Часта історія: батьки зі шкіри геть лізуть, щоб порадувати дитину, а вона все незадоволена. Дитячий психолог і мама трьох дітей Меган Ліхі пояснює, в чому тут проблема.
Питання
Нашій донечці шість років. В останні пів року вона вкрай байдуже або негативно ставиться до всього, що не на сто відсотків збігається з тим, чого вона хоче. Ми не якісь особливі батьки, але ми живемо в достатку і хочемо, щоб наші діти були щасливі та задоволені. Але дуже складно постійно витанцьовувати, не зустрічаючи ні краплі подяки. Ми намагалися поговорити з нею про це, навіть водили на волонтерські програми, щоб вона зрозуміла — не всім в житті так пощастило, як їй. Нуль ефекту.
Відповідь психолога
Один момент у вашому питанні мене зачепив. Ось ви говорите, що вам подобається розважати своїх дітей, але вони цього не цінують. І я розумію вас. Звичайно, коли ти витрачаєш час (а часто ще й купу грошей), щоб вивести дітей в яке-небудь симпатичне місце, то страшенно прикро, коли ти не бачиш за це ніякої радості та подяки. Більш того, чим більше ми намагаємося і чекаємо похвали, тим більш вимогливим діти стають. Це деморалізує, погоджуся.
Але давайте подивимося на цю ситуацію з іншого боку.
Мені 41. Мене виростили люблячі батьки, які дбали про мої почуття, але, скажу вам чесно, батьки не вибирали, куди поїхати на вихідні або у відпустку, орієнтуючись на наші з братом почуття і бажання. Мій батько завжди був схиблений на церквах — чим давніша, тим краще, тому купу вихідних ми з братом провели на задньому сидінні батьківського автомобіля, та їздили по околицях у пошуках чергової руїни й слухаючи музику, яку вибрала на радіостанції наша мама. Не те щоб нас особливо запитували — хочемо ми так проводити вихідні чи ні. Ми знали, що їдемо кудись всією сім’єю, і наше щастя і радість не були тут основною метою. Чи було нам нудно? Смертельно. Але зараз ми з братом виросли й не проти іноді подивитися на симпатичну старовинну церкву. Щось з цих поїздок в нас відклалося.
Отже, якщо минулі покоління батьків особливо не піклувалися про те, щоб зробити дітей щасливими, то нинішні покоління батьків тільки про це й думають.
Неважливо — їдемо ми у відпустку, придумуємо план на вихідні, чи хочемо покликати гостей, все це крутиться навколо наших дітей. Всі ці нескінченні вікенди, організовані з однією метою — щоб діти повеселилися — це безумство.
Читайте також: Виховання вдячності: Як навчити дітей відчувати цінність того, що є
Почуттю істинної подяки для того, щоб розвинутися, потрібні роки. Воно передбачає глибоку емпатію й усвідомлення цінності почуттів іншого. Простіше кажучи, я не можу оцінити та порадіти своєму власному життю, якщо не можу повністю зрозуміти та відчути емоції іншого.
Так наскільки розумно очікувати від шестирічки того, що вона відчує та оцінить якість свого власного життя? А також вашу неймовірну жертву? Тобто, вона повинна, умовно, дивитися на світ вашими очима, щоб розуміти, як їй невимовно пощастило. Але такого бути не може.
Деякі 6-річні діти здаються чорною дірою, в яку ви безрезультатно закидаєте всю свою увагу, надії та мрії. А вони все одно нещасливі й невдячні. Чому це відбувається? Може, ваша дочка — безсердечний егоїст? Ні, взагалі ні. Вона всього лише дитина, а діти природним чином орієнтовані лише на себе.
Проблема в тому, що ви даєте їй занадто багато того, що насправді їй не потрібно.
Що такій дитині потрібно, так це щоб її припинили, нарешті, робити щасливою. Припиніть планувати нескінченні розваги. Припиніть приймати її холодне ставлення на свій рахунок. І найголовніше, припиніть твердити їй про те, що вона повинна бути вдячна. Чому? Ну, по-перше, це просто не працює. По-друге, люди просто так влаштовані — чим більше ми намагаємося їм догодити, тим більше вони поводяться по-свинськи. Коли ми зі шкіри геть ліземо, щоб розважити своїх дітей, вони в кінцевому підсумку починають контролювати все — наш час, наші плани, наші методи виховання і нашу впевненість в собі.
Парадоксально, але чим менше ви будете намагатиметеся і переживатимете про те, що ваша дочка так жахливо невдячна, тим більше сил буде у вас залишиться. Вона буде відчувати вашу батьківську впевненість і зможе, нарешті, розслабитися, тому що зрозуміє: вона більше не відповідальна за почуття батьків і не зобов’язана проявляти радість, яку від неї постійно чекають. Повірте, якщо ви почнете ставити свої інтереси та плани вперед, вашій дочці це, може, напочатку й не сподобається, але з часом вона розслабиться і все встане на свої місця. Потрібно тільки трохи почекати.
І нарешті, пошукайте шляхи зближення з дочкою. Навчіться просто слухати її, дивлячись їй в очі, без коментарів і критики. Читайте разом, гуляйте разом, збирайте пазли, танцюйте.
Читайте також: «Цар, дуже приємно!», або 5 основних помилок батьків, через які дитина стає «егоїстом»
Ця близькість і зоровий контакт дадуть їй сильне відчуття того, що вона потрібна вам, що ви любите її просто за те, що вона у вас є.
Так, це займе час, тому наберіться терпіння. Іноді ви будете дратуватися, але це пройде. Вам просто потрібен час, щоб зблизитися, помінятися ролями — і все налагодиться. Успіхів!
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
