Всі знають про складнощі підліткового періоду. Однак кризовим періодом у житті дітей вважається не тільки вік 13-16 років, а й віхи в рік, три та сім років, коли дитині особливо необхідні любов, терпіння і підтримка батьків.
Перший рік відкриттів
Вікові кризи у дітей психологія пояснює переходом на новий щабель в психологічному розвитку. Це час, коли дитина стає дорослішою і вимагає трохи більше самостійності. Криза одного року стає особливо несподіваною для батьків. Тільки но малюк лежав і радісно посміхався, а тепер вередує, хуліганить і намагається командувати всією сім’єю.
Не варто думати, що це прояв поганого характеру: за перший рік життя малюк проходить багато етапів розвитку, і до року у нього починає формуватися особистість зі своїм настроєм і уподобаннями. Безумовно, це впливає на незміцнілу дитячу психіку, тим більше, що свої вимоги та емоції дитина поки може висловлювати тільки криком.
Перша криза відбувається в період з 9 місяців до півтора року. Її легко визначити: дитина стає впертою, вимагає підвищеної уваги, проте може відмовитися від допомоги або обіймів. На заборону малюк реагує образою, криками та сльозами. Така агресивна поведінка дійсно може налякати молодих батьків. Але як дитині не засмучуватися, якщо навколо багато заборон, а дізнатися і помацати хочеться все і відразу.
Як пережити кризу одного року у дитини? Тільки терпеливість і повага до маленької особистості врятують ситуацію, дитині необхідно розвиватися. Не потрібно оточувати її заборонами, краще створити малюкові безпечний простір. Дитина постійно відкриває шафи – значить, вниз слід покласти безпечні речі, любить рвати книги – можна замінити їх книгами з товстими картонними листами.
Звичайно, прагнення дитини до самостійності буде доставляти батькам незручність, адже набагато простіше дорослому нагодувати та одягнути дитину. Сам малюк буде одягатися жахливо довго, і, швидше за все, його доведеться потім переодягати. Буде сам їсти – забрудниться і забруднить все навколо. Але ж ми хочемо виростити впевнену в собі, самостійну людину. Можна підготувати місце для годування, посадити поруч іграшку і показати, як треба годувати і їсти самому. Або почати одягатися раніше, щоб все встигнути.
У цьому віці малюк невідступно слідує за мамою, тому до істерики може привести навіть закриті перед ним двері у ванну кімнату. Плач можна зупинити, підсовуючи під двері кольорові фантики або наспівуючи мелодії. Дитина буде відчувати, що мама поруч.
Читайте також: 10 причин, чому 2-літні діти чарівні (а не нестерпні)
З тієї ж причини не слід непомітно зникати з дому, поки бабуся показує малюкові нову іграшку. Краще пояснити, що мама піде, але обов’язково повернеться, і не лякати малюка в разі плачу дядьком міліціонером або бабаєм. Це не допоможе заспокоїтися. Всі переживання і засмучення краще проговорити. «Мені шкода, що тобі сумно, але мамі потрібно піти». Варіанти з залякуванням, криками або раптовим зникненням – не перспективні. Батьківська сила може виражатися тільки спокоєм і впевненістю в будь-якій ситуації. Важливо прислухатися до малюка, враховувати його бажання, намагатися зрозуміти. У цьому випадку криза мине безболісно і стане для дитини плідним етапом в оволодінні новими знаннями та навичками.
Некеровані
Ще один важливий вік у житті дитини – три роки. Криза трьох років і її симптоми також добре відомі всім батькам. Малюк стає некерованим. Він прагне все зробити навпаки, стає впертим, свавільним, а іноді й агресивним. Але це прекрасний вік нових відкриттів, час пробудження фантазії та усвідомлення себе як особистості.
Як поводитися батькам у цей період і як допомогти дитині під час кризи? Краще не загострювати увагу на поганій поведінці дитини. Важливо знайти баланс, щоб не зламати дитину, але і не дати їй перейти грань вседозволеності. Дитина повинна зрозуміти, що істерика – не метод розв’язання проблем. У цьому віці малюка ще можна відвернути, переключити увагу на щось інше. Якщо ситуація не критична, можна запропонувати малюкові посміятися над собою: «Ой, які сльози великі капають, справжній дощик. Можна квіточки поливати ».
Однак не варто сміятися сумною дитиною, це тільки посилить образу. А якщо істерику вже не зупинити, то її потрібно спокійно перечекати. Залишатися спокійними – найкраще, що можуть зробити батьки в даній ситуації. Ще неприємніше, якщо істерика трапилася на вулиці. Тут завдання батьків – позбавити малюка глядачів: взяти його на руки та перенести в менш людне місце.
«Запобігти істериці допомагають і правильно сформульовані питання, на які неможливо відповісти “ні”. Дитині майже завжди можна запропонувати вибір: ти будеш їсти кашу вівсяну або гречану, в сад підеш в червоній футболці або в зеленій, візьмеш з собою цю маленьку машинку або того зайчика», – розповідає дитячий психолог Наталя Холодова.
Уникнути сліз допомагає і розмова з малюком на рівних, не варто відповідати на прохання купити чергову іграшку або цукерку категоричним «ні», краще спокійно пояснити свою позицію. Іграшку ми купимо не зараз, а коли буде зарплата, а шоколадку – у вихідні тощо. А можна просто розробити маршрут прогулянки таким чином, щоб на шляху не траплялися магазини.
У трирічному віці дитині вже хочеться бути самостійним, але батьки не завжди готові це прийняти. Однак краще підтримувати в малюку ініціативність, хвалити за інтерес до чого-небудь, відзначати його спроби самостійно одягнутися або почистити зуби. І сліз тоді буде набагато менше.
Читайте також: ВАЖЛИВО! Шкільний ШОК: які зміни відбуваються в організмі дитини
Першокласник
Сім років – черговий важливий етап в розвитку дитини. Це вік, який характеризується рухливістю нервових процесів, особливо процесів збудження. Семирічки дуже рухливі та схильні до частої зміни настрою, перехід від сліз до сміху відбувається протягом 10 хвилин.
Дошкільнятам властиві гострі реакції: страх, агресія, істерика. Як правило, все це співпадає з часом підготовки до школи або вступом в перший клас. Суперечки, конфлікти, ігнорування прохань, безумовно, ставлять батьків у глухий кут, але такі особливості кризи семи років. Важливо зрозуміти, що настав ще один необхідний етап дорослішання, коли дитина приміряє на себе нові ролі. Формування власного «я» характерний етап копіювання чужої поведінки або кривляння, що дратує часом навіть більше, ніж непослух. Кривляння малюка виглядає природно: дошкільник що думає, те й робить. Молодший школяр кривляється, намагаючись виглядати дорослішим. Інакше висловлювати бажання бути дорослим він поки не вміє.
Вимотують батьків суперечки – це всього лише розвиток логічного та абстрактного мислення. Так діти вчаться відстоювати свою точку зору. Криза розвитку дитини 7 років ще й показник її психологічної готовності до навчання. До кінця першого класу діти вже здатні прийти до розуміння правил, заборон і вимог, до усвідомлення своїх можливостей і обов’язків. Однак розуміння приходить саме через заперечення або ігнорування цих вимог. А як ще дитина зможе зрозуміти та прийняти те чи інше правило, якщо не спробує порушити його? І батькам тут важливо не поступатися своїми позиціями.
У віці 6-8 років відбувається і розвиток емоційної сфери. Дитина вже здатна озвучити свої переживання, зв’язати емоції з будь-якої конкретною ситуацією.
«У цьому віці формуються захоплення і прихильність до певного виду діяльності. Однак нарівні з ними можуть сформуватися і комплекси, якщо зробити щось не виходить», – розповідає психолог Анатолій Оленєв.
Ще одним нововведенням кризи 7 років стає набування соціальної позиції. Дитина нарешті пішла у школу і стала «дорослою», адже саме так найчастіше пояснюють дітям перехід з дитячого саду в школу. Ставши «дорослим», першокласник може відмовлятися грати з молодшим братом чи сестрою, вважаючи якийсь час, що це заняття не відповідає його новому статусу школяра.
Питання не менш важливе – як батькам пережити кризу дитини 7 років? Батькам необхідно міняти свій стиль спілкування. До нового способу життя малюка краще підготувати заздалегідь, наприклад встановити режим дня, познайомити з вчителькою і будівлею школи, тобто позначити нові кордони можливостей дитини. Так, малюк став старшим, а значить, у нього з’явилося більше можливостей, однак йому слід пояснити, що разом з правами приходять обов’язки та відповідальність, навчити бачити наслідки своїх вчинків.
У 7-8 років діти ще люблять грати, а значить, багато їм можна пояснити через гру. Нехай дитина читає книги своїм іграшкам, допомагає вам складати список покупок для магазину або вибирати гель для душу. Так дитина зможе побачити, що її думка має значення, а допомога важлива. Похвала в цьому віці має велике значення. Адже кризі 7 років, втім, як і всім іншим кризам, властиві загострені реакції на критику. Дитина починає оцінювати себе, порівнювати з іншими або з можливим ідеалом. Лише батьки можуть допомогти дитині, підтримавши в ній впевненість у власних силах.
Підліток
Однак найбільш гостро і батьками, і дітьми переживається підліткова криза 13 років. Криза ця підступає поступово, тому так важливо розпізнати її перші ознаки: у дитини з’являється тяга до спілкування з більш старшими дітьми або її спілкування з однолітками стає більш активним. Свою думку вони починають вважати єдино правильною.
Кризовий період можна умовно розділити на три етапи. Перший етап – передкризовий, негативний, коли у дитини руйнуються стереотипи, чому дуже часто виникають конфлікти в родині.
Другий етап є кульмінацією кризи. Найчастіше він приходиться на 13-15 років. Тут може проявитися пристрасть дитини до неформальних культур або тяга до поганих компаній.
На третьому, посткритичному періоді у підлітка відбувається формування нових відносин з однолітками і з сім’єю.
У когось перехідний вік проходить дуже бурхливо, зі скандалами і сльозами, але є й ті, хто переживає цю кризу практично безболісно. Велику роль тут відіграє і темперамент дитини, і її впевненість у собі, і обстановка в сім’ї в цілому. У будь-якому випадку батькам доводиться проявляти максимум розуміння і терпеливості. Спори і конфлікт – не вихід з положення. Важливо створити вдома затишний клімат, місце, де підлітку буде спокійно. Так, це період, коли дитина віддаляється від батьків, і допомогти залишитися в дружніх відносинах допоможуть тільки любов, терпеливість і почуття гумору.
Криза будь-якого віку – не хвороба, а лише етап дорослішання, психологічного розвитку дитини. І цей період краще переживати разом, вирішуючи проблеми і радіючи новим досягненням спільно.
Важливо знати
Підліткова криза може виражатися і в прагненні до надмірної залежності від дорослих. Опираючись дорослішанню і боячись змін, підліток стає несамостійним, повертається до дитячих зацікавлень, прагне в колективі бути «як усі» і підпорядковується думці більшості. І тут батькам необхідно підштовхнути дитину до самостійності, в іншому випадку вона зупиниться в своєму психологічному розвитку.
Моя дитина
Джерело
