У Швеції не можна бити дітей. Цілком серйозно.
Це перша країна у світі, яка ще в кінці 70-х на законодавчому рівні заборонила бити дітей паском, стусати, щипати, тягати за волосся чи за вухо, бити по дупці вдома і в школі. І куди ж докотилася Швеція з її експериментами з ліберальним вихованням?
Уява малює апокаліптичну картину перемоги бездуховного лібералізму: маленькі тирани влаштовують криваві розбірки на майданчиках, пачками вибігають на дорогу і засовують пальці в розетку. А на додачу вони загнали батьків у напівпідпільне становище, погрожуючи настукати на них у «ювенальну юстицію», якщо ті зроблять зауваження своєму малюку.
Реальність набагато нудніша. На відміну від «традиційної» й «духовної» України, діти на майданчиках не б’ються і не відбирають одне в одного іграшки. Ніколи! Вони чекають своєї черги на гірку чи гойдалку. Вони знають, що до найменших потрібно ставитися дуже обережно. І чесно, за три роки перебування тут, я ніколи не бачила, щоб хтось накричав на свою дитину, не те що вдарив.
В чому секрет? Мені здається, у суспільному консенсусі, що бити дітей – ганебно. Так, у Швеції малюкам зазвичай дозволяють більше, ніж в Україні. Наприклад, діти можуть безкарно валятися на підлозі, лазити в калюжі, бігати (в межах розумного) по супермаркету чи музею. З іншого боку, діють чіткі правила, наприклад, що не можна битися, відбирати іграшки, а цукерки видають тільки в суботу. Батьки не втомлюються роз’яснювати навіть найменшим малюкам, чому так можна чи не можна робити.
Важливо, що незнайомі люди, випадкові свідки дитячих бешкетів ніколи не коментуватимуть ситуацію, не засуджуватимуть батьків і не пропонуватимуть забрати цього неслухняного хлопчика/дівчинку собі/в міліцію/до бабая. Хіба що по-змовницьки підморгнуть. Тобто, немає цього суспільного тиску, що твоя дитина має поводитися ідеально, інакше ти не мати, а мачуха.
Читайте також: Особливості національного виховання. 6 ефективних батьківських стратегій
І ще дуже важливий елемент шведського виховання це садок. Дітей туди віддають з одного року. Звісно, що там ніколи не чули про те, щоб ставити дітей в куток чи погрожувати групі, що вже зовсім сказилася, відвести їх у ясла чи здати поліції. Вихователі вчать дітей мирно вирішувати конфлікти, гратися по черзі. Те, що можна мінімально розцінити, як тиск чи насильство над дитиною, узгоджується з батьками. Наприклад, був період, що наш малий не хотів разом з усіма повертатися з прогулянки назад у садок. Після декількох разів, як вихователькам довелося нести його на руках, вони спитали у нас, чи ми не проти, якщо вони повозять його деякий час у візку.
У дитсадку дітей вчать бути активними членами суспільства і відстоювати свої права, прищеплюють цінності демократії й прав людини. Наприклад, у нашому діти обговорюють свої інтереси й побажання, вибирають своїх представників, які потім доносять цю позицію дітей щодо їхніх інтересів і побажань до керівництва закладу. Щось на кшталт гри в парламент.
Не хочеться навіть говорити про адську брехні, поширювану в інтернеті, про садочки, де хлопчиків вчать, що вони дівчатка, а дівчаток – що вони хлопчики. На весь Стокгольм є кілька садочків (із сотень), де практикують ґендерно нейтральне виховання. Це полягає не в тому, що всі носять сукні, а в тому, що вихователі зобов’язані звертати однакову увагу на хлопчиків і дівчаток, дітям же особливо акцентують увагу на потребі поважати всіх людей незалежно від статі, використовують нейтральний займенник (не для того, щоб переконати дітей, буцімто статі не існує, а щоб вони не привчалися одразу сприймати невідомого суб’єкта в реченні, на кшталт «хтось приходив», як за визначенням чоловіка). І це все! Ніякої примусової ґеїзації!
Але правда, що і шведи не зовсім задоволені ситуацією. І зовсім не засиллям лібералізму. Радше тим, що, згідно зі статистикою останніх років, залишалося близько 5% дітей, що зазнавали насильства (здебільшого це проблемні сім’ї з історією алкоголізму, наркоманії, криміналу, тощо). Так, що навіть тут є над чим працювати.
Моя дитина
Джерело:Kateryna Boyko
