Гуляли дідусь з онуком лісом і втомилися.
— Давай відпочинемо, онучок, на цьому порослому мохом стовбурі старої берези, — запропонував дідусь. Біля стовбура росли три стрункі берізки-сестриці. Присіли дід з онуком під берізками і принишкли. Раптом хлопчик почув під мохом тихе «тук-тук-тук».
— Що це всередині берези, діду? — злякався він.
— Не бійся, малюк. Я розповім тобі про це казку, — заспокоїв онука дідусь і почав свою розповідь.
«Велика красуня береза росла у лісі з трьома маленькими доньками берізками.
— Не бійтеся, донечки, своїми розлогими гілками я захищу вас від спеки, — казала мама береза, коли палила спека.
— Притисніться до мене, донечки, щоб вітер не обламав ваші гілочки, — просила мама береза, коли дув сильний вітер.
Берізки швидко підростали й раділи життю. Поруч із мамою вони не боялися нічого. Якось над лісом знялася буря. Гуркотів грім, у небі мигтіли блискавки. Маленькі берізки тремтіли від страху. Береза, міцно обійнявши їх гілками, заспокоювала: «Не бійтеся, блискавка не помітить вас за моїми гілками. Я — найвище дерево в лісі».
Читайте також: “Як народ забув свою Мову”: казка, яку ви повинні розказати своїм дітям
У цю мить пролунав оглушливий тріск, гостра блискавка вдарила прямо в березу й обпалила серцевину стовбура. Береза, пам’ятаючи про те, що вона захищає дочок, не загорілася. Злива та вітер намагалися повалити березу, але вона встояла. Тільки коли гроза минула, а над умитою землею засяяло сонце, стовбур берези похитнувся. Падаючи, вона прошелестіла дочкам:
«Не бійтеся, я не йду від вас. Блискавці не вдалося розбити моє серце. Мій стовбур заросте мохом і травою, але материнське серце не припинить битися в ньому ніколи».
Падаючи, стовбур берези не зачепив жодної з трьох струнких дочок. Відтоді навкруги старого пня ростуть три стрункі берізки. А біля берізок лежить порослий мохом і травою стовбур, у якому б’ється материнське серце»
Моя дитина
