Одного разу до священника прийшла дружина небагатого селянина.
– Отче, — сумно сказала вона, — я втомилася. Ми працюємо не покладаючи рук, але є дні, коли крім черствого хліба нема чого дати дітям. Але найбільше я втомилася дивитися на наш убогий будинок, двір, на рвану одежу синів, стомлене обличчя чоловіка …
Задумався священник і попросив жінку піти з ним. Він вказав на красивий будинок, в палісаднику якого гралися дітлахи.
– Як ти думаєш, чи щаслива господиня? – Запитав він.
– Звісно! – вигукнула жінка. – Яка багата садиба, як добре одягнені дітки!
Але священник попросив підійти ближче і придивитися. Тоді вона побачила матір діточок, що сиділа в тіні й гірко плакала.
– Вона плаче, бо сліпа від народження і не може бачити своїх дітей, — сумно розповів їй отець.
Вони пішли далі. Незабаром священник показав другий будинок. Він був багатшим від першого, а на запитання жінки, чи живуть щасливі люди тут, розповів, що це була прекрасна сім’я, поки не загинув чоловік. Тепер не проходить дня, щоб вдова не ридала за своїм чоловіком, а діти — за батьком.
Міцно задумалася жінка і не помітила, як вони підійшли до великого двору. Тут був будинок дочки дуже багатого купця.
– Тут є багатство і ситна їжа, дорогий одяг, а всередині ручки дверей мало не покриті золотом. Але чи живе тут щастя?
На це питання священник відчинив важку хвіртку. Купецька дочка, побачивши гостей, привіталася і запросила на чай. Але яким же порожнім здався будинок парафіянці. Тут не було дітей, не чутний голос чоловіка.
– У мене є багатство і гарний одяг, але немає щастя, — сказала господиня. У мене немає ні чоловіка, ні дітей, і нікому готувати обід або вдягати сукні …
Глибоко замислившись, поверталася парафіянка додому.
– Спасибі вам! – гаряче сказала вона священнику. – Я зрозуміла, якою я була нерозумною! Я втомилася дивитися на старий одяг, не знаючи, яке це щастя бачити своїх дітей! Я думала, що щастя — це жити в достатку, а виявляється, щасливий той, у кого є кому готувати обід, в чиєму будинку чути дитячий сміх!
Так часто бачимо свої негаразди, не помічаючи якими щасливими та багатими насправді ми є.
