Юлія і три її доньки (11-ти, шести і трьох років) опинилися у пастці в обложеному українському місті Маріуполь.
Після того, як їхній будинок знищили російські бомби, Юлії з дітьми довелося ховатися у підвалі без туалету, душу та електрики.
“У нас була невелика тарілка [супу] на трьох дітей щодня, – каже Юлія. – І одна склянка води”.
Діти постійно просили їсти, тому жінка намагалася годувати їх перед сном, щоб вони не засинали голодними.
“Коли йшов дощ, вони вибігали і пили з калюжі, і ця вода була неймовірно смачна. Потім знайшли кілька каструль, щоб зробити запаси”.
Але прісної води критично не вистачало, і Юлії довелося залишити дітей і йти шукати джерело чи криницю.
“Найближча криниця була за три кілометри. Доводилось бігати туди під обстрілами”, – згадує Юлія.
А коли середня донька захворіла, лікувати її було нічим.
“У мене були гроші, але я нічого не могла купити, бо ніде нічого не було, все зламали, розграбували і знищили”, – каже вона.
Юлія і її дівчатка – серед 11 мільйонів українців, що змушені залишити свої домівки. Вони тікали з Маріуполя під майже постійними обстрілами.
Зараз вони у Польщі, а подруга Наталії робить все можливе, щоб допомогти Юлії та її родині отримати статус біженців в Уельсі.
