Гуляли дідусь з онуком лісом і втомилися.

— Давай відпочинемо, онучок, на цьому порослому мохом стовбурі старої берези, — запропонував дідусь. Біля стовбура росли три стрункі берізки-сестриці. Присіли дід з онуком під берізками і принишкли. Раптом хлопчик почув під мохом тихе «тук-тук-тук».

— Що це всередині берези, діду? — злякався він.

— Не бійся, малюк. Я розповім тобі про це казку, — заспокоїв онука дідусь і почав свою розповідь.

«Велика красуня береза росла у лісі з трьома маленькими доньками берізками.

— Не бійтеся, донечки, своїми розлогими гілками я захищу вас від спеки, — казала мама береза, коли палила спека.

— Притисніться до мене, донечки, щоб вітер не обламав ваші гілочки, — просила мама береза, коли дув сильний вітер.

Берізки швидко підростали й раділи життю. Поруч із мамою вони не боялися нічого. Якось над лісом знялася буря. Гуркотів грім, у небі мигтіли блискавки. Маленькі берізки тремтіли від страху. Береза, міцно обійнявши їх гілками, заспокоювала: «Не бійтеся, блискавка не помітить вас за моїми гілками. Я — найвище дерево в лісі».

Читайте також: “Як народ забув свою Мову”: казка, яку ви повинні розказати своїм дітям

У цю мить пролунав оглушливий тріск, гостра блискавка вдарила прямо в березу й обпалила серцевину стовбура. Береза, пам’ятаючи про те, що вона захищає дочок, не загорілася. Злива та вітер намагалися повалити березу, але вона встояла. Тільки коли гроза минула, а над умитою землею засяяло сонце, стовбур берези похитнувся. Падаючи, вона прошелестіла дочкам:

«Не бійтеся, я не йду від вас. Блискавці не вдалося розбити моє серце. Мій стовбур заросте мохом і травою, але материнське серце не припинить битися в ньому ніколи».

Падаючи, стовбур берези не зачепив жодної з трьох струнких дочок. Відтоді навкруги старого пня ростуть три стрункі берізки. А біля берізок лежить порослий мохом і травою стовбур, у якому б’ється материнське серце»

Моя дитина

Залиште свій коментар

коментарів