Як же мене втомив радикальний дитиноцентризм в нашому суспільстві! І мені здається, основні складності батьківства, конфлікти в родині відбуваються саме через цей дитиноцентризм. Через те, що головна людина в сім’ї — дитина, її потреби й бажання — на першому місці!

На всіх форумах мами скаржаться: вона не дає мені прийняти спокійно душ, я вже не пам’ятаю, коли ходила в туалет одна, моя мрія з’їсти з чаєм цілу цукерку, яку не відніме дитина. Народила моя подруга, дзвонить і питає: а ти коли вранці умиваєшся, ти дитину собі в “кенгуру” саджаєш або в слінг?

Люди, та ви зійшли з розуму?!! Відразу хочу відбити всі можливі звинувачення — у мене є діти, їх троє. Перші дві погодки. Старша щойно закінчила перший клас. І ніколи я не відмовляла собі в задоволенні сходити в туалет на самоті! Це займає у мене близько хвилини, і жодного разу за цей час над моїми дітьми не нависла смертельна небезпека. Я стала здійснювати ранковий туалет вкрай швидко — без всяких цих пінок, денних кремів, легкого макіяжу і навіть ретельного розглядання себе у дзеркалі, але жодного разу під час чищення зубів на моїй шиї не висіла моя радість материнства. І за 10 хвилин навіть самого запеклого крику не луснуло жодне з моїх немовлят. З третім я взагалі перестала звертати увагу на дитячі крики: дороблю найнеобхідніше і відразу візьму на руки, як звільнюся.

Батьки повинні всіляко займати дитину, розважати її, заборонені будь-які прояви самостійності, хоч якась відповідальність. Про повагу до дорослих взагалі мовчу. Не до своїх дорослим, а до оточення.

На популярному паблік в соцмережі одна мама пише мені в коментарях: «Раз завели дитину, будьте ласкаві водити її за ручку, носити за нею портфель, так». Інша пише: «Діти мають право кричати та шуміти, вони ж діти, дитинчата тварин теж тільки з часом опановують навички, а вже людські діти від них по розвитку відстають на 6-9 місяців.»

Популярна блогерка розповідає на своїй сторінці, як її трирічна донька пролила молоко на стіл, вона змусила було її витерти це молоко, але у дочки трапилася істерика, прибіг тато, все витер, а дочка потім ще годину схлипувала у батька на руках від пережитої травми — адже її спробували змусити прибрати за собою.

Всі, хто коментував в ключі «так, як же можна так балувати дитятко», були відправлені якомога далі й задавлені прогресивними педагогічними теоріями щасливого дитинства.

Коли ми з донькою поверталися з басейну, на шляху я купила пляшечку дитячого шампуню і полізла запихати його їй в рюкзак, в якому вона носила рушник і свій купальник. Якась бабуся на касі почала мені виговорювати за пригнічення і нещадну експлуатацію дитини, погрожувала захворюваннями спини, а згодом інвалідністю від перенесення в дошкільному віці тягарів в розмірі пів кілограма.

Нещодавно відправила вперше старшу дочку, яка закінчила перший клас, в магазин за кефіром. Магазин — на першому поверсі нашого будинку, проїжджу частину переходити не треба, і касири в ньому не змінювалися з часів відкриття цього самого магазину, так що вони знають не тільки всю нашу родину по іменах, а й взагалі весь район. Так ось, коли розповідаю про це знайомим, на мене починають дивитися, як на шкуродера, в очах співрозмовників телефон служби опіки «рухомою стрічкою».

Подруга скаржиться, що не може сходити до лікаря, тому що немає з ким залишити доньку. Тому всі зуби розсипалися так, що нічим вже жувати, а перевтома перейшла в нервовий тик всього лиця і спини. До слова — доньці 8,5 років, і живуть вони з її мамою-інвалідом, яка просто не ходить, але цілком при здоровому глузді, і з доглядальницею, просто дочка залишається в одній кімнаті, а ті сидять в інший. Ні, дочка приходить в кімнату до бабусі й навіть іноді займається з нею англійською, але сходити до лікаря при цьому чомусь ніяк.

Інша подруга всю зиму носила синові-другокласнику в школу лижі на кожен урок фізкультури та спеціально приходила до початку уроку фізкультури переодягнути його, щоб син не пропав, погано зав’язавши шапочку. Мотивує: «Ну, я ж все одно вдома сиджу, не працюю, а якщо лижі в школі залишати, вони пропасти можуть, шукати ще доведеться».

Батьківські шкільні чати — взагалі щось з чимось. Дітям в школі на уроці домашні завдання не дають — їх слід, в цей самий чат, батькам скинути. Напевно, інтелект учня не в змозі перенести таке навантаження. Наша вчителька в кінці третьої чверті зателефонувала мені прямо з уроку і вимовляла, що я не поклала дочки в портфель математику, і ось вона сидить на уроці, зовсім не готова. А я ж від щирого серця вибачалася, клялася бути уважніше і більше такого нехлюйства не повторювати! Адже дійсно — це я переплутала уроки та неправильно зібрала портфель до школи.

Батьківські відносини взагалі «по боку». У нас дитина, нам не до відносин! Батьки йдуть із сім’ї, тому що … погані люди тому що.

Хресна моєї середньої дочки скаржиться на чоловіка, що він, негідник, гуляючи з дитиною в парку, не йде з нею на який-небудь майстер-клас, а п’є пиво! Коли про це дізнається дружина, верещить так, що в сусідньому районі чути! Ні, я теж проти розпивання алкоголю під час прогулянок з дітьми, але цій доньці не дають морозиво, тому що слабка здоров’ям, не пускають на атракціони з цілого ряду причин, а їздити кудись з дочкою в цікаві місця за межі найближчих дитячих майданчиків кума чоловіку заборонила, тому що «я не хочу, щоб мама асоціювалася у неї з домашньою рутиною і постійною лайкою, а тато тільки зі святами та розвагами».

І до речі, жоден батько взагалі не заточений під тривалі тупцювання між гіркою і гойдалками, батькам це набридає хвилин за 15 максимум. Наш золотий тато, вигулюючи дітей у вихідні, відправляється з ними в МакДональдз, на річку, в сусіднє місто, куди завгодно. Всі аргументи, що діти не хочуть йти на центральну площу, тому що і так кожен будній день вештаються туди в садок не працюють. Йому нудно на майданчику. Він їх краще звозить до цирку / музей / на виставку, але не змушуйте його топтатися на майданчику.

Та ж подруга, якось за щось обіцяла доньці після повернення додому перегляд мультиків, а потім виявилося, що в той самий час тато захотів дивитися футбол і не бажав поступатися. Мерзотник, і так постійно свій футбол дивиться, а доньці мультики були обіцяні. При чому донька і так мульти постійно дивиться, і коли вони їй не обіцяні за щось, мати на неї кричить за постійне просиджування перед телевізором. А батько міг би й перебитися разочок.

Ні, я розумію, що щасливе материнство може бути тільки там, де чоловік і жінка допомагають один одному, допомагають з онуками бабусі та дідусі, і є хоча б мінімальний фінансовий достаток, щоб не сваритися через покупки йогурту для дитини. Але скільки ж самі матері створюють собі проблем, яких просто не повинно бути в природі! Я розумію, що зараз не тоді, і аргумент «а ось ми коли росли, так не було …» – вже не аргумент. Не можна порівнювати наше дитинство і дитинство наших дітей. Вони зовсім не такі як ми, і час зовсім не такий. Але не можна ж доводити турботу та опіку над дітьми до маразму. Скрізь школи раннього розвитку, школи Монтессорі з підготовкою для юних геніїв і ерудитів, гуртки на всі смаки та схильності, куди батьки тягають дітей з ранку до вечора, але при цьому дати дитині самій нести свій портфель або запропонувати їй пограти одній без батьків і аніматорів — майже протизаконно.

І батьки вже розглядаються як ресурс, необхідний для вирощування діточок.

А я не хочу бути ресурсом! Моє життя не повториться, і за виховання і плекання у дитини яких завгодно талантів, небеса не амністують мені мою декретне життя, не додадуть до відпущеного мені часу ні однісінького дня!

І я не розумію, чим я завдам шкоди розвитку дитини, якщо з’їм шоколадку, поки вона бігала в магазин за кефіром, замість мене. Я не хочу бігати в школу переодягати дитину до занять, тому що у мене в цей момент можуть бути інші важливі справи, які звільнять мій вечір для перегляду фільму.

Напевно, девіз французів «дітей повинно бути видно, але не чутно», не прийнятний для мене повністю, але набагато ближче нашого рідного «вона ж дитина, їй все можна».

Автор: Наталія Рукина

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів