Одні учні хочуть отримати хорошу оцінку прямо зараз, тому вони засмучуються, коли завдання занадто складне для них. Вони бояться помилок. Але є діти, яким подобається підкорювати нові вершини. І якщо впоратися із завданням не вдається, вони намагаються ще більше. «У мене поки що не виходить», – кажуть вони собі. Про силу слова «поки що» і мислення зростання міркує на TED Talks психолог Керол Двек.

Я чула, що в одній школі в Чикаго випускникам потрібно успішно здати певну кількість предметів. Якщо якийсь предмет ними не зданий, вони отримують позначку «поки не здано». Мені це здалося чудовим, тому що, отримавши погані оцінки, ми відчуваємо себе нікчемними. Однак, отримавши оцінку «поки не здано», ми розуміємо, що ще вчимося. Це задає нам перспективу.

Фраза «поки немає» допомогла мені в важливий період на початку кар’єри, стала справжньою поворотною точкою.

Одні виправляють помилки, інші від них біжать

Я хотіла зрозуміти, як діти справляються зі складними завданнями та труднощами. Я запропонувала 10-літкам завдання, які були трохи складніше їхнього рівня.

Деякі хлопці відреагували на подив позитивно. Вони говорили щось на кшталт: «Обожнюю труднощі» або: «Я так і думала, що чогось навчуся». Вони розуміли, що їхні здібності можуть розвиватися. Вони володіють тим, що я називаю мисленням зростання.

Однак інші учні сприйняли завдання як трагедію, катастрофу. Дивлячись на проблему через призму фіксованого образу мислення, вони побачили завдання на інтелект, з якими вони не впоралися. Замість того, щоб насолоджуватися силою слів «поки ні», вони виявилися затиснутими в лещата слів «прямо зараз».

Що ж буде з ними далі? Я вам розповім. В одному дослідженні вони розповіли, що якщо вони завалять іспит, то в наступний раз спишуть, замість того щоб займатися більше. В іншому дослідженні, отримавши погану оцінку, вони стали шукати тих, у кого результат виявився ще гіршим, — піднімаючи таким чином свою самооцінку. У всіх численних дослідженнях вони уникали труднощів.

Вчені виміряли електричну активність мозку студентів, що зіткнулися з помилкою. У студентів з фіксованим способом мислення, активність практично відсутня. Вони біжать від помилок. Вони не хочуть з ними зв’язуватися.

У студентів з мисленням зростання, — тих, хто переконаний, що здібності можна розвивати, навпаки. Вони повністю занурені в процес. Їхній мозок охоплений ідеєю «поки ні». Вони глибоко залучені. Вони обробляють помилку. Вони на ній навчаються і виправляють її.

Як ми виховуємо наших дітей?

За допомогою «прямо зараз» або за допомогою «поки ні»? Ми виховуємо дітей, схиблених на хороших оцінках? Ми ростимо дітей, яким не знайомі сміливі мрії? Їхня найзаповітніша мета — отримати дванадцятку або скласти іспит? Пронесуть вони через життя цю потребу в постійному визнанні?

Можливо. Роботодавці кажуть мені, що ми вже виростили покоління молодих працівників, які й дня не проживуть без будь-якої нагороди.

Хваліть дітей не за талант, а за зусилля

Що ж нам робити? Як прокласти дорогу до ідеї «поки»? Ось що можна зробити.

По-перше, потрібно хвалити з розумом — не треба хвалити за інтелект або талант. Це не дає результатів. Перестаньмо це робити. Потрібно хвалити сам процес, в який діти залучені: їхні зусилля, підхід, концентрацію, завзятість, зміни на краще. Похвала такого роду формує такі якості, як стійкість і гнучкість.

Читайте також: 5 навичок для успішного навчання за кордоном. Та рекомендації щодо їх покращення від директора освітньої агенції “Вивчай!” Юлії Кобук

Є й інші способи підкріпити ідею «поки ні». Нещодавно ми об’єднали зусилля з ученими з Вашингтонського університету, які займаються вивченням ігор, для створення математичної онлайн-ігри, в якій заохочується ця ідея. У цій грі студенти отримують винагороду за зусилля, стратегію і прогрес. Звичайні математичні ігри винагороджують негайне отримання правильних відповідей, а ця гра заохочує сам процес. Ми побачили більше зусиль, більше стратегій, велику залученість протягом більш тривалого періоду, більше завзяття у вирішенні дуже непростих завдань.

Прості слова «поки» або «поки ні», як з’ясувалося, надають дітям впевненість, вказують їм стежку в майбутнє, допомагаючи виховувати завзятість. Ми можемо змінити образ мислення учнів.

В одному дослідженні ми розповіли їм, що кожен раз, коли вони долають труднощі, щоб навчитися чогось нового і складного, нейрони в їхньому мозку формують нові, більш стійкі зв’язки й з часом це допомагає їм стати розумнішими.

В цьому дослідженні студенти, яких не навчили такого мислення зростання, продовжували вчитися все гірше в непростий час шкільних перетворень; у тих хлопців, яких цього навчили, оцінки різко покращилися. Такої позитивної зміни нам вдалося домогтися у тисяч і тисяч учнів, особливо у тих хлопців, які відставали.

Труднощі роблять нас розумнішими

Поговорімо про рівні можливості. У нашій країні є групи учнів, які хронічно не встигають в школі, наприклад діти з бідних міських кварталів або живуть в індіанських резерваціях. Вони відстають так сильно і так давно, що багатьом це здається неминучим злом.

Але коли вчителі формують у дітей образ мислення зростання і заохочують ідею «поки», рівність відновлюється. Ось лише кілька прикладів. За один рік дошкільнята з Гарлема в Нью-Йорку виявилися серед 5% кращих учнів за результатами державного тесту. Багато з них не вміли тримати в руках ручку, коли вперше з’явилися на порозі школи.

За один рік четвертокласники з Південного Бронкса, що безнадійно відставали, посіли перше місце серед усіх четвертих класів штату Нью-Йорк на державному іспиті з математики. За рік або півтора діти, які навчалися в школі в індіанської резервації, вийшли з останнього на перше місце в окрузі — але ж в цей округ входять і багаті райони Сіетла. Індійські дітлахи обійшли діточок батьків з Microsoft.

Це сталося завдяки трансформації сприйняття зусиль і труднощів. Раніше труднощі змушували дітей відчувати себе дурними, змушували їх здаватися, але тепер зусилля і труднощі — це те, що допомагає їхнім нейронам формувати нові, більш міцні зв’язки. Вони допомагають їм ставати розумнішими.

Нещодавно я отримала лист від 13-річного хлопчика. У ньому говорилося: «Шановна професор Двек, я розумію, що ваші роботи засновані на серйозних наукових дослідженнях, тому я вирішив застосувати ці ідеї на практиці. Я став докладати більше зусиль до навчання, до налагодження стосунків зі своєю сім’єю і з хлопцями в школі й зміг все це значно поліпшити. Тепер я розумію, що витратив більшу частину життя даремно».

Давайте не будемо більше витрачати нічиї життя даремно, адже раз ми знаємо, що здібності можна так розвивати, одним з основних громадянських прав для дітей — всіх дітей — стає можливість жити там, де такий розвиток культивується, жити там, де є слово «поки».

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів