикальнішим чином. Та й діти стали іншими.
Дитина не хоче йти гуляти
Це було щось з ряду ненаукової фантастики. Ні, бували діти-домосіди, особливо якщо завести друзів не виходило. Але гуляти любили всі: носилися по двору дотемна, поверталися голодні, брудні, кошлаті та дикі. Згадайте, як навіть попити додому намагалися не заходити — раптом заженуть. Протяжні крики «Олю-у, до-до-му-у!» з балкона — ось що замінювало нам дзвінки та повідомлення. Це був, як сигнал дозорного — все, на сьогодні гри скінчилися, побачимося завтра. І навіть під час дощу діти рвалися на вулицю! Зараз таке складно собі уявити.
Нема часу погуляти з дитиною, а одну відпускати страшно
Клопоту повна голова. На роботу, з роботи, вечерю приготуй, посуд помий, приберися, а у деяких ще й підробіток. На прогулянку з дитиною — нормальну, довге, вдумливу — часу не залишається. Максимум, що можна собі дозволити, так це разом в найближчий супермаркет сходити, підкупити спраглого до свіжого повітря малолітку кіндером, і знову у своє біляче колесо. Відпустити дитину гуляти одну? Про це й мови бути не може. Батьки перестали це робити ще років 15-20 тому. Ось виповниться хоча б 12-13 років, тоді можна подумати. Але не раніше.
Бракує часу на домашні справи — треба займати дитину
Малюк весь час висить на спідниці, вимагає уваги. Наша мама могла посадити нас поруч на кухні — вона зайнята своїми справами, а ми — своїми. Наприклад, розкладаємо картоплю в ряд або удаємо, що миємо посуд. Зараз мами-перфекціоністки частенько відчувають себе винними, якщо займаються домашніми справами на шкоду якісному часу, проведеному з дитиною. Тобто, треба їй читати, треба грати, треба розвивати. Але психологи говорять, що діти й самі прекрасно можуть себе розважити, — просто їм і в цьому теж треба практикуватися. З незвички малюк не знає, чим зайнятися, але дуже швидко навчиться себе займати. Тут головне — захистити його від небезпечних речей типу окропу на кухні.
Читайте також: Як ми тільки вижили: 14 правил виховання наших батьків
Алергія на все
Дітей-алергіків з кожним роком стає все більше. Як і тих, хто страждає з дитинства від бронхіальної астми, хто стикається з пневмонією. З одного боку, це пов’язано з розвитком медицини: дитячу пневмонію підхоплюють найчастіше недоношені дітки, яких виходжують в інкубаторах і під ШВЛ. А алергія безпосередньо пов’язана з погіршенням екології та здоров’я самих батьків, генетику-то ніхто не скасовував. Крім того, в деяких сім’ях батьки намагаються створити стерильну середу, щоб захистити малюка і від алергенів, і від вірусів. І тим самим надають дитині ведмежу послугу: імунітету нема на чому практикуватися, він не вчиться протистояти алергенам і інфекціям.
Боязнь щеплень
Раніше було як: народився малюк — отримав всі необхідні щеплення. Потім — строго за календарем щеплень: якісь роблять в школі, якісь — під час планових візитів в поліклініку. Зараз можна не тільки вакцину вибрати й сформувати індивідуальний план вакцинації, а й взагалі відмовитися від щеплень. З одного боку, це добре: батьки мають право на вибір. З іншого — від щеплень відмовляються часто з надуманих причин, позбавляючи імунітету власну дитину. Через це і колективний імунітет слабшає. Результат — спалахи давно забутого кору по країні й світу.
Залежність від гаджетів
Це бич останніх років. Спершу були комп’ютери, а з появою смартфонів і планшетів залежність вийшла на новий рівень. Грати та зависати в мережі тепер можна завжди й скрізь: перед сном, на прогулянці, під час їди. А іноді чадо взагалі чути не хоче ні про якесь інше заняття, крім як уп’ястися в екран. Правда, для мам гаджети можуть бути прекрасними помічниками: наприклад, мультики на планшеті — відмінний спосіб відвернути малюка на пів годинки або зайняти в дорозі. Тут головне — дозувати час, і це велика проблема. А ось в нашому дитинстві такої проблеми не було. Мультики по телевізору йшли максимум пів години в день, і їх ще треба було «зловити». Тому, з екранним часом у нас все було в порядку.
Бракує часу на всі секції та розвивалки
Треба і на англійську, і на додаткове заняття з математики, і на плавання, і на шахи, а ось ще мистецтво сценічної мови … Ми ходили максимум в художку або музикалку, були гуртки авіамоделювання, спортивні або танцювальні секції, але й мови не йшло про те, щоб чогось не встигнути. Нікому і в голову не приходило намагатися осягнути неосяжне. Школа — для навчання, все інше — для загального і додаткового фізичного розвитку. Та й де їх взяти було, ці курси раннього розвитку, уроки плавання і верхової їзди …
Залежність від фастфуду
Фастфуд? Що це? Борщ, гречка з сосискою, компот — ось весь наш фастфуд. Погодьтеся, наше меню було куди здоровішим, ніж раціон нинішніх дітлахів. Вони з малих років знайомі з бургерами, картоплею фрі, газованою водою, набитою цукром, чіпсами та іншою не найкориснішою, що найменше, їжею. Рецепт тут один: знайомити дитину з фастфудом якомога пізніше, але і вселенського зла з нього не робити, щоб не перетворити злощасний бургер в заборонений плід. Він, як відомо, солодкий.
Раннє статеве дозрівання
Ні, і раніше були «скоростиглі» діти. Але зараз це явище набуває масового характеру. Діти дозрівають всі раніше, батькам доводиться розмовляти з ними про секс, про відмінності статей та інші інтимні речі, про які ми й говорити якось не вміємо. З нами рідко хто розмовляв на дорослі теми, а на питання про те, звідки беруться діти, ми у відповідь часто чули щось про лелеку і капусту. А з сучасними дітьми так не можна — говорити на тему сексу доведеться.
«Навіщо говорити з дітьми про секс? Єдина мета цієї розмови — забезпечити безпеку дитини. Щоб дитина зрозуміла недоторканність тіла. Щоб дядьки різні й інші діти не могли чіпати її інтимні місця. І, до речі, це актуально перед школою. Там та ще секс-освіта», – говорить психолог Лариса Суркова.
Синдром гіперактивної дитини
Важкі діти були, так. І неслухняні, і розпещені. Але зараз дітей з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності стає все більше. Вони такі не тому, що батьки їм цієї уваги недодають. Їм скільки не дай — все мало. Але психологи говорять, що за цими дітьми майбутнє.
«У нас сьогодні приблизно 10-12% дітей з СДУГ. В інших країнах цей показник досягає 30-35% », – говорить кандидат психологічних наук Марина Позина.
Так, до цих дітей потрібен особливий підхід. На щастя, зараз це розуміють, а не махають рукою, мовляв, дитина просто розпещена.
Моя дитина
За матеріалами
