«Олюсю, не потрібно бути такою жаднюгою! Віддай Петрику свого зайчика! Тобі шкода, чи що?» – подібні фрази часто можна почути на дитячих майданчиках.
Фактор перший. Будь-яка мама хоче виростити здорового члена суспільства, тому вона з усіх сил намагається розвивати у своєму малюку щедрість і порядність.
Фактор другий. Крім позитивних намірів у мами ще є почуття провини та страх перед громадським осудом: «А раптом зараз всі подумають, що я погано виховую свою дитину…»
Плюс третій фактор. «Так чинили й чинять ВСІ мами, я не знаю, чому це погано, і не знаю, як можна по-іншому!» – громадські стандарти поведінки, що склалися за багато років.
Давайте разом подивимося, до чого це призводить. Оля, послухавшись маму, віддає зайчика Петру. Мама хвалить її: «Ось розумниця моя!». Олі зовсім не хотілося його віддавати, зайчика їй вчора подарував тато, і цей подарунок – шматочок татової любові, з якою ну зовсім не хотілося розлучатися навіть на хвилину!
Зайчик – її коштовність. Тому, їй трохи боляче, але вона залишила цю емоцію в собі. Адже МАМА сказала, що треба віддати іграшку. Інакше вона буде жаднюгою, тобто поганою дівчинкою. А бути ПОГАНОЮ бути зовсім не хочеться! Адже поганих дівчаток НІХТО НЕ ЛЮБИТЬ.
Ні мама, ні Оля не помітили, але у дитини вже почав формуватися сценарій, за яким вона буде жити: «Якщо ти не хочеш уславитися поганою дівчинкою – потрібно віддавати навіть улюблені речі, навіть якщо тобі це приносить біль. Тільки в цьому випадку тебе будуть любити. А якщо ти не ділишся, то ти повинна відчувати почуття провини, щоб покарати себе».
Зазвичай, для формування сценарію необхідно кілька повторюваних ситуацій, але іноді досить і однієї емоційної сцени, наприклад, де у дитини, яка вже плаче і зовсім не хоче віддавати іграшку, забирають її насильно, або, як варіант, забирають улюблену річ, з якою вже встановився емоційний зв’язок, і обіцяють повернути, але не повертають.
І виростає наша Олічка в прекрасну жінку, дуже добру і щедру. Настільки добру і щедру, що останню копійку віддасть, собі не залишить. Все – дітям і чоловікові, якщо щось залишилося – батькам, подругам, колегам по роботі, в крайньому разі, кішечці в під’їзді. «Собі? Та що ви! Мені багато і не треба! Аби ВАМ було добре!»
Читайте також: Закони, який з самого дитинства програмує нас на бідність. Варто прочитати кожному!
Спочатку таку Олю всі люблять, потім починають використовувати всі, кому не лінь. Чоловік «сідає на шию», не працює, діти все рідше дякують, навіть батьки – і ті постійно щось вимагають. Їй би вже ЗАХОТІТИ ЧОГОСЬ ДЛЯ СЕБЕ!!! Витратити гроші на СЕБЕ! Іноді вона «зривається» – купує собі дороге плаття, а потім сама ж себе почуттям провини карає: «Навіщо купила? Стільки всього можна було для сім’ї зробити на ці гроші…»
Можливо, хтось вже побачив себе в цій картинці. Це не найщасливіший варіант життя, погодьтеся? У наших силах закласти в наших дітей здорові сценарії. Батьки в дитинстві – це найбільші авторитети, практично, Бог і Богиня, тому їх слова сприймаються як пряма вказівка на все подальше життя. Саме тому психологи рекомендують дуже уважно ставитися до того, як ми виховуємо дітей, що їм говоримо, як радимо чинити в тій, чи іншій ситуації.
Як же бути в таких ситуаціях, коли дитина не бажає ділитися своїми іграшками? Подумайте, як би ви вчинили, якби вам чоловік подарував дорогу сумочку «Dior», а подруга, побачивши її у вас, почала просити «погратися» нею пару тижнів? Швидше за все, ви б їй м’яко відмовили. Тому, що це, по-перше, подарунок чоловіка, а по-друге, це тепер ваша «коштовність», як той зайчик – для Олічки.
Дайте можливість вашій дитині не ділитися, а залишити іграшку собі. З чужою дитиною розбереться її мама, у них своє життя. Найбільш дипломатичний варіант – це приносити додаткові іграшки, які можна швиденько вручити вимогливій дитині-сусідові, замість зайчика вашої Олі. І вовки ситі, і вівці цілі.
Я бажаю вам успіху на цьому шляху! Всі разом ми можемо виростити нове ЩАСЛИВЕ ПОКОЛІННЯ успішних і здорових людей, яким ніхто не зможе сісти на шию!
Ельвіра Смирнова
Моя дитина
За матеріалами
