Кожне покоління має свої цінності. І коли нам на зміну приходять нові — гарні, молоді та скептично налаштовані — здається, що все в них неправильне. Цінності не ті, музика якась дивна, без душі, суцільне тиц-тиц, а одягаються вони так, що хочеться подарувати їм шарф для голих ніг. Але познайомившись і поспілкувавшись з кимось із них, розумієш, які вони насправді класні: вони люблять подорожувати, вміють висловлювати та відстоювати свою думку, в міру амбітні.
Ось і ми, ті, кому за 35, не хочемо, щоби нас вважали анахронізмом. Ми теж круті, справді. Нам розповісти про наше покоління допомогла психолог Галина Соколенко. А ще вона зрозуміло пояснила, чому ми та сучасна молодь так важко розуміємо один одного, і розповіла, що з цим робити.
Про наше покоління X
Я з того покоління, яке поступається місцем людям похилого віку в автобусі, а не проголошує про право кожного сидіти, де йому заманеться, і жити, як йому хочеться. Я з того покоління, яке вважає, що бути на утриманні батьків соромно.
Я з того покоління, яке думає, що є речі важливіші за особисті страждання. Я з того покоління, яке освоїло техногенне чудовисько — інтернет, хоча в дитинстві навчалося за паперовими букварями. І опанує ще багато всього, що підкине час, не відступаючи й не опускаючи руки. Я із того покоління, яке вважає автором свого життя себе.
Я з того покоління, яке залишилося недоцілованим батьками, але вважає низьким докоряти їх в тому, чого вони дати не могли. Я з того покоління, яке твердо переконане, що твоє задоволення має закінчуватись там, де починається страждання іншого.
Наше покоління багато чого не може: ми майже не вміємо відпочивати, ми дратуємось через скигліїв, ми погано вміємо відновлюватися, у нас багато недовіри, ми вибудовуємо непомірні планки та мучимо ними інших. І в нашій присутності важко дихати, ми заповнюємо енергією весь вільний простір. Ми постійно щось вирішуємо, чинимо, клопочемось і цим дратуємо інші покоління, які бажають від нас відпочити.
Ми чахнемо від ледарства і мучимося від порожніх розмов, і співрозмовники це часто трактують як неповагу. Ми тягнемо свою систему цінностей на всі обговорення і воліємо підім’яти під неї присутніх — не багато хто готовий витримати такий натиск.
Але наші серця зроблено зі співчуття до всього живого, ми розправляємось, як пружина, з будь-якого стану, якщо близькому потрібна допомога. Ми відкриті та прості, як ті самі букварі, за якими навчалися. І ми віддані до кінця тим, кого вибрали любити. Нас багато в чому можна дорікнути, ми недосконалі, але є і чим пишатися. І сьогодні мені хочеться сказати всім тим, хто говорить про те, які ми «негнучкі» та «нечутливі» — руки геть від мого покоління.
Коли ми вкалували на трьох роботах, щоби вижити; коли знаходилися між страхом перед майбутнім і тугою від сьогодення; коли варили суп із бульйонного кубика, ми не могли усміхатися дітям так, як того вимагають кабінетні психологічні підручники. Натомість у наших дітей була їжа. Так, ми впоралися не найкращим чином. Але звідки ви знаєте, що впоралися б краще?
Як і належить трудоголікам, мами з покоління Х і мами покоління Y, віддалися процесу свого материнства на всі 100 %. Гіпервідповідальні батьки, змалку привчені до «Хто, якщо не я?», обрушили на юне покоління Z усі скарби, яких були позбавлені самі. І дуже дивуються з того, що діти 2000-х, яким зараз уже від 5 до 20 років, зустрічають їхні дари з прохолодою. І гірко засмучуються, що діти Z не стають тими, ким мали стати за такого «хорошого ставлення». У чому не збігаються і ніколи не співпадуть мами Х та діти Z?
Про дітей покоління Z
Ірина — представник покоління X. Вона мама Івана – Z – дитини, яка народилася після 00-х. Вона говорить:
— Син проводить в інтернеті майже весь вільний час. Ігри змінюються відеороликами, чати – фільмами. Він або стукає по клавішах, або сидить застиглий, впершись в екран. Навіть якщо вулицею йде, то втупившись у смартфон. Чую, пропадає моя дитина, а я нічого вдіяти не можу. Наче він у прірву летить, а від простягнутої руки відмовляється… На зауваження про оцінки у школі — «А який у них сенс?»; на заклики подумати про майбутню професію – «Розберемося по ходу»; на розмови про мої переживання — «Можна коротше?»…
Ірина бачить у дитині ознаки неблагополуччя, але чи це так насправді? Подивімось на різницю у двох поколіннях, щоб відрізняти проблему від особливості та не лякати себе страшними прогнозами там, де йдеться лише про варіант нормального розвитку.
Інтернет — їхній дім. Уявіть, що ви народилися у XVI столітті, коли друкарство набирало обертів та формувалася мода на знання. Але середньовічні батьки із жахом сприйняли ваше залипання у книгах. Як би ви могли пояснити своїм «старим», які бачили лише церковні літописи, сплетені з коров’ячих шкур, вимочених у вапняному розчині, що друковані вільнодумні книги — ваш провідник у світ? Ось і для дітей Z віртуальний простір – це знання, творчість, спілкування, розвиток, збагачення, задоволення. Послухатися маму та закрити вхід у віртуальний світ на ключ — ось що означає виявитися відірваним від сучасної реальності, а не навпаки, як бачиться мамі Х.
Час є цінним. «А можна коротше?» – каже Іван матері. Вона чує в цьому заперечення, але це не обов’язково так. Спробуйте подивитися чорно-білий фільм 40-х. Ви знудитеся на 5-й хвилині, тому що час іде, а ви досі спостерігаєте титри, що повільно повзуть по екрану. Ваша швидкість сприйняття значно перевищує швидкість подачі інформації минулого століття, що вже там говорити про покоління Z. Вбирати швидко, формулювати коротко, вникати за 8 секунд у суть — це пріоритетно для сучасних дітей. Інакше вони просто потонуть у величезних масивах інформації, що обрушується на них з усіх боків.
Девальвація п’ятірок. Концепція «Одне життя – один диплом» вже давно не актуальна. Поколінню Z не потрібна освіта в тому академічному вигляді, в якому її намагаються нав’язати. Намагатися запхати у дітей інформацію з усіх предметів означає перевантажувати їх непотрібним інформаційним мотлохом. Це так само нераціонально, як і тішити себе надією, що високий бал Марії Іванівни є еквівалентом її майбутньої затребуваності на ринку праці.
Правда в тому, що її професійна ціна залежатиме від інших факторів: чи вона здатна до самоосвіти; чи вміє налагоджувати контакти з людьми; чи має її мислення гнучкість, необхідну для постійного оновлення знань та трансформації навичок; чи здатна вона до креативу та до самоорганізації, а не до підпорядкування та жорсткого розкладу. У цьому сенсі підліток, який має свій канал на YouTube, гідний захоплення. Самоорганізація, креативність, самоосвіта, вміння адаптуватися до реалій — очевидна. А «розберемося по ходу» — ідея набагато продуктивніша для тенденцій, що постійно змінюються, ніж спроба в 12 років вирішити, ким ти будеш в ультрасучасному далекому майбутньому.
Особиста свобода. Так, діти Z здатні говорити в обличчя все, що вони думають. Вони набагато вільніші у висловленні своїх почуттів та думок. Нам, які виросли в сім’ях, пронизаних подвійними посланнями, табуйованими темами та неписаними заборонами на висловлювання почуттів, їхня прямота і відкритість видається безцеремонністю і безтактністю. Свобода висловлювання, пересування, вибору їм є більш актуальною цінністю, ніж влада, кар’єра, матеріальні блага. Чекати від них такої ж поваги до квадратних метрів і грошових одиниць, яка має дефіцитне на благо покоління Х, — дивно.
Я супер! Не без старання батьків діти Z мають про себе райдужні уявлення. Так, ви їх любили, балували, поважали їхні почуття, говорили з ними — робили все те, чого не вистачало вам у дитинстві. І в них народилося те, про що ви мріяли. Вони люблять себе та співчувають собі. Вони впевнені у своєму потенціалі, у своєму праві на краще життя, у тому, що визнання їхньої цінності з боку інших людей — природне. У цьому відношенні вони мають свої перебори: наївність в оцінці себе породжує завищені очікування від реальності та чутливість до критики. Але, чорт забирай, хіба це не те, чого ви бажали б і для себе: твердого переконання, що ви хороші, потрібні та значущі?
Ці спостереження описують лише деякі штрихи нового покоління. Коли діти Z стануть зрілими чоловіками та жінками, і хтось із них досліджуватиме своє покоління і напише трактат про те, які вони й чому вони такими стали. А може, навіть зніме про це фільм, особливо якщо в дитинстві мама не загубить на корені його любов до казок і не запхне в «престижний» математичний ліцей.
І тоді, звичайно, психологи будуть качати головами та говорити: «Чому ж мами раніше не робили того й того, не помічали те й те, адже це ж очевидно!». Але ми з вами тепер розуміємо: неможливо передбачити, як вплине час на їхні сподівання та сприйняття світу. А тому, дорогі мої, улюблені мами, не беріть на себе відповідальність за все, що відбувається з вашою дитиною: багато в чому їх формує час, а не ви. Не поспішайте переживати, якщо вона поводиться не так, як вам видається правильним. Можливо, це ознаки здорового розвитку, що веде вашу дитину до її майбутнього щастя.
А вам легко порозумітися з сучасними дітьми та підлітками? У чому вони сильніші за нас?
