Здавалося б, що може бути природніше за сеkс? Але філософ Ален де Боттон переконаний, що в сучасному суспільстві «сеkс за складністю можна порівняти з вищою математикою».
Маючи потужну природню силу, секс створює нам масу проблем. Потай ми жадаємо володіти тими, кого не знаємо чи не любимо. Деякі готові піти на аморальні або принизливі експерименти заради сексуального задоволення. А ще задачка не з простих – нарешті розповісти тим, кого ми цінуємо, про те, чого ми дійсно хочемо в ліжку.
«Ми таємно страждаємо, відчуваючи хворобливу дивину сексу, про який мріємо або якого намагаємося уникнути», – вважає Ален де Боттон і відповідає на найгостріші питання на еротичну тему.
Чому люди брешуть про свої справжні бажання?
Попри те що секс – одне з найбільш інтимних занять, він оточений безліччю соціально схвалених ідей. Вони визначають, що таке сексуальна норма. Насправді мало хто з нас підпадає під це поняття, пише Ален де Боттон в книзі «Як більше думати про секс».
Майже всі ми страждаємо від почуття провини або неврозів, фобій і руйнівних бажань, від байдужості та відрази. І ми не готові говорити про своє сексуальне життя, тому що всі ми хочемо, щоб про нас добре думали.
Закохані інстинктивно утримуються від таких зізнань, бо бояться викликати в партнерах непереборну огиду.
Але коли в цій точці, в якій відраза могла б досягти максимуму, ми відчуваємо прийняття і схвалення, ми відчуваємо сильне еротичне почуття.
Уявіть собі дві мови, які досліджують інтимне королівство рота – цю темну, вологу печеру, куди заглядає хіба що дантист. Виняткова природа союзу двох людей скріплюється актом, який би привів в жах їх обох, якби він стався з кимось іншим.
Те, що відбувається з парою в спальні, далеко від нав’язаних норм і правил. Це акт взаємної згоди між двома таємними сексуальними «Я», які нарешті відкриваються один перед одним.
Шлюб руйнує секс?
«Поступовий занепад інтенсивності та частоти сексу в подружній парі – неминучий факт біології й свідчення нашої абсолютної нормальності, – заспокоює Ален де Боттон. – Хоча індустрія секс-терапії й намагається довести нам, що шлюб повинні оживляти постійні припливи бажання.
Брак сексу в усталених відносинах пов’язана з неможливістю швидко перемикатися з рутини на еротику. Якості, яких вимагає від нас секс, протистоять дрібній бухгалтерії побуту».
Питання про секс, які ви соромилися поставити
Секс вимагає уяви, гри та втрати контролю і тому за своєю природою порушує звичний ритм. Ми уникаємо сексу не тому, що він нас не радує, а тому що його задоволення підривають нашу здатність розмірено виконувати домашні обов’язки.
Складно переключитися з обговорення майбутнього кухонного комбайна і закликати дружину приміряти роль медсестри або натягнути ботфорти. Нам може здаватися, що куди простіше попросити це зробити когось іншого – того, з ким нам не доведеться снідати наступні тридцять років поспіль.
Чому ми надаємо такої великої значущості невірності?
Попри публічне засудження невірності, відсутність усілякого бажання сексу на стороні ірраціональне і йде проти природи. Це заперечення сили, яка панує над нашим раціональним его і впливає на наші «еротичні тригери»: «високі підбори й коротенькі спідниці, гладкі стегна і м’язисті щиколотки» …
Ми відчуваємо гнів, стикаючись з фактом: ніхто з нас не може стати всім для іншої людини. Але цю істину заперечує ідеал сучасного шлюбу з його амбіціями та вірою в те, що всі наші потреби можуть бути задоволені тільки однією особою.
Ми шукаємо в шлюбі втілення нашої мрії про любов і секс і відчуваємо розчарування.
«Але точно так само наївно думати, що зрада може бути ефективною протиотрутою від цього розчарування. Неможливо спати з кимось стороннім і при цьому не нашкодити тому, що існує всередині сім’ї», – впевнений Ален де Боттон.
Коли хтось, з ким ми не проти пофліртувати онлайн, пропонує нам зустрітися в готелі, ми стикаємося зі спокусою. Заради кількох годин задоволення ми майже готові поставити під удар подружнє життя.
Захисники шлюбу по любові вірять, що емоції – найголовніше. Але при цьому вони закривають очі на те сміття, що плаває на поверхні нашого емоційного калейдоскопа. Вони ігнорують всі ці суперечливі, сентиментальні й гормональні сили, які намагаються розтягнути нас по шматочках в сотні різних напрямків.
Ми не могли б існувати, якби внутрішньо не зраджували самим собі, відчуваючи швидкоплинне бажання придушити власних дітей, отруїти чоловіка або розлучитися через суперечку про те, хто буде міняти лампочку. Певний ступінь самоконтролю необхідний для психічного здоров’я нашого виду та адекватного існування нормального суспільства.
«Ми – набір хаотичних хімічних реакцій. І добре, що ми знаємо, що зовнішні обставини часто сперечаються з нашими почуттями. Це знак, що ми на правильному шляху», – резюмує Ален де Боттон.
Моя дитина
Джерело
