Що робити, якщо дитину цькують однокласники

Що таке булінг, як його розпізнати і як дорослим правильно себе вести, якщо їх дитина опинилась в подібній ситуації.

За статистикою, з цькуванням кожен день стикається 10% школярів. Багато учнів кожен день йдуть в школу, де їх будуть ображати, і знають, що вони не знайдуть підтримки ні у педагогів, ні у батьків. Що ж ми можемо зробити вже зараз, щоб хоч трохи вплинути на цю сумну статистику, за якою ховаються не менше сумні історії? Що може зробити кожен з нас, щоб запобігти в школах ситуації цькування? Поки дитина вчиться в початковій школі, ми можемо не боятися цькування. Звичайно, проби пера можуть проходити у вісім або дев’ять років, але, як правило, це поодинокі випадки.

Коли відбувається булінг

Перший сплеск дитячого насильства в школі належить віку 10-11 років. Це збігається з переходом дітей у середню школу, коли зникає авторитетний дорослий, яким раніше для них був класний керівник.

Водночас у дітей триває період групової лояльності, коли їм важливо бути частиною колективу. Дітям хочеться згуртуватися навколо якоїсь ідеї, спільної справи, але особливих приводів для цього немає. Зрештою коли група виявляє у своїх рядах якусь не таку дитину (виділення відбувається за абсолютно будь-якою ознакою), вона гуртується проти нього. Це відчуття дає школярам багато радості та азарту, в такі моменти вони відчувають себе єдиним цілим.

Діти в 11 років поки що позбавлені моральних орієнтирів. Звичайно, вони знають, що таке добре, а що погано, але це ще не стало частиною їх особистості, тому вони можуть об’єднатися навколо поганої мети — гнати не схожого на себе. І чим більше вони вкладаються в відторгнення іншого, тим більш значущими себе відчувають.

Чотири вірних ознаки цькування

Несиметричність конфлікту. Група завжди труїть одну або декількох слабких (нездатних дати відсіч) дітей.
Систематичність. Якщо група дітей посварилася з одним учнем і конфлікт на цьому вичерпано, це не цькування. Якщо група протягом днів і тижнів задирає, ображає одну і ту ж дитину, то ми можемо говорити про цькування.
Наявність насильства. Якщо дитину не приймають в ігри, не кличуть на дні народження, але їй при цьому не страшно, а просто сумно, то ми говоримо про непопулярність цієї дитини в класі. Якщо дитині страшно, некомфортно від того, як з ним поводиться група, якщо її психічному і фізичному здоров’ю загрожує небезпека, то мова йде про цькування. Насильство може бути фізичним (дитину щипають, штовхають) і психологічним (підкреслене ігнорування, боязнь доторкнутися, відмова розмовляти).
Присвоєння ролей. У звичайних дитячих конфліктах ролі дітей постійно змінюються. То одна дитина виступає агресором, інша — постраждалим, то навпаки. У ситуації цькування роль насильників міцно «присихає» до одних дітей, роль жертви — до інших.

На жаль, у 90% випадків батьки дізнаються про цькування від інших батьків або від самої дитини, коли ситуація доходить до критичної точки. Тому дорослим треба уважно спостерігати за дітьми. Діти мовчать до останнього.

Непрямі ознаки цькування

дитина знаходиться в пригніченому настрої;
раптово знизилася успішність;
відмовляється йти в школу, шукає приводи не відвідувати заняття;
ходить в школу дивними шляхами, обходячи небезпечні місця;
втрачає речі й гроші, приходить додому з порваними, зіпсованими речами;
з дитиною трапляються різкі перепади настрою, вона відмовляється говорити про відносини з однокласниками;
регулярно приносить зі школи синці.

Всі ці ознаки говорять про те, що у дитини щось не ладиться, і, можливо, вона стала жертвою цькування.

Якщо факт цькування встановлений, батькам потрібно:

Чи не шукати проблему в дитині й негайно встати на її сторону.
Піти на розмову до класного керівника. Саме він відповідає за психологічну атмосферу в класі. Перша розмова повинна бути максимально доброзичливою. Батьки йдуть до вчителя і кажуть, що в школі склалася така-то ситуація і їм здається, що вони бачать в ній ознаки булінгу. Часто вчитель до такої розмови не готовий і намагається пояснити, що щось не так з вашою дитиною. Що робити в цьому випадку? Дослухати вчителя і йти до директора.
У директора треба повторити все те ж саме, що ви говорили у вчителя, і при необхідності, підкріпити свої слова заявою, де ви посилаєтеся на закон «Про Освіту», в якому йдеться про те, що будь-який учень має право на безпечне середовище в класі й школа зобов’язана забезпечити її психологічний і фізичний комфорт.
Якщо директор заперечує факт цькування, ви прямуєте в департамент освіти.

Які методи можуть вивести дитину з-під удару

Найпростіша методика називається методикою «Сірого каменю». Але треба знати, що вона не допомагає відстояти справедливість, але допомагає дитині не привертати увагу булерів. Її суть в тому, що дитина не повинна бурхливо реагувати на образи й підбивання. Діє тільки з вербальним насильством.

Поки група тих, хто цькує, харчується емоціями дитини, ви можете навчити її не давати їм це підживлення. Дитину, яку дражнять, треба навчити максимально нейтральним тоном говорити на образи: «Я бачу, що ти так думаєш», «Я бачу, що тобі подобається це повторювати».

Треба розуміти, що ця методика не змінює групову динаміку. Вашу дитини перестануть чіпляти й знайдуть когось іншого.

Для того щоб змінити групову динаміку, потрібна робота вчителя, батьківської спільноти та шкільного психолога. Всі разом вони повинні придумати нові групові норми. Як це відбувається?

Авторитетний учитель (добре, якщо його підтримують кілька батьків) збирає дітей на кілька «класних годин», де говорить, що цькування не прийнятне, тому що воно руйнує весь клас. При цьому дорослий описує механізм цькування і мінуси, які отримує кожен учасник. Учитель дає моральну оцінку цькуванню, але не звинувачуючи конкретних дітей. Булінг — хвороба групи, кожен зі школярів окремо може бути ангелом, об’єднавшись, вони починають існувати за іншими законами.

Підсумовуючи, учитель робить висновок, що цькування в школі неможливе і пропонує підписати класу щось на кшталт меморандуму, в якому прописані нові правила спілкування.

Якщо для дитини існує постійна психологічна і фізична загроза, на час розглядів ви забираєте її зі школи.

Автор: Марія Рупасова

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами