Юлія Герасимова: «Звідки ж взялося?»
– Мені було двадцять чотири, коли ми з чоловіком, насолодившись вільним життям, вирішили завести дитину. Вірніше, це він вирішив і вмовив мене. Результат не змусив себе довго чекати. Майже з першого разу, і … позаматкова. Дві лапароскопії одна за одною, півтора року протизаплідних і страхів повторення, а потім — п’ять з половиною довгих років безуспішних спроб.
Майже три роки потому, коли зовсім опустилися руки, я перебувала в повній впевненості, що стала однією з тих жінок, які ніколи не зможуть мати своїх дітей.
Після стількох років безуспішних спроб завагітніти лікарі нарешті сказали, що самостійної вагітності не буде. «Готуйтеся, дівчинко, до ЕКО.», – сказали мені.
Водночас почала перегортати конференції з усиновлення — чомусь мені здавалося, що Еко не допоможе. Сказала про це чоловікові — раз у самих стільки років не виходить.
Ні! Поки все методи не випробували, навіть і не думай!» – відповів він. Почути від нього таку категоричну відмову було дивно. «Ну ладно — будемо потихеньку вести диверсійно-підривну діяльність», – подумала я. Тим часом лікар запропонувала приходити в наступному циклі й починати готуватися до ЕКО.
– А можна відкласти на місяць-другий? Осінь, у відпустку хочеться з’їздити.
– Їдь, звичайно, а потім — приходь.
Вирішили ми тоді поїхати в Мексику, на піраміди ацтеків подивитися, повалятися на пляжах Юкатану, а потім — в бій. Але щось зупинило мою руку і квитки я не сплатила.
Далі почалася класика жанру і класичний розмову з самою собою: «Щось місячних давно не було. Коли вони були останній раз? Завжди стежила, а тут — не пам’ятаю. Треба б тест купити». Хоча я і думала, що шансів мало — адже однієї труби немає, а друга — непрохідна. Але все ж купила тест. Зробила його на роботі, під час обідньої перерви. Дивлюся — дві смужки! Ох, звідки що взялось-то? На наступний день я була у свого лікаря. Та дивилася підозріло і з недовірою.
– Ти ж розумієш, скільки у тебе шансів на нормальну вагітність, навіть якщо вона є?
– Розумію. Нуль.
– Правильно. Здай ХГЧ, а там подивимося.
ХГЧ – 20, коли в минулий раз були місячні — не пам’ятаю, рахували втрьох з чоловіком і лікарем, так і не прийшли до єдиної думки. Але 20 – це ж дуже мало. Привіт, позаматкова, прощай, друга труба, до побачення, примарні ілюзії, здрастуй, ЕКО до переможного?
Однак мій син так не вважав. Через 2 дні ХГЧ – 60, через тиждень – 800, і в цей же день ми з Ніком вперше побачилися. Він був маленькою крапочкою на моніторі, а його мати до останнього не вірила в реальність того, що відбувається.
Читайте також: Коли стається ЧУДО: Лікарі робили кесарів розтин, чекаючи гіршого. Коли малюк народився, вони очам не повірили…
Наталя Славіна: «Думала, ранній клімакс. Виявилося, пізня вагітність! »
– У 43 почали скакати місячні — то підуть, то прийдуть. І так місяців зо три. Я переживала: невже клімакс? Потім — раз — і взагалі не прийшли. До того ж товстіти почала. Ну точно клімакс! Поплакала, пішла шукати телефон гінеколога. Але про всяк випадок все ж купила тест. Та не звичайний, без смужок. Зробила, подивилася — ні, не вагітна. Викинула. Лягла спати.
Лежу, а в голові крутяться думки: «Ранній клімакс, старість». Завагітніти начебто не могла — не пригадаю таких небезпечних моментів.
Серед ночі все ж витягла зі смітника тест, пішла до 18-річної доньки. Кажу: «Як їм користуються? Зрозуміти не можу, як тут результат дізнатися».
Вона вивчила, біля скроні покрутила: «Молодці! Могли б для себе пожити років через 15, як молодша підросте. А тепер до кінця життя будете возитися з дітьми!»
В результаті народився синочок. Ось так: думала, ранній клімакс, а виявилося, пізня позапланова вагітність!
Анонімно: «Дивись на свою міому — ручкою махає і пальчик ссе!»
– Я лікувалася у гінеколога протягом 6-ти років. Діагноз був дуже розпливчастим: начебто аналізи в нормі, але завагітніти не виходить. І ось на черговому УЗД виявилася міома. Та така, що була потрібна термінова операція. Довелося брати себе в руки й, гублячи тапки, бігти до знайомого хірурга, який мене і прооперував зі словами: «Все, що зможемо, збережемо, але ти особливо не сподівайся».
Після операції мене направили до хорошого гінеколога, яка запевнила: якщо буду дотримуватися всіх її приписів, років через 3 зможу завагітніти. Я, звичайно, клятвено пообіцяла, але вже на першому тижні зажурилася, бо ліки, які мені були виписані — це страх і жах. Вранці випиваєш малесеньку таблетку і весь день вільний від життя через моторошну нудоту. Але все ж я трималася, як олов’яний солдатик. Через 2,5 роки моє життя було суцільною нудотою, і я вирішила, що більше не можу. Сказала лікарю, на що вона мене строго попередила: може бути рецидив. На тому і попрощалися.
Минуло ще пів року, і я відчула, що щось не так: ПМС не турбує і спина болить. Ну, думаю, ось вам, матінко й обіцяний рецидив. Прийшла все до того ж гінеколога зі скорботним обличчям і розповіла їй про свої підозри, навіть і не думаючи про вагітність.
Робимо УЗД і тут лікар каже: «У тебе ТАКА міома!» Я ледве зі стільця не з’їхала. А вона повернула екран зі словами: «Дивись на свою міому: ручкою махає і пальчик ссе!»
Дар’я Косолапова: «За повір’ями, ті, хто обходить статую 3 рази, народжують хлопчиків»
– У лютому 2014 року у чоловіка несподівано трапилася відпустка. Ми навмання схопили гарячий тур до Єгипту. Готель був в глушині, далеко від аеропорту. Весь відпочинок ми провели як пенсіонери: спали, їли, читали книжки. І ось вирішили поїхати на екскурсію в Луксор. Там, серед стародавніх статуй, є одна, на якій зображений бог родючості. За повір’ям, ті, хто тричі її обходить навколо, народжують хлопчиків. Ось я й обійшла — заради сміху.
Приїхали відпочилі й засмаглі. А потім дізналася, що вагітна. Сумнівів щодо статі не виникло — Вані вже 3, 5 року!
Читайте також: “За час вагітності я схудла на 20 кг — лікарі не розуміли, що відбувається”
Анна Бамбурова: «Кот помер, щоб поступитися місцем синові»
– З майбутнім чоловіком я познайомилася в 15 років, і ось уже 23 роки ми щасливі разом з дітьми. Але чарівне «діти» нам довго не давалося долею.
У нас росла прекрасна дочка, а всі спроби народити другу дитину порозбивались. На складному шляху були й лікування, і обстеження, і суперметоди, і ЕКО, але в результаті — вердикт лікарів, що природним чином у нас дітей бути не може, і навіть ІКСІ (метод лікування безпліддя, один з допоміжних методів штучного запліднення — прим. ред.) має не дуже великі шанси на успіх.
Ми відступили, знайшли собі новий пріоритет — вирішили поїхати жити в Південну Америку. Зібрали речі, розпродали та роздали величезну кількість напрацьованого непосильною працею, і з почуттям, що нам знову по 20 років, висунулися в дорогу.
Шлях був нелегкий, особливо з урахуванням того, що везли ми себе, улюблену дочку і кота. Цей персонаж з’явився в нашій родині випадково, але, як ми думали тоді, назавжди. За п’ять років до описуваних подій були ми на дачі у батьків чоловіка, де і з’явилося це руде диво. Він просто прийшов і залишився, а коли чоловік дав команду збиратися додому, геть «приклеївся» до нього, поки той не посадив кота в машину. З того часу чоловік став єдиновладним господарем кота. І обожнювання у них було взаємним. Так кіт і зайняв частину серця, що буда припасена для сина.
Ось ми приїхали в новий для нас світ, разом з самими різними надіями й планами, за винятком планів на дитину, бо вже «відпустили». Та й облаштування в новій країні — цілком собі квест. Оселилися в дуже маленькому, але надзвичайно красивому і спокійному місці, почали поглиблено вивчати мову та акліматизувати. Минуло майже 2 роки. Напередодні 2016 в новорічному Уругваї наш красивий, молодий і суперактивний кіт помирає за одну добу, у нас на руках. Ні штучне дихання, ні дефібрилятор не врятували його. А в березні я дізналася, що чекаю дитину.
Ми ще більше утвердилися в думці про те, що наше рішення переїхати саме в цю країну було вірним. Тепер ми часто говоримо слово «діти» і отримуємо величезне задоволення, коли ми дивимося на дорослу 15-річну дочку й однорічного сина, що бігають по зеленій траві в променях заходу.
Прозвучить дивно, але іноді в нашому сині ми випадково помічаємо риси та звички нашого кота. І тоді ми думаємо: може, він спеціально пішов від нас, щоб повернутися?
Ольга Смирнова: «Дельфіни передбачили стать майбутньої дитини»
– Позапланову вагітність ніщо не віщувало: місячні йшли строго по графіку, самопочуття відмінне. Ми поїхали відпочивати в Єгипет. Пірнали по 3 рази на день, відривалися по повній. В один із днів, до нас припливли дельфіни й ми, звичайно ж, пішли з ними плавати. І ось вони мене раптом оточують в воді й починають свої достоїнства показувати. Наді мною в голос сміявся весь корабель, а єгиптяни сказали: «Ви скоро хлопчика народите. Це вони вам так стать майбутньої дитини показують».
По поверненню додому я стала непритомніти. Пішла на обстеження, зробили ЕЕГ і ще купу обстежень — всі показники в нормі. Лікар каже: «Ну не знаю. Може, ти вагітна?» Але у мене навіть затримки немає! Здала на всякий випадок ХГЧ.
Лікар побачила результат і з великими очима відправила на УЗД з коментарем: «Або у тебе двійня, або 16 тижнів». Так і виявилося – 16 тижнів!
До цього все планування другої дитини закінчувалися завмерлою вагітністю на різних термінах. Але в цей раз все було відмінно, я працювала до останнього дня і в пологовий будинок поїхала з роботи та з ноутбуком. Зараз дочці 19 років, а синові майже 3. Дельфіни зі статтю не помилилися!
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
