Постійні дзвінки від мами, а потім образи? Здається, це ваш випадок…
Мама закидає повідомленнями та дзвінками, а коли ви не відповідаєте – ображається і вимагає уваги. Для татів і мам ми часто залишаємося дітьми, навіть якщо давно живемо окремо й у нас вже своя сім’я. Батьки тиснуть, лізуть у ваше життя, а ви не знаєте, як це змінити, щоб не бути невдячною дочкою / сином. Про сепарації дорослих дітей – психолог Віта Малигіна.
Кілька років тому ми купили старшому синові, який ще жив з нами, ліжко з просторим ящиком для білизни. Ліжко було таким високим, що ящик був нібито ще одним поверхом. У ньому легко можна було розміститися для ночівлі та ще залишалося місце, щоб поставити піднос з чаєм і комп’ютер. Ми жартували: будемо сюди селити набридливих гостей. Син тоді сказав: «Ти, мамо, можеш переїхати в ящик». Склали разом з ним трилер «Моя мама живе у мене під ліжком».
Жарт не такий вже й смішний: в якомусь сенсі багато зі знайомих мені людей до 30 років живуть саме так – з мамою (а іноді з татом або з ними обома) під своїм ліжком. У метафоричному сенсі, звичайно.
Хоча, як подивитися.
Одна моя знайома багато років набиралася сміливості, щоб забрати у мами ключі від своєї квартири. Та раз у раз навідувалася без попередження, виключно з добрими намірами: допомогти з прибиранням, бо донька багато працює і їй ніколи (хто пропилососить, як не мама), або занести продукти. Одного разу мама без попередження наскочила в гості в вихідний і застала дочку з хлопцем – аж ніяк не за вечерею. Приятелька намагалася домовитися про нові правила, але мама влаштувала скандал на тему «Я поклала на тебе все своє життя». Домовленості досягнуто не було, молодий чоловік втік. Туди йому і дорога з одного боку: подумаєш, маму злякався. З іншого – його можна зрозуміти.
Ось ще трохи історій:
- Знайома приховує від мами, що курить, – щоб зайвий раз не засмучувати.
- Інша – що не їсть м’яса, в гостях у матері давиться котлетами. Благо живе в іншому місті й страждати доводиться не так вже й часто.
- Молода людина завжди (навіть в лазні, навіть під час сексу або в туалеті) відповідає на мамині телефонні дзвінки. Інакше ж мама буде хвилюватися.
- Один «хороший син», щоб догодити батькові-інженеру, вступив до технічного вишу, відмучився там п’ять років, як-не-як написав диплом, а потім пішов працювати телеоператором. Цілком досяг успіху, але багато років разом з татом вважає себе невдахою, бо так і не написав дисертацію.
Це, звичайно, важкі випадки. Ось ви, наприклад. Скільки разів на день ви телефонуєте мамі? Чи відчуваєте провину, якщо на свята їдете з міста, особливо в Новий рік? Або, може, чомусь не любите розповідати батькові про свою роботу? Тому, що він обов’язково щось таке скаже, що ви потім цілий день будете думати, що займаєтеся дурницями й настрій ні до біса.
Сепарація від батьків – відносно нове соціальне явище (якщо ми говоримо про наші простори). Поки в нашій країні основою життя було натуральне господарство і селянська праця, ні про яку таку сепарації мови не йшло. Сім’я жила великим кланом, молодь одружилася, народила дітей. При цьому слухалася старших, терпляче чекала, коли ті ослабнуть і не зможуть більше керувати господарством, і тоді здадуть владу молодим. Для більшості заведений порядок був зручною рамкою, в яку вписувалася все життя: самому думати не треба, просто йди загальновідомим правилам.
Як тільки такий порядок перестав бути вигідним громаді, він став змінюватися з різною швидкістю і хворобливістю. Там, де життя багатше, де легко вижити одній людині, що не вписалася до контексту сімейного клану, зміни відбувалися швидше. Де з економікою гірше, наприклад, у нас, повільніше. Тут важливо зрозуміти, що саме вам заважає вирватися на свободу.
7 ознак того, що батьки забули вас «відв’язати» від себе
1. Давно закінчили ВНЗ, самі заробляєте собі на життя, але батьки все ще дають вам гроші. Причому не разові, а регулярно: на відпустку, нові меблі, ноутбук. Та просто тому, що ви ж діти, як не допомогти своїй дитині. Важко знайти в собі сили сказати батькам «ні» і відмовитися від певного способу життя, якщо звик до нього з дитинства. Проблема тільки одна: ні про яку справжню сепарацію від батьків в такому випадку мова йти не може.
2. Ви продовжуєте бурхливо реагувати на батьківські слова. Навіть якщо живете повністю самостійно, ви все одно емоційно реагуєте на батьківські маніпуляції. Батьківські підколювання викликають у вас гнів, обурення, образу, а потім ще маса сил йде на внутрішні монологи з кимось із батьків або з обома. Йдете у батьків на поводу всупереч власним бажанням і потребам. Сваритеся, гніваєтеся, але не йдете.
3. В принципі не можете спокійно говорити з батьками. Ваше спілкування або занадто емоційне, або надто холодне.
4. З кожного приводу радитесь з мамою. Ви агресивно реагуєте, якщо хтось із друзів або знайомих каже, що радитися з мамою по кожному питанню – не найкращий варіант. Відпустку ви теж проводите виключно з батьками, хоча більшість друзів вас не розуміють.
5. При цьому ніколи не зробите так, як радить мама. Навіть якщо це єдино правильне рішення з можливих. Не тому, що хочете зробити на зло. Просто вам щиро здається, що її варіант – відстій. Хоча постфактум визнаєте, що мама мала рацію.
6. Важко приймаєте правила іншої сім’ї. Наприклад, вашого хлопця (або чоловіка). Одного разу я бачила, як двоє дорослих серйозно посварилися через те, що в їхніх сім’ях по різному готували борщ, і посперечалися як правильно складати одяг. Відстоюючи правила своїх батьків, ми знову підтверджуємо, що вони мають усю повноту знань про світ і їхню правоту неможливо поставити під сумнів. Швидше за все, не подолали підлітковий вік. Так собі новина, чи не так?
7. Постійно сумуєте за батьками. Чи страждаєте, що досі сильно прив’язані до своїх мами й тата, і насилу визнаєте, що крім дитинства вас з батьками нічого не пов’язує.
Читайте також: Чому дорослим дітям краще жити окремо від батьків?
Що робити, щоб нарешті «звільнитися» від опіки батьків
По-хорошому, якщо вам вже не 18 (і навіть не 20), а батьки досі центр, навколо якого крутиться ваше життя, – без психотерапії не обійтися. Щось завадило природній сепарації від батьків. Самим впоратися з цим важко, але якщо іншої можливості немає, треба відв’язувати самостійно.
1. Подумайте, хто ви без батьківських переконань і контрпереконань. Який / яка ви? Чого хочете? У що вірите? Пограйте в гру: «Я живу на іншій планеті, і моя сім’я більше про мене нічого не дізнається». Як буде виглядати ваше життя? Проскануйте своє життя за всіма параметрами. Чесно скажіть, подобається воно вам чи ні.
2. Спитайте себе: навіщо вам потрібно «відв’язатися» від батьків. Як вам заважає надмірна батьківська турбота і що ви втрачаєте через те, що занадто уважний син або дочка. Взагалі, чия це ідея, що вам обов’язково потрібна незалежність – ваша або подруг / друзів / партнера.
3. Кому (вам, мамі, татові або їм обом) вигідно, що ви поводитеся так. Спробуйте зрозуміти, що вас турбує, якщо ви поводитеся інакше: почуття провини, невпевненість у своїх рішеннях або страх. Ви цілком здатні подбати про себе та оцінити, чи потрібна батькам ваша турбота насправді або ними рухають інші мотиви.
4. Проробивши все це, ви виявите в собі частину, яка досі, як в дитинстві, готова зробити все що завгодно, щоб мама / тато були задоволені. Або, навпаки, що завгодно, щоб їм насолити. Цю частину називають «внутрішньою дитиною». Звичайно, це метафора, але є комплекс почуттів, емоцій, реакцій. Вони не дають нам подорослішати, якщо в минулому було надто багато болю, а справжньої любові та прийняття – мало. Поки ви не звернете увагу на свого внутрішню дитину, вона буде продовжувати жити так, як звикла: відчуваючи марні надії коли-небудь догодити своїм батькам і отримати ще трохи любові.
5. Як тільки ви виявите цю дитину і вам захочеться заплакати, зробіть глибокий вдих / видих і відокремте себе, великого і дорослого, від дитини. Ви давно доросла людина, ваше життя залежить тільки від вас. Не від мами й тата або їхніх переконань. Все це не має значення. Має значення тільки те, наскільки ви хочете і готові піклуватися про себе самостійно.
6. Тепер вчіться жити своїм розумом і своїми переконаннями. Робіть свої помилки. Зазнавайте своїх поразок. Того й іншого зазвичай більш ніж достатньо. Особливо якщо ніхто не біжить стелити соломку, ніхто не стоїть біля дверей зі словами «Тільки через мій труп» і ви більше не страждаєте через маму, що тоннами ковтає заспокійливі від переживань за вашу долю.
Живіть своє доросле життя.
Моя дитина
За матеріалами
