В одній сім’ї народилися близнюки. З самого дитинства їх з великими труднощами розрізняли навіть батьки, якби не одне маленьке, але таке важливе але …. Річ у тому, що один хлопчик постійно нив і вередував, а інший — посміхався і, банально, радів кожному дню.
Настільки вони були схожі зовні, настільки ж відрізнялися характерами. Хлопчики підростали, і відмінності ставали все яскравішими. Один ходив похмурий і відлюдний, інший був веселий і товариський.
Батько часто, дивлячись на синів, думав, що вони, як дві сторони однієї медалі. Але брати, проте, були дружні, і як всі близнюки відчували один одного на відстані.
Наближався їхній день народження, 5 років від народження. Мама з татом порадилися між собою і вирішили, що треба якось згладити цю різницю в характерах. Вони довго думали над подарунком на п’ятиріччя, і їм спала на думку одна ідея. І полягала вона ось у чому …
Читайте також: Розвиваємо в дітей оптимізм і мотивацію
Настав день народження. Мама метушилася на кухні зі святковим тортом, а тато розбирався з подарунками. Коли близнюки прокинулися, вони прийшли на кухню на запах ванілі та кориці. Одна мордочка скривилася, інша, в передчутті сюрпризу, посміхнулася.
Тато підвів хлопчиків кожного до своєї коробки. Там були упаковані подарунки.
Песимістові дісталася дерев’яна конячка. Побачивши її, малюк розплакався:
– Я хотів справжню, мені не потрібна дерев’яна, — він відштовхнув іграшку й уткнувся в мамині коліна. Ридання стрясали маленьке тільце.
А оптиміст відкривав коробку дбайливо, оченята іскрилися, посмішка не сходила з обличчя. У коробці опинилася невелика купа кінського гною.
Хлопчик подивився на гній, потім на свого плачучого брата і щасливо посміхнувся:
– А у мене була справжня конячка. Тільки ось вона втекла.
Ось так і в нашому житті — все залежить лише від кута, під яким ми дивимось на світ…
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
