У дитинстві дуже часто нам хочеться, що б у нас була інша мама або інший тато. Ми хочемо замінити батьків, на будь-кого іншого, краще, ніж наші. Часто ми ненавидимо батьків.

Коли йде мова про ненависть, то мається на увазі почуття, які виникають, коли батьки пригнічують власних дітей, маніпулюють ними та говорять як потрібно себе вести. Тоді дитячі почуття придушуються, бо за них карають.

Як росте ненависть:

  • Батьки не приділяють мені належної уваги.
  • Батькам я не потрібен, вони мене кинули, і я живу не вдома.
  • Батько (мати) залишив сім’ю, він зрадник.
  • Батьки знецінювали мене, порівнювали, критикували.
  • Мене не питали, що я хочу.
  • Мені не приділяли уваги.
  • Мати холодна, нечутлива. Їй була важлива не Я, а відповідь на фразу: – Чи все в тебе добре? – Так. І холод залишався.
  • У дитинстві я замовчував (а) гнів, злість, образу.

Відбувалося, те, що ви придушували свої почуттями. Від не вираження почуттів, ревнощів, злості, образи — розвивається психосоматика. Почуття залишаються не вираженими, часто стоять у горлі невиплаканими сльозами, і можуть виражатися через хвороби, такі як: ангіна, тонзиліт, проблеми зі щитовидкою, астма, виразка.

Але гніву та образам хочеться виходити, і вираження почуттів йде через помсту батькові та через покарання батьків. Діти можуть вередувати, псувати одяг мамі. Дорослі діти зникають без попереджень, і можуть не спілкуватися більше з одним із батьків.

У дітей, яких в дитинстві не чули батьки, спрацьовують психологічні захисти, вони виражаються фразами: – Ти поганий. Я тебе не люблю. Але жоден з батьків не хоче визнавати своїх помилок, вони чинять опір і захищаються «Як же так?», «Як ти смієш, я ж тебе виростив?».

Іноді батьки переносять вину, щоб не погоджуватися зі своїм почуттям провини, вони починають звинувачувати, критикувати, порівнювати свою дитину з іншими. Розповідають, що дитина, навіть можливо доросла вже дитина, не відповідає їхнім очікуванням, вона може бути не вдячна, зневажлива, не ввічлива і т.д.. Батьки не виносячи, не визнаючи свою провину, рятуються таким способом.

Що ж робити?

  • Промовляти біль і образи. Згадуйте образу, підіймати її, усвідомлюйте її. Ви це робите не для батьків. Ви це робите для себе.
  • Промовляючи, ви можете зіткнутися з почуттям провини. Розрізняйте, відокремлюйте: Я — це Я. Мама — це мама. Ми різні.
  • Приймайте, що ви не повинні батькам нічого, батьки вам нічого не винні.
  • Дозвольте собі відчувати до батьків будь-які почуття, що не ховаючи їх за дорослий вік і не змушуючи себе любити. Ви відчуваєте те, що відчуваєте.
  • Приймайте, погоджуйтеся, дивіться на правду, не виправдовуйте: «Було те, що було, і це моє життя, це мої батьки»

Якщо важко спілкуватися в близьких відносинах з батьками, переходьте в дружній формат. Погодьтеся, що змінити когось не можливо, а поганий мир, краще, ніж добра війна.

Автор: Юлія Владімірова
Моя дитина
За матеріалами