У здоровій сім’ї батьки несуть відповідальність за дітей і мають всю владу. Пізніше, коли діти виростають, вони несуть відповідальність за себе самостійно, при цьому залишаючись стосовно своїх батьків сином або дочкою. І ніким більше. Треба зауважити, що запорукою психологічного здоров’я і комфорту в сім’ї є чітка дистанція між поколіннями. Батьки являють собою базис сім’ї, що забезпечує відчуття безпеки для дітей. Це в нормі.
У своїй статті я хочу розглянути деякі варіанти відхилень від цієї норми і їх наслідки.
1. Залучення дитини в дорослі стосунки. «Утамуй мої печалі»
У порушеній сім’ї, де внутрішні кордони розмиті, батьки можуть іноді робити дітей своїми емоційними партнерами. Це порушення, при якому статус дитини в сім’ї дорівнює батьківському і дитячо-батьківські стосунки будуються «на рівних».
Приклад: «Дочка-подружка». Мама спілкується з дочкою як з дорослою, як з подругою, що призводить до психологічного дискомфорту у дитини, до змішання ролей, до ослаблення сили дитини. У нормі енергія дитини має спрямовуватися в соціум, використовуватися для спілкування з однолітками, друзями, братами і сестрами. У разі, коли мама починає ділитися з донькою тим, які у неї погані стосунки з татом, як вони конфліктують, ділиться своїми підозрами щодо зрад батька, в душі у дитини починає відбуватися сум’яття. Коли мама стає дочці подругою, в очах дочки це знижує її авторитет і, як наслідок, дочка мимоволі емоційно приєднується до батька. Дитина не хоче чути подібних речей, їй важко слухати негативні речі про одного з батьків. В результаті дочка намагається дистанціюватися від матері. Те ж відбувається і в разі надмірно довірливих, товариських стосунків одного з батьків з сином.
Порушуючи тему надлишкової відвертості в спілкуванні з дітьми, слід відразу позначити, чого в нормі не повинні знати діти. Діти не повинні знати про особисті інтимні подробиці і таємниці батьків. В першу чергу, це стосується сексуальних стосунків. Метафорично це звучить так: «Двері подружньої спальні для дітей повинні бути щільно замкненими».
Для дитини руйнівно, коли хтось із батьків робить з неї «контейнер» для своїх складних почуттів. Наприклад, коли батько, який пішов із сім’ї, ділиться з дитиною-підлітком труднощами свого особистого життя, дитина відчуває себе емоційно «зґвалтованою», їй не потрібна така ступінь відвертості з боку батьків. Вона протиприродна!
Також діти не повинні знати про дошлюбні романи, стосунки, закоханості батьків. Розповідаючи про свої дошлюбні стосунки дітям, мати забирає силу батька і налаштовує дітей проти себе. Те ж стосується батька, діти не повинні знати про його дошлюбні стосунки. Якщо був ще шлюб і діти запитали про це, є сенс повідомити тільки факт шлюбу і це не повинно глибоко фіксуватися, щоб не викликати тривогу у дітей і їх сумніви в стійкості союзу батьків.
2. «Психологічний інцест»
Приклад: «Син – психологічний чоловік». Найчастіше, цей сценарій починає розвиватися після відходу з родини батька хлопчика, або при незадовільних стосунках мами і тата. Малюкові немає ще й 5 років, а мама вже перевантажує його своїми очікуваннями «Ти єдиний мій захисник», «Син – єдиний чоловік у моєму житті» і т.п. Втім, синові може бути вже давно не 5, а, наприклад, 25 або 15, стосунки при цьому будуються за незмінним принципом: «Мама – головна жінка в моєму житті і я – мамине все!» Ось він, психологічний інцест.
Або ще такий варіант: коли старша дитина в сім’ї бере на себе більшу частину турботи про молодшу. В її обов’язки входить і погодувати малюка, і сходити з ним на прогулянку. Так, це дуже здорово, коли діти допомагають. Але саме допомагають, а не виконують обов’язок батьків або зобов’язання. Зобов’язання – це прерогатива батьків. І старший брат – він всього лише брат, а ніяк не заступник одного з батьків в сім’ї.
Чим поганий варіант психологічного інцесту? Наприклад тим, що коли
син-психологічний чоловік вирішує створити сім’ю, він стикається з обуреним маминим «А як же я?». Звичайно, це не завжди озвучується прямим текстом, але ситуація супроводжується сильним емоційним напруженням і нескінченними претензіями до обраниці сина. Мама злиться, дратується, відчуває ревнощі, адже дівчину сина вона сприймає як суперницю. І часто «трофей» дістається мамі, а тут вже, як то кажуть, якщо до 25 не одружився, то потім вже рано…
Або тим, що коли доросла дочка, збираючись вчитися в інше місто, стикається з «резонним» питанням батьків: «А хто буде допомагати нам з молодшими?». Тим самим мама і тато перекладають на дочку свої батьківські функції, їм це зручно.
Біда в тому, що часто такі дівчатка, будучи дорослими, так і не вирішуються народити своїх дітей, у них як би, вже є дитина в особі молодшого брата або сестри.
3. Парентифікація. Або «Будь моєю мамою!»
Термін парентифікація походить від англійського слова «parents» – батьки. У буквальному сенсі це означає, що діти функціонально стають батьками власних батьків. Часто це порушення виникає у разі алкоголізму, або наркоманії одного або обох батьків.
Приклад: Якщо батько залежний і в родині є син, то він часто знаходиться в батьківській ролі стосовно своєї матері. Батько і мати в такій сім’ї часто, інфантильні, тому дитина змушена стати єдиним дорослим і нести відповідальність за сім’ю, її існування і виживання. Вона щось заробляє, розв’язує питання, вислуховує, рятує, втішає. І ще: вона повинна приховувати ганебну правду своєї сім’ї. Виглядають це приблизно так: ніхто не повинен дізнатися, що батько залежний, тому нікого не можна кликати до хати, ні з ким не можна ділитися тим, що відбувається в родині. У такої дитини, як правило, немає друзів, вона веде замкнуте«доросле» життя. Це варіант порушення, при якому статус дитини в сім’ї вище батьківського. Так зване «дитинство без дитинства».
Інший приклад парентифікації: в разі ранньої смерті матері, дочка функціонально замінює її й, як наслідок, перестає бути дочкою. Вона виконує багато домашніх жіночих справ з раннього віку, доглядаючи за батьком і підтримуючи його. Так і не познайомившись повноцінно з роллю дочки, виростаючи, вона найчастіше стає функціональною мамою своєму чоловікові.
4. Непрожите життя або «Життя заради дітей»
Це означає, що в системі цінностей батьків (або мами) діти – на першому місці, саме подружжя і їх стосунки – на другому в кращому випадку. Все найкраще дітям! Під цим “оптимістичним” гаслом гинуть подружні стосунки, руйнуються мрії. Батьки жертвують собою і своїми інтересами, відмовляють собі багато в чому, забувають піклуватися про свої потреби. Здавалося б, що тут такого? Адже всі так живуть. Так, живуть багато, але, на щастя, не всі!
Задумайтесь, що може дати дитині втомлені, роздратовані, незадоволені своїм життям батьки? Тільки почуття провини за те, що принесли себе в жертву. Задумайтесь, що залишиться у таких батьків, якщо забрати у них дітей? Ні-чо-го! Так, батьки, для яких діти виконують змістоутворюючу функцію, тримають дітей «мертвою хваткою», і не біда що дитині вже за 20-25-30!
Реалізувати себе не тільки як батьки, але і як жінка (чоловік), як чоловік (дружина), як професіонал своєї справи – все це вимагає зусиль, але повірте, воно того варте!
Ще К. Г. Юнг сказав: «Ніщо не тисне на життя дітей так сильно, як нереалізоване життя батьків».
Діти стають заручниками батьківських жертв, відчуваючи себе в неоплатному боргу перед ними. З цієї провини їм здається, що вони заборгували батькам ціле життя. На сплату за непрожите батьківське життя, дитина віддає своє. Наприклад, починає посилено реалізовувати те, що батькам здійснити не вдалося. «Моя мати відмовилася від наукової кар’єри заради мене, я повинен зробити так, щоб у мене кар’єра склалася блискуче, ну і що, що від науки мене з душі верне!», «У нашій родині всі гроші йшли на навчання дітей, і їх катастрофічно не вистачало, тому я зароблю багато-багато грошей, я постараюся принести мамі всі гроші світу!». Зворотний бік всіх цих досягнень, а по суті, відповідь жертв, в тому, що доросла дитина не живе своє життя, не здійснює свої мрії, задуми й плани. І це цілком зрозуміло, ми не здатні поділитися зі своїми дітьми тим, чим не володіємо самі. Батьки, які не змогли повною мірою прожити своє життя, не зможуть навчити свою дитину, як це зробити.
Шановні Батьки, коли ви «дружите» зі своїми дітьми, коли ви скаржитеся їм на своє доросле життя, коли демонструєте свою нездатність впоратися зі своїми втратами й поразками; коли латаєте дитячою душею проломи своєї самотності, коли змушуєте дитину покривати ваші хворобливі пристрасті; коли вводите своїм егоїзмом пеню на невдячність свого чада і вимагаєте мзду за «безсонні ночі» у вигляді уваги або співчуття – знайте, що тим самим ви позбавляєте свою дитину не тільки опори, ви позбавляєте дитину її Життя, тому що поки дитина обслуговує ваші дорослі потреби, вона не проживає своє дитяче (або вже доросле) життя.
Якщо з якихось причин у вашому житті зараз немає якісних і надійних партнерських стосунків, почніть працювати в цьому напрямку. Розширюйте соціальні зв’язки, вишиковуйте теплі стосунки з іншими дорослими, реалізовуйтесь у своїй професійній діяльності.
Дозвольте собі захоплюватися різними речами: подорожуйте, в’яжіть, займіться спортом, любіть життя всіма доступними вам способами! Візьміть на себе відповідальність за вирішення всіх складнощів у вашому персональному дорослому житті. Якщо необхідно виговоритися, бути зрозумілим і отримати кваліфіковану допомогу, зверніться до відповідного фахівця, психолога або психотерапевта.
Зрозумійте головне: вкладаючи в себе, ви інвестуєте у своїх дітей! Адже, по суті, є тільки дві дійсно важливі речі в вихованні дітей: любов і особистий приклад. Тільки ви можете показати своїм дітям, як це – повноцінно жити своє життя, бути в злагоді з собою та світом, радіти кожному дню.
