«Дейлі Бебі» розповідає історію чоловіка, який один виховує трьох синів і не втрачає надії знайти для них нову маму. Колишня дружина Хоссама залишила дітей, коли молодший з них навіть не вмів ходити. Сьогодні синам тата-одинака 9, 6 і 3 роки.

Передісторія

Єгиптянин Хоссам одружився відразу після закінчення університету на своїй одногрупниці Фатімі. Закохалися, що для Єгипту не так вже й характерно — досить часто молоді люди до моменту весілля виявляються ледь знайомі, за них все вирішують родичі. Веселий і скромний хлопець був дуже забезпечений — його родина володіла кількома житловими будинками на півдні країни, тому про фінанси молодим можна було не турбуватися.

Обидвоє відправилися працювати в школу за фахом — професія вчителя вважається однією з найбільш шанованих в Єгипті. Він викладав географію (і продовжує це робити донині), вона — основи програмування. Через рік після весілля народився їхній первісток, потім, один за іншим — ще двоє чарівних малят. Їхньому шлюбові було вісім років, з боку союз здавався щасливим і благополучним.

Для друзів і знайомих пари страшна новина прозвучала немов грім посеред ясного неба: Фатіма залишила чоловіка і дітей і поїхала в невідомому напрямку, коли молодшому Ахмеду ледь виповнилося 9 місяців. Що творилося в голові молодої матері, нікому не відомо досі: вона не залишила жодної записки й жодного разу не виходила на зв’язок з чоловіком або дітьми з моменту втечі. Двічі вона дзвонила своїй сестрі — просто щоб сказати, що вона жива. Їх розвели заочно. Хоссам з синами продовжує жити в Кусейрі, працює все в тій же школі, і намагається зрозуміти, що ж сталося в той день.

– Моя дружина пішла несподівано: вона зібрала свої речі й документи, поки я був на роботі. Подзвонила в поліцію з мобільного телефону вже будучи в дорозі, так що вдома мене чекали перелякані сини, порожні полиці й поліцейський.

«Мені довелося вчитися бути й мамою, і татом»

Я дуже довго намагався зрозуміти, чому вона це зробила — але не засуджував. Моя дружина зробила свій вибір, хоча для мусульманки залишити дітей — це за межею можливого. Я досі не можу ясно зрозуміти причину події, але вона напевно повинна бути, раз так сталося.

У мене вибору не було — і мені довелося вчитися бути й мамою, і татом одночасно. Чи навчився я? Не знаю. Напевно ні.

Молодшому синові на момент втечі дружини було 9 місяців. Він, звичайно, ще не вмів говорити та ходити, харчувався сумішшю з пляшечки. Науку годування я опанував досить швидко, а ось втішати його, коли він плаче, я так досі й не навчився, здається. Я просто беру його на руки або саджу в рюкзак-кенгурятник і займаюся своїми справами разом з ним. На щастя, він у мене росте сильним хлопцем, не так вже й часто я бачу сльози на його очах.

Зі старшими було простіше — все ж я вчитель, тому спілкування з дітьми для мене в радість. Вони не ставили питань: кажуть, що мама з ними попрощалася. Так ми особливо і не розмовляємо на цю тему. Можливо, дарма.

«Можу скільки завгодно прибиратися, але затишку в домі все одно немає»

Я недавно почав ходити до психолога, щоб знайти відповіді на мої запитання. Як мені жити далі? Як знайти нову жінку? Я двічі намагався одружитися, але хлопчаки навідріз відмовилися контактувати з моїми обраницями. А ті особливо і не наполягали. Воно і зрозуміло — не всяка жінка зуміє полюбити чужих дітей, та ще трьох відразу. Але дітям потрібна мати — і я не втрачаю надії, що одного разу знайду її.

Побут дається мені досить важко. Моя мати, правда, відразу дуже наполягала на тому, щоб жити з нами. Я відмовився — у неї своє життя, у мене і дітей — своє. Я дорослий чоловік. Справлятися виходить погано — поки, здається, побут перемагає мене, але сумувати особливо ніколи.

Найгірше те, що я можу скільки завгодно мити та прибирати, але затишку в домі все одно немає. Це те, що вміють тільки жінки, напевно.

Зробити так, щоб в будинок хотілося повертатися, щоб в ньому було тепло. Мені часто не хочеться, по правді кажучи. Але у мене діти, вони мене чекають і я повинен бути сильним.

Бабуся приходить до моїх дітей в гості, коли захоче. Часто приносить з собою їжу — я сам майже не готую. Купую по дорозі додому піцу або напівфабрикати. Сини не вередують, їдять усе підряд.

Про особисте

Як навчитися жити одному з дітьми? Ніяк.

Якщо у тебе відрізає руку або ногу — ти ж не питаєш, як жити далі. Ти просто намагаєшся жити з тим, що є.

Читайте також: 10 заповідей для батька. Батько є прикладом, хоче він того чи ні

Кострубато пересуваєшся. Морщишся від болю. Падаєш. Живеш. Всі ми живемо без якоїсь такої «руки», у кожного свій біль. Свій страх. Свої надії.

У мене є одна постійна подруга, так що проблем з сексом не виникає. Ми зустрічаємося у неї вдома, я іноді допомагаю їй по господарству, трапляється, допомагаю їй фінансово. Вона не перетинається з моїми хлопцями, а я не наполягаю. Ця жінка не хоче бути матір’ю в принципі, тому чекати від неї прагнення допомогти мені якось нерозумно. Ми відразу домовилися, що ми — друзі, просто іноді спимо в одному ліжку. Як тільки я зустріну жінку, з якою захочу будувати сім’ю, наші стосунки припиняться. У неї є точно таке ж право. Вона вільна людина.

Розбавляючи темні фарби

Якась сумна у нас розмова виходить. Краще розповім про те, що ми обожнюємо разом ходити в басейн. Мої пацани дуже добре плавають, можуть плескатися цілодобово безперервно. Найчастіше вихідні ми проводимо саме там.

У дітей є своя кімната, але під ранок вони часто забираються до мене в ліжко. Приходять по черзі навшпиньки — сонні, теплі, пухнасті. Я їх люблю найбільше на світі. Вистачило б здоров’я, щоб виростити їх.

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів