Більшість батьків не бажають визнавати, і тим більше працювати над собою і своїми недоліками та вимагають від психолога провести роботу по виправленню поведінки дитини.

Проблемні діти або проблемні батьки?

Практика будь-якого психолога багата зверненнями батьків, суть яких зводиться до прохання про допомогу: «Допоможіть, у мене проблемна дитина!», «Мій син став некерованим, що робити?»

А чи існують проблемні діти? На це питання є тільки одна відповідь — ні!

Є лише проблемні батьки. А дитина — лише дзеркало сім’ї, в якому, якщо придивитися, відбивається все: особистісні проблеми батьків, подружні, дитячо-батьківські взаємини, суперечність і конфлікти.

З огляду на це, треба говорити, що найчастіше дзеркало — криве? Ось ця кривина і проявляється у формі некерованої та негативної поведінки дитини.

Іноді ці прояви можна пом’якшити або усунути зовсім. Цьому сприяють і позитивні зміни в сімейних відносинах, і робота з внутрішніми особистими проблемами самих батьків. І те, і інше цілюще позначається на формуванні особистості дитини.

Але, ще раз підкреслю, це, на жаль, трапляється вкрай рідко. Чому? Та тому, що більшість батьків не бажають визнавати, і тим більше працювати над собою і своїми недоліками. Дуже часто вони вимагають від психолога провести роботу по виправленню поведінки дитини. І чим більше працюєш з молодим поколінням, тим більше переконуєшся, що серед них «важких» немає, просто багато потребують здорового довкілля.

Зате серед батьків «важких випадків» більше, ніж достатньо. Ось лише деякі приклади з усього розмаїття:

«Щедрі» батьки

«Моя дитина ні в чому не повинна відчувати нестачу!» — такий девіз і життєвий принцип цих людей. До слова, серед них не завжди трапляються справді заможні люди. Найчастіше, навпаки, це звичайні громадяни із середнім або навіть низьким достатком. Однак, саме вони вважають, що якщо їх дитина щось захотіла, то вона повинна це отримати, незалежно від того, чи потрібно їй це насправді чи ні.

Такі батьки завжди підміняють поняття любити поняттям купити. Замість того, щоб приділяти дитині увагу, дарувати їй своє спілкування, нагороджувати її своєю любов’ю, давати їй тепло і ласку, вони купують іграшку чим дорожчу (найчастіше підсвідомо, а то й усвідомлено, мотивуючи це так: «щоб довше не підходив і не заважав відпочивати або працювати»), наймають няню або гувернантку — «якомога професійнішу», (обов’язково, щоб з вищою педагогічною освітою: «щоб дитина розвивалася інтелектуально, була добре вихована»).

Читайте також: Коли любов матері стає небезпечною

Можна ще купити репетитора, тренера, психолога і лікаря. І почати спокійно думати: «Тепер у дитини все є, і я можу, нарешті, зайнятися зароблянням грошей — адже дитина росте, і потреби її теж будуть зростати! Тому необхідно ще придбати машину, квартиру, престижний інститут і ще тисячу дуже потрібних для формування особистості дитини речей». І, звичайно, якщо хтось спробує такого батька трохи напоумити, то у відповідь обов’язково почує — «не можна бути щасливим, і малозабезпеченим». Хоча французький фільм «Іграшка» говорить, що можна …

«Тривожні» батьки

У цих батьків будь-яка думка про дитину пронизана тривогою. «Вона може застудитися; у неї можуть бути глисти, вона може забитися, вона може злякатися і т.д.». І, що дивно, дитина, немов змирившись з неминучістю, застуджується (незагартована дитина — поганий імунітет), у неї виявляють глисти (а у кого їх немає в дитячому віці?), І просто постійно лякається — темряви, докторів, тварин, і т.д. (І хто це навчив її бояться, а? …), але найстрашнішим (за наслідками) є страх, що дитина щось не зможе (зав’язати шнурки, самостійно проїхати на двоколісному велосипеді, скористатися телефоном). А раз сама не впорається, то їй необхідно допомогти! І допомагають, допомагають, допомагають … Батькам даного типу не завадило б почитати книгу Анатолія Некрасова «Материнська любов» і задуматися над питанням: «Звідки ж пішов вислів «мамин синочок» або «мажорна дочка?»

«Втомлені» батьки

Ці батьки втомилися ще до того, як дитина у них з’явилася. Озброївшись колись ілюзіями щодо сімейного життя і виховання дитини та зіткнувшись, на їхню думку, з «суворими та важкими буднями», вони разом втрачають інтерес і до подружнього життя, і до виховання своєї дитини. Ключовими фразами таких батьків стають — «Не бігай!», «Не лізь!», «Не роби то», «Не роби це!», «Як ти мені набрид!», «Я тебе зараз покараю!». І, найулюбленіша фраза: «Я від тебе втомилася (втомився)!». Пам’ятайте, найстрашнішим для дитини, так і для дорослої людини, виявляється неуважність іншої людини, а особливо людини близької, рідної. І для того, щоб отримати цю увагу, дитина готова на все. Для неї життєво необхідно, щоб батьки звертали на неї увагу! І все одно, якою вона буде, негативною, у вигляді чергової порції лайки або ще якогось покарання, або позитивною. Просто поки дитина не знає, як ще звернути увагу мами чи тата на себе.

«Батьки — перфекціоністи»

«Ти повинен бути краще за всіх!» — ось їх девіз. Такі батьки, як правило, мають мінімум дві вищі освіти, і вічно мріють захистити кандидатську, працюючи, в кращому випадку, асистентом який-небудь кафедри. При цьому, дитини вони прагнуть віддати в «най-най-престижніший» дитячий сад: з поглибленим вивченням іноземної мови та геометрії Лобачевського. Що стосується вибору школи, то, звичайно, заради навчання саме в ній вони будуть долати будь-які перешкоди: возити її через все місто, наймати репетиторів, щоб «відповідати рівню».

Ще б пак, адже, на їхню думку, вчитися необхідно тільки на «відмінно». Так, і шкільна програма повинна бути якнайновішою, і, звичайно ж, найефективнішою в плані створення вундеркінда. До того ж, до їх невдоволення, деякі «несвідомі» вчителя ніяк не хочуть перейнятися розумінням особливості їхньої дитини. Більш того, вони, ніби спеціально, намагаються зайняти учня зовсім не тими предметами, які «важливі та потрібні», а зовсім непотрібними та примітивними, що заважають, що віднімають час, знижують загальний показник успішності: праця, технологія, фізкультура, музика, ОБЖ і т.д.

«Батьки — невдахи»

Як це не парадоксально, ці батьки, на перший погляд, багато чого досягли. Однак, якщо придивитися уважніше, то в їх поведінці можна побачити клеймо якогось нереалізованого бажання.

Професійний спорт, велика сцена, подіум, персональні виставки художніх робіт — все це не дає спокою амбітним татам і мамам. Колись їх власна лінь, невмотивованість, відсутність належної підтримки, спільно з іншими «об’єктивними» причинами не дали цим бажанням реалізуватися. Зате вже своїм дітям вони точно «подарують або прищеплять» свою мрію.

Читайте також: Діти, які потребують любові більше за всіх, поводяться гірше за всіх

І не біда, що ця мрія сформувалася в період їх вже дорослого життя і стала більше схожою на безплідну фантазію. У підсумку, перед їхніми дітьми відкриваються «чудові» перспективи: не просто вчитися, а працювати над будь-якою наукою, видом спорту і т.д. по десять годин на добу, забувши про нікчемні іграшки, про спілкування з однолітками та визнавши абсолютно нецікавими звичайні дитячі захоплення, хобі та забави.

Зате, якщо їм вдасться дивом уникнути виснаження нервової системи, неврозу або психосоматики, у них все-таки є надія реалізувати нарешті таки свою мрію. Точніше, мрію своїх батьків, але це вже не важливо … адже правда ?!

«Батьки — спекулянти або маніпулятори»

Дитина для такого батька всього лише спосіб впливу на оточення: дружину, батьків, інших родичів. «Це треба не для мене, це треба для дитини!» — так звертається один з батьків до іншого. І чим більш безпорадна, або соматично ослаблена дитина, тим більше можливостей у її тата або мами впливати на інших членів сім’ї. Іноді такі батьки, тим самим намагаються зберігати деструктивну сім’ю, згуртовуючи всіх навколо проблеми з дитиною.

Природно, з народження перебуваючи в оточенні «рідних», що мають перераховані вище проблеми, виростаючи в атмосфері, яка абсолютно не сприяє психологічному комфорту, наші діти намагаються захиститися від подібної реальності. І ось тоді й проявляються в них або неусвідомлені захисні механізми, або Копінг-стратегії — усвідомлені способи захисту від навколишньої дійсності, спроби раціоналізувати свою поведінку, прагнення уникнути думок про свої вчинки, і спрага втекти від самотності або тривоги.

І що ж робимо ми, люблячі та щирі батьки? А ми, стикаючись віч-на-віч з подібного роду поведінковими реакціями (серед яких різного роду залежності, небажання вчитися, прагнення до соціальної та асоціальної поведінки й т. д., я вже не кажу про проблеми зі здоров’ям), голосно говоримо собі та оточенню «Боже, це така проблемна дитина»! Але ніколи при цьому навіть не допускаємо і тіні сумніву «А може, просто це ми — проблемні батьки?»

Вікторія Негребецька

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів