Стівен Марш, канадський письменник і журналіст вважає, що кричати на дітей — не спосіб показати свою владу. Крик в цьому випадку показує вас слабкими людьми, які не знають, що ще можна зробити, крім як кричати. Чому крик не працює і що робити замість цього?
Якщо ви кричите, отже, контролю у вас немає, а значить — ви слабкі. Ось уже 50 років, як тілесні покарання зникають, як метод виховання. Але крик? Майже всі кричать на дітей — хто частіше, хто зрідка, навіть ті з батьків, які знають, що це не дає бажаного ефекту. Крик — це, можливо, найбезглуздіша помилка сучасних батьків.
Справжні наслідки крику
У сім’ях, де батьки кричать, ростуть діти з низькою самооцінкою і вищим ризиком розвитку депресії. Більш того, у 2014 році в журналі The Journal of Child Development було опубліковано дослідження про те, що наслідки крику майже такі ж, як і наслідки фізичного покарання: підвищена тривожність, стрес і депресія, а також поведінкові проблеми.
Скільки разів ви сказали собі після того, як накричали на дитину: «Це була не правильна думка — накричати»?. Ви кричите, тому що ви дійсно слабкі в цей момент. Крик — це реакція людини, яка не знає, що ще можна в даній ситуації зробити. Але багато батьків, я в тому числі, не уявляють, як ні разу не підвищити голосу протягом дня. У них дві проблеми: «Як зупинитися?» і «Що замість цього зробити?». І ми не говоримо про ситуації, коли ви окриком зупиняєте дитину, що вибігає на дорогу. Ми говоримо про крик, як про метод виховання. Як інструмент виховання, крик марний, тому, що він просто прищеплює звичку кричати й дітям. Адже ми кричимо кожен день з одних і тих самих приводів, кричимо все голосніше, бо початковий рівень крику не спрацював. Прибери в кімнаті. Іди вечеряти. Не муч собаку. Припини битися з братом. Алан Каздін, професор психології в Єльському університеті, говорить, що ваше розуміння, що крик — погано, не допоможе.
Читайте також: На підвищених тонах: 6 доказів того, що сварка при дитині — табу
Крик — це не стратегія, це «випускання пари».
«Наприклад, мета крику — катарсис типу «я хочу припинити цю суперечку і покажу тобі, наскільки я злий». В такому випадку крик має сенс. Але якщо мета в тому, щоб змінити щось в дитині або розвинути в ній позитивні звички, то криком нічого не доб’єшся, є інші способи.»
Позитив
Багато хто думає, що позитивні батьки — ліниві й нічого не роблять в плані виховання. Але не кричати, вимагає планування і дисципліни від батька, а для того, щоб кричати це не потрібно. Доктор Каздін пропонує систему з трьох елементів: передумови, поведінка і наслідки.
Передумови — це ввідні дані, це пояснити дитині, що ви хочете, щоб вона зробила, перш ніж ви запитаєте за виконання.
Поведінка — та модель дій, яку сформував батько.
Наслідок — вираз похвали, коли було отримано правильну поведінку. Похвала повинна бути така дуже кінематографічна, дуже вражаюча: посмішка, обійми, вигуки. Але схожа на щиру. В цьому і весь трюк.
Тому, замість крику щовечора через кросівок, який валяється то там то сям по коридору, попросіть дитину вранці акуратно поставити на місце своє взуття, коли вона повернеться зі школи. Переконайтеся в тому, що ви самі, приходячи з роботи, акуратно ставите вашу пару взуття на місце. І якщо ваша дитина поставила свої черевики в правильне місце, або хоча б близько до цього місця, похваліть і обійміть її.
Цей метод спрацює, якщо ви натягнете до вух піднесену посмішку та повідомите дитині, за що саме ви її хвалите радісним і бадьорим голосом, а потім потрібна невербальна похвала: обійми, наприклад. Не думайте, що виглядаєте нерозумно — така яскрава реакція просто запам’ятовується дітьми, як така, яку хочеться отримати знову. Не просто бурчання: «Кросівки на місці? Ну ось, можеш же, якщо хочеш».
Доктор Каздін коментує: «Ми ж хочемо виробити нові звички. Практичні дії змінюють мозок, а в процесі цих змін — йдуть і всі ті негативні дитячі звички, від яких ми хочемо позбутися: істерики, суперечки з батьками, бійки з однолітками й т.п.»
Миттєва реакція — не найкращий вибір
Якщо діти поводяться добре, нам нема чого кричати. А якщо ми не кричимо, діти поводяться краще. Ви не повинні кричати, реагуючи імпульсивно, ви не повинні чекати, що вони нашкодять, щоб потім розсердитися на них — вам потрібен план, ви повинні грати на випередження, багато передбачити. Для цього ви самі повинні бути дисципліновані, вміти справлятися з негативними реакціями. Доктор Каздін каже з цього приводу: «У процесі еволюції ми стали дуже чутливі до негативних речей в тому, що нас оточує. Тобто, крик, гнівні окрики — це еволюцією закладений механізм, він повинен нас захищати: закричиш — ведмідь піде, ворог злякається і здригнеться і так далі». Відмовитися від крику складно, тому що нам здається, що тоді в чому ж наша виховна робота.
У 1960-х роках в США 94% батьків користувалися фізичними покараннями, як методом виховання. У 2010 році їх стало 22%. Цьому багато причин, ми стали більше прислухатися до дитячих психологів, їх стало більше, матеріалів стало більше. Але в основному, мені здається, батьки не шльопають дітей не тільки тому, що це погано для дітей, а тому що це нічого не дає. Крик теж нічого не дає, точно так само, як і фізичні покарання. А ось похвала працює. Науково доведено.
Моя дитина
За матеріалами
