“Після 10 запиту за тиждень від батьків: “хочу, щоб психолог попрацював з дитиною-школярем, яка зовсім немає мотивації вчитися”, пообіцяла собі щось практичне на цю тему написати. Буде багато.
Погана новина: Психолог, на жаль, не зможе змахнути чарівною психологічною паличкою або чарівним мотивуючим паском і зробити з дитини “навчального генія”. Психолог не зможе вселити дитині, що нецікаве – цікаво, страшне – нестрашно, те, що болить – безболісно.
Хороша новина: Він може пильно і не дуже пильно дивитися на всю сім’ю і ставити незручні та дурні запитання – і допомогти зрозуміти – чому мотивація не сформувалася або куди поділася. І запитання, і відповіді на них можуть викликати здивування, опір, злість, недовіру, усвідомлення – не у дитини – у батьків. І це усвідомлення – якщо відбувається – саме собою терапевтичне.
Психолог, наприклад, може з явною провокацією запитати – а ваша дитина бачить, що ви самі вчитеся? Як довго ви самі будете робити те, що вважаєте безглуздим, не отримуючи внутрішньої винагороди, не бачачи дієвого результату. Перебуваючи під прицілом оцінок, без вільного часу? Ви самі з високою мотивацією робите нецікаву і рутинну роботу? Вам самим легко весь час виправдовувати чиїсь очікування? Ви щасливі?
Батьки заперечують – “але є ж слово – Треба”.
Погана новина: з цим поколінням це слово не працює. Сучасні діти часто задають запитання – Навіщо? І вони сфокусовані на тому, в чому вбачають сенс. Якщо ми не можемо його “показати”, вони шукають щось для себе “осмислене”, а ще частіше – пов’язане із задоволенням (так, часто це, на жаль, гра).
Слова “треба”, “повинен”, “зроблю” говорять про розвиток частини мозку, що відповідає за контроль над імпульсами. У сучасних дітей саме ця частина мозку “включається” пізніше. А в підлітковому віці іноді випадає з активності.
Хороша новина: ці частини мозку разом з цими самими словами активізуються, коли у нас є розклад дня, режим дня, коли є планування, коли у дитини є постійна невелика значуща відповідальність, коли є “ритуальні” дії – ритуали сім’ї, коли в родині заохочуються питання – і пошуки відповідей, коли вся сім’я щодня дізнається щось нове, коли є належна фізична активність. А ще, коли цінності батьків збігаються з їхніми діями в світі. Коли немає “подвійних послань”.
Приймемо версію, що у будь-якого здорового організму, який відчуває безпеку, має бути прагнення до розвитку, повинна бути природна мотивація – розвиватися – рости- жити.
Якщо ця мотивація пропадає або знижується, “Організм” – наша Дитина, можливо відчуває:
1. Небезпеку. Коли дитині страшно, вона перестає сприймати нову інформацію. Якщо людина перебуває в хронічному стресі або травмуванні, страждає її довгострокова пам’ять. Багатьом дітям з дефіцитом цинку – цинк впливає на гіпокамп (частина мозку, що зберігає важливу інформацію) – дійсно складно запам’ятовувати вірші і формули.
- Дитина може боятися конкретного вчителя
- Дитина упустила ази, попередній матеріал і боїться проявити неуспішність.
- Дитина може боятися зробити помилку – школа заточена на пошук помилок, а не на підкреслення успіхів. Наше завдання навчити дитину того, що помилятися можна. І наше завдання помічати успіхи і докладені зусилля дитини.
- Дитина може боятися конкретних однокласників, які її дражнять.
- Дитина може боятися йти в туалет в школі. Їй легше саботувати школу, ніж зізнатися в цьому
- 2. Втому. Подивіться на блідих, сутулих, з синцями під очима дітей. Якщо ви вірите в вітаміни – давайте. Якщо є можливість, нехай відсипаються і вигулюються.
3. Органічні причини – дислексія, СДУГ, різновиди ММД. – Все це вважається “діагнозами”. Важливо, щоб батьки розуміли, в чому проявляється особливість поведінки і сприйняття дитини і шукали способи корекції. Таких дітей настільки багато, що це вже може вважатися варіантом норми. Способів корекції теж дуже багато. Для початку, подивіться фільм – “Зірочки на землі”
4. Дитина проявляє опір:
- шкільній системі (з жорсткими правилами і авторитарністю)
- Авторитарному вчителю, який не викликає поваги
- “Мститься” школі, за те, що у неї немає вільного часу, часу на себе.
- У підлітковому віці в періоді знецінювання – тимчасово може знецінювати те, що було значимо
Чинить опір батькам:
- Якщо батьки сфокусовані на “зовнішній” успішності
- Пручається тиску, несправедливості, мстить за образи і біль – доступним для неї способом
- Опирається батькам, самооцінка яких залежить від успішності дитини,
- Батькам, які самі перестали розвиватися
- Пручається батьківському перфекціонізму
5. Внутрішні причини:
- Розчарувався в тому, що може бути “успішною”
- Не вірить в себе
- Знайшла спосіб залучення уваги неуспішністю
- Не бачить сенсу в тому, що робить
- Дитина інтровертного типу, якій складно адаптуватися до групи
- Наслідки травматизації
- У такий спосіб можуть проявлятися ревнощі до старшого-молодшого брата-сестри
Очевидно, що слова вчителя: поговоріть з ним, натисніть на нього, і закликайте до відповідальності – марні.
Запит батьків до психолога – підсильте його мотивацію – некоректний і теж марний. “Говорити” і трансформувати, як правило, потрібно щось у всій сімейній системі. Причому, безвідносно успішності в навчанні.
Коли батьки говорять, щиро, з любові та турботи – я хвилююся про те, ким він буде – я говорю “Діти не будуть – вони вже Є”. На жаль, вони часто відчувають себе прийнятими та улюбленими, і значущими, лише коли демонструють успішність. Вони так перевантажені нашими очікуваннями, що часто вже не знають, чого самі хочуть …
Наостанок поділюся клієнтською історією (з дозволу клієнта). Батьки – мотиваційні спікери. Самі ведуть мотиваційні семінари, заточені на вирощування успішних людей. Їхній син – 13-річний хлопець – відчуття було, що він старший за мене – сказав: “У моїй родині розмови тільки про успішність, про популярність, про лідерство. Батьки мені багато разів говорили, що хочуть мною пишатися. І я всі роки намагався, щоб мною пишалися. До 7 класу я був відмінником. Потім раптом вночі подумав, а що буде, якщо їм не буде, чим пишатися. Вони що – перестануть мене любити? Виженуть з дому? Я не можу жити, весь час виправдовуючи чиїсь очікування – батьків, вчителів, незнайомих людей, яким мої батьки про мене на своїх семінарах розповідають. Виходить, що у мене немає волі. Я хочу зрозуміти, чого хочу я …. ”
Школа – тільки частина життя. А наші діти – не будуть. Вони вже є.
