У дитинстві нас вчили, що жаднюгою бути недобре. Мовляв, гратися з тобою ніхто не буде, якщо не поділишся. Дорослі спонукали дітей віддавати свої машинки та ляльки, при цьому самі чомусь не поспішали роздавати направо і наліво свої улюблені прикраси та автомобілі.

Радимо всім батькам прочитати цей мудрий текст одного психолога про те, чому ділитися не завжди добре.

Вчора на дитячому майданчику я стала свідком неприємної ситуації.

Зазвичай, я не пишу про батьківство. Не вважаю себе ідеальною мамою, щоб давати якісь поради. Зазвичай, моя порада одна: для дітей ти все одно найкраща.

Але про вчорашню ситуації мені дуже хочеться розповісти. Тому що вона суть дорослого життя.

Отже. Дівчинка гралася із загальною іграшкою. Ну тією, яку інші батьки принесли на майданчик, щоб не нести в сміття.

Це була собачка. Плюшева, брудна. Без ока й носа. Але дівчинка гралася з нею. Кутала її, дресирувала. Цілий цирк в грі однієї дитини. Одне задоволення спостерігати! Дівчинка гуляла з татом. На вигляд їй близько 5.

Потім прийшов хлопчик років 4. Теж з татом. І йому захотілося цю собачку. Ще б пак, такий цирк, магія! Так захотілося, що він став просити. Не відбирав, не лежав на підлозі, не бив ногами. Попросив.

Але дівчинка не дала, вона гралася.

І тут на арену цирку вийшов тато дівчинки. І пояснив їй, що вона повинна віддати. Ді-літи-ся. Іграшка-то загальна, і всі хочуть з нею гратися. Дівчинка заплакала. Він наполягав.

Дівчинка обняла цього одноокого пса, батько не знижував градус. Вона почала кричати. Він – голосно говорити про те, що ділитися дуже важливо. А закочувати істерики – соромно.

Вона ридала і кричала, намагаючись врятувати свій цирк. Батько захлинався в праведних промовах. Хлопчик стояв мовчки та чекав. Батько хлопчика теж чекав мовчки, навіть трохи усміхався.

Тато дівчинки, втомившись від очікування, вирвав іграшку з рук дитини та передав хлопчикові. Сказавши, що йому ніяково. Дочка захлиналася в криках і сльозах. Батько взяв її за руку і повів з майданчика, поглядаючи на нас, глядачів.

Йому було соромно за дочку.

Він не розумів, що нам дуже соромно за нього.

Чоловіка, який зрадив свою маленьку принцесу і віддав її друга на поталу тому, кому не дуже потрібно було. Хто спостерігав чужу драму і чекав, коли йому в руки вкладуть чужий скарб.

Хлопчик з майданчика пішов. Дівчинка заспокоїлася і повернулася з татом. Тато по виду – прекрасний, хороший молодий чоловік в оточенні нас, дорослих батьків. Йому просто хотілося бути правильним.

Вони шукали собаку по всьому майданчику. Хлопчик пішов. Шукали довго. По всіх кутках і смітниках. Дівчинка поплакувала. Але тихо. Батько був розгублений і, я б сказала, побитий.

Не знайшли.

Хлопчик просто взяв і забрав загальну іграшку собі. Адже, якщо стільки шуму навколо неї, то треба брати. Батько хлопчика напевно йшов і усміхався.

Історія, від якої у мене розболілося серце і я плакала з цією дівчинкою.

Ось так близькі «для блага» забирають те, що дуже дорого. І віддають. Кому? Яка різниця? Віддають. Зраджують. А потім дивуються, що у дитини немає сил постояти за себе. Зберегти сім’ю. Роботу. Друзів. Витримати натиск тих, кому потрібніше.

Читайте також: 8 помилок у вихованні, які робили наші батьки й можемо зробити ми

Часто треті особи забирають це собі, як хлопчик загальну собачку. А потім їхні батьки несуть ці речі, але тільки вже не на майданчик. А в смітник. Адже це непотрібне і чуже. Навіщо ця гидота тут?

А для когось це був друг з цілим цирком на додачу.

Не робіть так. Я вас дуже прошу. Не робіть. Ні під яким соусом хорошого виховання або благих цілей. Не відбирайте у своєї дитини те, що робить її щасливою. Якщо це нічиє. Якщо вона не забрала у когось. Якщо можна цього уникнути. Уникайте.

Для тата це був хороший урок. Вперше в житті я підійшла до чужого батька і сказала йому пару фраз. Мені здається, це ще один мій дар. Я можу сказати так, щоб він прийняв мої слова. І запам’ятав, а не визвірився.

Сподіваюся, для дівчинки не було ніяких уроків і ця ситуація не відкладеться в голові як та, що стає травмою. Тому що тато віддав іграшку. Просто для того, щоб бути хорошим.

Не зраджуйте близьких. Нехай вони будуть щасливі. Оберігайте цей стан, хто б що не сказав і хто б що не думав.

Ви ростите людину, яка потім зможе все. Або не зможе нічого.

Все залежить від того, наскільки ви станете для неї підтримкою або наглядачем.

Оксана Євген’єва

Моя дитина
Джерело

Залиште свій коментар

коментарів