Цими днями соцмережі сповнені підтримкою дівчинці Лізі. Вона вийшла пострибати на скакалці у дворі свого дому і почула на свою адресу грубу лайку від літньої сусідки. Ми захоплюємося тим, як ввічливо і без агресії Ліза відстоювала своє право гратися у дворі дому. Ця навичка називається асертивність. Ми поговорили з експертками та дізналися, як навчити дітей бути асертивними.
Що таке асертивність та як вона формується
Юліана Маслак, дитяча психіатриня, психотерапевтка
Асертивність — це певний спосіб відстояти себе, не переходячи межі іншої людини, але водночас прислухаючись до власних потреб. Ця навичка формується у нас з дитинства та тісно пов’язана з емпатією — співчуттям до інших людей. Але і водночас це вміння говорити «ні» та «стоп».
Асертивність формується природно, якщо батьки задовольняють наші базові потреби у дитинстві. Наприклад, чують нашу злість та вчать справлятися з нею. Важливо навчити дитину сприймати власні емоції як маячки і прислухатися до них. Адже вони можуть підказати, що дитині подобається, а що ні, чого вона зараз хоче, яким чином їй хочеться поводитися в певній ситуації.
Буває так, що батьки утискають дитину: говорять їй, що злість — це щось погане, що люди, які відмовляють іншим — нехороші. Або коли дитині сумно, реагують зневажливо, говорять перестати розпускати нюні. Також бувають ситуації, коли батьки не підтримують дитину або взагалі зляться, якщо вона налякана чи розчарована. Таке ставлення формує розуміння, що емоції — це щось нехороше, і їх не можна проявляти при інших.
Тоді дитина може вчитися різних стратегій. З одного боку це може бути боротьба й агресивний напад. Таким чином дитина відстоює власні потреби, але не робить це по-доброму, а кричить, б’ється, свариться. І якщо не нормалізувати таку поведінку, не встановити межі, а давати простір цьому, то відповідно у дорослому віці вже формується переконання: якщо я нападаю, то отримую те, що я хочу.
З іншого боку є пасивна стратегія. Якщо дорослі багато сварять, принижують, знецінюють, то дитина вчиться мовчати. Вона всім догоджає, хоче заслужити любов і зовсім не слухає себе. Тобто тактика «коли мене критикують, я мовчу».
Асертивність є рівно посередині. Коли людина чує свої емоції та потреби та не переходить межі інших. Із розумінням, емпатією, але говорить «стоп», якщо їй не комфортно або не хочеться щось робити.
Важливою та базовою для дітей емоцією є злість. Вона допомагає прислухатися до себе та сигналізує, що зараз щось відбувається не так. Маленькі діти не вміють добре регулювати свої емоції, відповідно вони будуть робити це різними способами. Завдання батьків скерувати ці процеси, і допомогти дитині слухати свої потреби.
Для цього можна використовувати такі фрази: «Ти добра людина», «Ти можеш робити це самостійно, я не маю тебе контролювати», «Я тобі довіряю». Вони допоможуть дитині усвідомити власну автономію та компетентність.
Для встановлення реалістичних меж можна сказати: «Я бачу, що ти хочеш, але зараз це неможливо». Так дорослі допоможуть розвинути у дитини регуляцію та самоконтроль.
Нам дуже важливо говорити про свої потреби. Але діти не можуть робити це у прозорий спосіб, вони просто поки що цього не вміють. Але коли дорослі належним чином зчитують ці базові потреби, вони можуть їх задовольнити. І тоді дитина розуміє: якщо я про це говорю, дорослі розуміють і мені допомагають.
Якщо базові потреби добрим чином задоволені, дитина має можливість вирости гідною, хорошою людиною з цінностями, гнучкістю, адаптивністю, мужністю. Вона буде вміти слухати себе та відстоювати власні межі.
Чому школярам важливо бути асертивними
Лідія Насонова, вчителька української мови та літератури Новопечерської школи
Якщо ми подивимося на світовий економічний форум, що кожні 10 років надає нам список важливих навичок, то серед них до 2030 року є саме вміння висловлювати свою думку, аргументувати її, співпрацювати. І це все про асертивність. Якщо ми готуємо дитину до світу майбутнього, якщо ми готуємо її як людину, яка буде створювати нове суспільство, формувати його, то ми маємо навчити її взаємодії з людьми. А без асертивності це неможливо.
В принципі, якщо ми говоримо про сучасну школу, то навчання не має бути просто відтворенням. Це має бути аналіз і створення власної інформації. Важливо пам’ятати, що крім академічних навичок та вмінь, нам потрібні м’які навички. Наприклад, вміння домовитися. Власне, ракети в космос ніколи б не полетіли, якби розвитком космонавтики займалася одна-єдина людина. Так само великий проєкт не створюється на самоті. Нам потрібна команда. І цьому педагоги повинні вчити школярів. Давати на практиці їм такі завдання, які вони можуть виконувати лише в колективі.
У професійній реалізації навичка асертивності допомагає досягати успіху. Мені здається, лишається дуже мало професій, в яких ми працюємо ізольовано. Все одно так чи інакше ми пов’язані з людьми. Тому якщо ми вміємо доносити свої думки так, щоб не ображати інших, не порушувати їхні кордони, то ми працюємо набагато ефективніше, вносимо користь, реалізовуємо свій потенціал, досягаємо цілей та загалом почуваємося щасливими.
Як навчити дитину бути асертивною
Юліана Маслак, дитяча психіатриня, психотерапевтка
Кожна дитина має право сказати «ні». І дуже важливо, як діти це сприймають. Слід сказати, що для дитини більш травматичним і непростим моментом є реакція дорослих на її відмову. Якщо дорослий спокійно, послідовно реагує, це не буде викликати у дитини негативної реакції.
Але якщо дорослий з криками реагує, дитина або не буде взагалі говорити про свої бажання, або буде боронитися і захищатися, наскільки це можливо. Нам слід чути, коли дитина відмовляється. Вона може сказати «ні», якщо чогось не хоче, і дорослі мають це почути. Це не означає завжди виконувати її бажання. Іноді почути означає також встановити межі та пояснити дитині, навіщо вони. Бо межі такі ж важливі, як і любов. Інакше дитина буде вважати, що їй все дозволено, і вона може робити, що хоче. Але дитяче «ні» має бути обов’язково почуте.
Важливим є моделювання ситуацій, як дитина може відстоювати себе. І тут відповідальність на себе мають взяти батьки. Уявімо, що маленька дитина вдарила іншу, а та почала плакати. В такій ситуації батьки повинні врегулювати конфлікт, висловлюючи почуття від імені своєї дитини.
Мама чи тато ображеної дитини може сказати: «Мені боляче, стоп», «Мені не приємно», «Я не дозволю так зі мною вчиняти». З іншого боку батьки разом зі своєю дитиною мають підійти та попросити вибачення. Таке моделювання варто робити, навіть якщо дітки дуже маленькі.
Дорослим варто взяти на себе роль посередників. Адже у кожному конфлікті є сформовані думки та емоційні реакції. Але діти не можуть їх прозоро висловити. І дуже важливо, щоб дорослі могли подивитись на одну сторону та назвати її намір, емоції, почуття. А потім щодо другої дитини так само. І таким чином сформувати можливість їм поговорити.
Наприклад, ви можете сказати: «Я бачу, ти насправді сильно засмутився/-лася, бо у тебе забрали твою улюблену іграшку. І ти б зараз не хотів/-ла її нікому віддавати». Так само пояснити іншій дитині: «Я розумію, ти хотів/-ла гратися цією іграшкою, бо вона неймовірно цікава. І ти подумав/-ла, що якщо ти просто забереш її, то тобі дозволять гратися». У таких конфліктних ситуаціях дорослим важливо озвучувати ті речі, що є очевидними, але вони не вербалізовані.
При вирішенні конфлікту важливо давати дітям вибір. Запитати, чи хоче дитина поділитися іграшкою. І якщо вона не хоче ділитися, це також її вибір. І в цей момент їй важливо розуміти, що її чують, що вона має право вибору. Ці аспекти дають дитині розуміння, що якщо вона каже «ні», це поважають.
Необхідно розвивати емпатію. Для асертивності важливо розуміти людину та приймати її. Вміти захищати власні кордони так, щоб залишатися у стосунках та не ранити іншу людину.
Коли діти між собою сваряться, вони хочуть бути в стосунках, але в той момент злість та відчай переходять межу. Адже дітям важко бачити довготривалі цілі та передбачати наслідки. Тому важливо навчити їх проявляти емпатію.
Розвивати емпатію можна за допомогою вправ та обговорень. Наприклад, разом дивитись мультики та обговорювати поведінку героїв. Ви можете запитати у дитини: «Як ти думаєш почувається цей герой? Що на твою думку змусило його так вчинити?» Іноді дитина не може відповісти. У такому разі дорослому варто висловити власну думку.
Важливо також і самим практикувати емпатію. Якщо ви будете проявляти емпатію до дітей, то вони будуть зчитувати це і запам’ятовувати. Для дітей це буде важливим досвідом, який вони будуть застосовувати у майбутньому.
