У дитинстві я часто чула, як мого улюбленого татка Костю називають «простачком» або «недолугим» розумні та самовпевнені люди, які знають, «як треба жити». Я дуже переймалась через це, бо любила батька, вважала його найкращим і ображалася за нього.

Але, коли подорослішала, я зрозуміла, що не так вже й страшно, якщо над тобою жартують або вважають недотепою! Адже люди дуже часто дивляться один на одного поверхнево, не помічаючи головного в людині: її душі.

Людина з університетською освітою, в минулому — інженер в інституті при оборонному заводі, нині — кандидат наук, доцент і викладач університету, тато зовні мало відповідає звичному для всіх поняттю «інтелігент»!

Значного зросту і міцної статури, з відкритим поглядом та надзвичайно простий у спілкуванні, він, скоріше, справляє враження звичайного роботяги. І справді — тато завжди любив важку фізичну працю, впевнений, що він з усім впорається. В молоді роки не пропускав нагоди поїхати в будівельний загін, і на фотографіях тих часів батько радісно регоче в камеру, стоячи на величезній купі землі з лопатою в руках, або грає на гітарі, сидячи біля багаття — оброслий бородою і кошлатий, але такий щасливий!

З захватом беручи участь в будівництві дачі, спочатку разом зі своїм батьком, потім, після його смерті, вже один, тато і там постійно щось удосконалює, ніколи не відмовляючись допомогти й сусідам! Він завжди приходить зустрічати маму до електрички, але нерідко — прямо з «об’єкта робіт», весь перемазаний і одягнений в дачне «дрантя». Мама на нього за це сердиться, а я її заспокоюю — і так красень, нехай хоч трохи менше жінок на нього увагу звертають! Папа ніколи не турбується про те, як він виглядає, і що на ньому надіто.

Він з ніжністю ставиться до всієї рідні та обожнює сімейні посиденьки, але терпіти не може бути присутнім на «потрібних» заходах. Абсолютно не відповідаючи їх офіційному духу, без натяків висловлює все, що думає, змушуючи нашу культурну маму червоніти.

Дуже безпосередній і щирий у вираженні почуттів, мій тато часто поводився саме як велика дитина! Якось, в молодших класах, я гралася у дворі з подружками, ми скакали через скакалку, змагаючись, хто довше проскочить. Папа вийшов з під’їзду і підійшов до нас.

Дай-но, доню, я спробую! – і він забрав скакалку у мене з рук.

Дивіться, дівчата, як треба стрибати!

І солідний чоловік почав в шаленому темпі перестрибувати через мотузку, що крутиться. Дівчата стояли, розкривши роти. Я була збентежена, але на щастя, тато швидко втомився і повернув мені скакалку, з гордістю сказав:

Ось як треба! Вчися, дочка! – і пішов у своїх справах.

Мені було соромно, я боялася, що наді мною і над татом будуть сміятися, але почула від подруг захоплене:

– Класний у тебе тато!

Я соромилася ходити з батьком на танці в будинках відпочинку або на вечори, які влаштовують для сімей співробітників — він так самовіддано стрибав під ритмічну музику, «щоб пропотіти», радісний, зі своєю щирою посмішкою! Навколишні чоловіки дивилися на нього поблажливо і зверхньо, ​​жінки ж явно виявляли симпатію!

Так, його завжди цінували за щирість і життєрадісність, але в молодості мало хто вірив, що він доб’ється чогось ґрунтовного, зробить кар’єру. Дивак, до непристойності, відкритий в спілкуванні й не вміє поводитися правильно серед «пристойних людей», він був як «немовля в джунглях» серед тих, з ким починав стартувати у доросле життя …

Але …

Господь благословив всі його починання.

Вісім класів він пройшов, бувши хуліганом і двієчником, а в дев’ятому різко взявся за розум і почав вчитися, шкодуючи, що вже не отримає атестат зрілості «з відзнакою»! Вступив в НГУ, на фізмат. Я народилася, коли батьки були на третьому курсі, через шість років народилася сестра, і тато завжди хапався за будь-яку підробітку. Працюючи інженером, у вільний час розвантажував вагони, «шабаш» на будівництві, і при цьому встигав писати дисертацію. Під час перебудови, коли зупинялися заводи й скорочувалися робочі місця, він ризикнув і відкрив свою фірму, першим почав писати програми для бухобліку. Нарешті з’явилися гроші, але він ніколи не витрачав їх «на себе» — все для сім’ї, для дітей … У нього завжди є запас на «чорний день», який виручає нас всіх у важкі часи. І тільки на себе його не змусиш витратитися — всі обновки мама дарує йому від імені дітей або онуків!

Коли тато закрив свою справу, він влаштувався викладачем в університет, отримав посаду доцента. Керівництво цінує його за знання і прагнення завжди розвиватися, колеги цінують за душевність і готовність допомогти. І хоча серед них є і такі, які підсміюються над ним, тато, як правило, не звертає на це ніякої уваги. А студенти його дуже люблять!

Я думаю, крім як за рідкісну незлобливість, Господь благословляє його ще й тому, що мій тато все життя дуже ніжно та поважно ​​ставився до своїх батьків. А коли вони важко захворіли, один за іншим, він зворушливо опікав їх, робив їм уколи, умовляв приймати ліки, заспокоював їх та всіх нас, і як міг, полегшував їхнє життя до кінця … І про тестя і тещу він теж дбав, як про рідних тата з мамою! Мамині батьки надавали великого значення зовнішній культурі поведінки, і спочатку їх дуже бентежив «некультурний» зять, але коли вони його впізнали ближче, то переповнилися до нього самими ніжними почуттями!

«Людина дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» – сказано в Біблії … У мого тата, мужнього і на вигляд дуже самовпевненого — по-дитячому чиста і добра душа, його серце жалісливе до інших. Чесний і справедливий, син дуже побожної матері, мій тато Костя все своє життя «ходить перед Богом», хоча сам він ніколи так не скаже, і навіть посміється над цими словами! Але все його життя, справи й ставлення до людей свідчать про це …

Автор: Марина Куфіна

Моя дитина
Фото з відкритих джерел

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів