“Мамо, я сама зможу!”, – головна фраза трирічної дитини. А у відповідь: “Що ти там можеш, ти ще дитина мала!”.

Або на майданчику малюк упав, а батьки реагують: “Ну чого ти плачеш, всі падають, нічого страшного!”. Чи приходить до мами донька, щоб розповісти, що вперше закохалася, а вона їй: “Закохалася? Ха-ха! Тобі про навчання думати треба, а не про хлопців, йди уроки вчи! Ти ба, закохалася вона!”…

Ось це “не важливо” та “нічого страшного” – ця нездатність або не бажання дорослого побачити та порахуватися з реальною маленькою людиною, і є знеціненням. У цих випадках маленька дитина не отримує дуже важливого знання, яке формує не тільки відчуття безпеки, а й почуття власної гідності та адекватну самооцінку. Те, що важливе для неї, те, що є її частиною, – сприймається, як щось безглузде, дурне, недоречне зі сторони її батьків.

Як почувається дитина, коли її почуття знецінюються батьками?

  • Мене не зрозуміли;
  • я присоромлена;
  • я відчуваю себе приниженою;
  • я не маю права на (негативні) емоції та почуття;
  • я більше не довіряю;
  • зі мною щось не так;
  • я погана;
  • мої почуття не важливі;
  • батькам байдуже до мене…

Знецінення – вид психологічного насилля, що порушує розвиток базової безпеки у дитини, та не враховує її почуттів.

У дорослому житті такі люди мають такі складнощі, як:

  • Важко відрізнити хороше від поганого;
  • важко відстоювати власну думку;
  • постійні сумніви у своєму праві бути почутою і поміченою, відчувати;
  • знижена самооцінка та самоцінність;
  • “звичка” терпіти та не звертатися за допомогою;
  • психосоматичні захворювання;
  • частіше стає жертвою насилля;
  • невміння відстоювати власні кордони.

Співпереживати – значить переживати разом з дитиною, розділяти її переживання, розуміти її та співчувати. А в першу чергу – це запитати себе: «А що зараз з нею відбувається?», «Чим я можу допомогти їй?».

Почуття, які переживає дитина, справжнісінькі. Це дорослим проблема може здаватися незначною, а для малюка це важливо! Навчіться приймати почуття дитини. Не відштовхувати, не знецінювати, не висміювати. Дуже добре, якщо ви самі вільно проявляєте почуття, не соромитеся їх, не приховуєте, називаєте їх (почуття) малюкові. Щоб прийняти почуття дитини (злість, страх, біль, образу, відразу і т.д.), потрібно приймати почуття кожної людини – рідних, друзів, колег, людей на вулиці. Кожен має право відчувати так, як він хоче. І якщо ви відчуваєте по-іншому – це ваше право, але це не означає, що істина на вашому боці.

Читайте також: Гід по психотравмам : як неприємні події з дитинства псують доросле життя

Якщо дитина чимось з вами поділилася, ніколи та за жодних обставин не  використовуйте це проти неї! Кредит вашої довіри буде миттєво вичерпаний.
Поважайте особистість дитини. Пам’ятайте, що вона може мати іншу думку, яка відрізнятиметься від вашої!

Якщо у дитини з батьками сформований теплий емоційний контакт, якщо вона ділиться проблемами, які виникають, з татом і мамою, знаючи, що може розраховувати на підтримку та прийняття, то кризовий період пройде досить спокійно. Якщо батьки знецінюють почуття дитини, вони залишають її сам на сам зі своєю бідою. Батьки не повинні тиснути на дітей, поважайте їх почуття та унікальну адаптивність до зовнішніх факторів, замість того, щоб нав’язувати їм свої сподівання. Любіть дітей безумовно!

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів