Як укласти дітей спати без крику, правила поведінки при істериках, як бути, якщо бабуся критикує маму, і що робити, якщо ви зриваєтеся на дитину? Психолог Катерина Мурашова відповіла на запитання батьків, задані під час лекції «Як перестати дратуватися і почати дружити зі своєю дитиною».
– Всі психологи, яких я до цього чула, кажуть, що треба радіти дитячим малюнкам, а ви вважаєте, що можна й ні. Коли і як можна перестати радіти? І коли розповісти дитині, що мені подобається насправді?
Відразу! Американці проводили дослідження, де з’ясували, що дитина здатна зчитувати емоційний стан матері та змінювати свій настрій під «прочитане» через 4 години після народження! Уявляєте, новонароджена дитина зчитує якимось чином наші емоції!
Дитині не потрібні фальшиві почуття: «Ах, молодець, який хороший малюночок», якщо вам вже ці малюночки ось де. Ви ж жива людина, є речі, які вам реально подобаються. Якщо ви приходите з роботи й дитина допомагає вам роздягнутися — вам же це приємно! Ну так поясніть їй це, дайте їй позитивний зворотний зв’язок. У нас дитина може говорити трьома мовами й брати інтеграли, при цьому дітей майже не вчать тому, що ми називаємо емоційним життям.
Читайте також: «Важка» дитина: Що робити, якщо все складно. Припиніть почуватися розчарованими
– Я — мама, яка веде дитину за собою. Але у мене є проблема — бабуся і дідусь. Вони спілкуються з дитиною неправильно, як мені здається — дитина їх «веде», а не навпаки. Чи не буде дитина сприймати такі неправильні відносини, як норму?
Якщо ви не живете разом з бабусею і дідусем, то нічого страшного. Ви робите все, як вважаєте за потрібне, у вас стоять кордони, є свої правила. Коли дитина потрапляє в поле бабусь-дідусів — там все змінюється, але це абсолютно не страшно. Якщо вони вас критикують, ви з ними не сперечайтеся! Нехай вони роблять, як вони хочуть, а ви продовжуйте гнути свою лінію.
Якщо у вас життя влаштоване так, що бабуся приходить, коли вас немає, дитина навчиться перемикатися. Так само, як з садком, в садку ж зовсім інші правила, ніж удома, але дитина легко перемикається. Головне — будьте послідовні. Дитина повинна точно знати — мама це дозволяє, це забороняє і завжди ось так. З бабусею може бути абсолютно по-іншому, це нормально. А, як норму, вона засвоїть те, що дають батьки, однозначно.
– А якщо незгода не між мамою і бабусею, а між мамою і татом?
Ось це вже зовсім інша історія. Коли мама і тато не згодні — це зовсім не те, що мама і бабуся. Якщо мама каже одне, а тато інше — це відбивається на нервовій системі дитини. По-перше, у неї не встановлюються кордони. По-друге, вона вичерпує цим самим свої ресурси, свій адаптаційний механізм. Якщо мама каже «не дам», а тато – «дай їй, аби замовкла» – це неправильно. Треба пробувати домовлятися. Там, де можливий компроміс — шукаємо компроміс.
Приклад: мама прочитала, що якщо діти малюють на стінах, це розкриє їхню індивідуальність. Вона розповіла про це дітям і навіть фарби вже купила. А потім виявилося, що тато проти. Що сказати дітям? Компроміс може бути таким. Тато говорить мамі: «Ось тобі одна стіна і шпалери на ній переклеювати будеш ти сама». Дітям мама з татом кажуть так: «Ось стіна, на ній можна малювати». Спробують діти малювати на інших стінах? Звісно! Але мама і тато в єдиному пориві наїдуть на них танком. А якщо стіна вчасно не переклеєна, то тато наїде на маму.
Якщо компроміс не встигли знайти, а хтось із батьків уже заборонив або дозволив — що робити? Хто перший встав, того і тапки. Тобто, ви погоджуєтеся з рішенням першого батька, а ввечері намагаєтеся разом виробити спільну позицію.
– Хто до кого повинен пристосовуватися все-таки? Ви говорите, що дитина повинна пристосовуватися до того світу, куди вона потрапила. Але ось, припустимо, мама до вагітності вела такий спосіб життя, в який дитину ніяк не впишеш. А коли народилася дитина, мама змінює своє життя, тобто все-таки це вона пристосовується до дитини?
Так що ви, дитину можна всюди вписати! Коли я була молодою, я працювала в цирку-шапіто. Нічого більш дивного, ніж циркові люди, я не бачила. Циркові діти виходять на арену в чотири роки, вони зовсім по-іншому сприймають фізичний біль, вони дуже мало використовують слова «будь ласка» і «спасибі». Я взагалі не бачила там ніякого виховання у звичайному розумінні. Життя циркача ділиться на три частини — сон, репетиції та виступ. Усе. Попри це все, з таких дітей виростають абсолютно нормальні люди. Знаєте, чому? Тому, що вони бачать дуже багато, захоплених своєю професією, людей.
Читайте також: Правда та Міф: Усе, що мають знати батьки про психологічні травми. Що насправді може нашкодити дитині
Ні, ні, все залишилося, як і було — дитина приходить в цей світ не уявляючи, куди вона потрапила і їй належить пристосуватися до того, що там виявиться.
– Я багато працюю вечорами. Моєму старшому дитині 10 років і він часто залишається з молодшими, 8 і 6 років. Він може все — приготувати поїсти, помити посуд і так далі. Але недавно він написав мені записку: «Мама, у нас все добре, але нам тебе стало останнім часом дуже не вистачати». Це тривожний сигнал?
Це не тривожний, але сигнал. І ви повинні показати, що ви його почули. Але в першу чергу покажіть своїй дитині, як ви його цінуєте. Те, що ви любите, це зрозуміло. Обов’язково скажіть йому, що ви цінуєте те, що він для вас робить. Тому, що він не зобов’язаний сидіти з дітьми взагалі-то. Друге — покажіть йому, що ви почули конкретно цей сигнал. «Ти написав — я тебе почула. Я буду думати, що я можу». А потім, коли ви подумаєте, скажіть, що ви вирішили — наприклад, подивитися з ним удвох фільм якийсь, без маленьких. Для дітей дуже важливо, щоб ми констатували, що ми чуємо їхні послання. «Я чую тебе, я думаю, що можу зробити й ось що я вирішила — це і це». А що конкретно ви вирішите — це вже на ваш розсуд.
– У мене два хлопчики, 5 і 7 років, і останнім часом вони чують тільки мій крик. Їх майже неможливо вкласти спати, вони можуть до двох годин ночі не лягати — грати, дивитися телевізор. А ми з дружиною самі хочемо відпочити ввечері. Коли я говорю їм спокійно, що пора спати, вони мене взагалі не чують. А кричати я більше не хочу. Як бути?
Експерименти на дітях дозволені! Ви їм кажете: «Тепер у нас буде так, так і так. Телевізор тільки до 9, потім все». Не треба говорити «не можна». «Не можна» викликає вибух обурення. А треба сказати: «Буде ось так». Це дуже добре сприймається.
Говоріть так: «Хлопці, я б хотів, щоб ви лягли. Але ловити вас і придавлює до подушки не буду. Кричати, як божевільний, теж не хочу. Давайте експеримент. О дев’ятій у вас все закінчилося, можете прийти сказати на добраніч і все. Ви лягаєте, а ми з мамою будемо фільм дивитися». Якщо вони забігають до вас в кімнату, включайте дорослого: «Вийдіть»! А у себе в кімнаті нехай грають.
Через два тижні помітите суттєві поліпшення. Головне — тримайтеся твердо своєї лінії. Якщо вони один раз вас зроблять, то доведеться починати все спочатку. Якщо два тижні батьки витримують, результати є завжди, в ста відсотках, перевірено 25-річним стажем.
– А що робити, якщо я щось забороняю, а дитина у відповідь починає істерику?
Має право, звичайно. Треба сказати: «Я тобі співчуваю, але цього ти не отримаєш». І далі ви говорите дитині, що і як зараз буде: «Зараз я тебе умию і покладу спати або зараз я піду поп’ю чай». Головне, якщо ви вже сказали «ні», то досягти цієї речі дитина не може нічим. Якщо ви сумніваєтеся, що ви витримаєте, тоді краще навіть не починати все це. Але якщо ви вже сказали не дам — що хочете робіть, але не давайте.
Мені часто кажуть мами: «Ну ось я трималася, трималася, він годину кричав, дві і я не витримала і дала». Ось тут у мене не сходиться з логікою. Якщо кінець кінцем ця річ виявилася у дитини, отже, вона не була небезпечною для життя? Отже, її взагалі-то можна було дати? Тоді навіщо було дитині нерви тріпати, чому було не дати відразу?
Тобто, правило таке — якщо хоч трішечки можна — дайте.
Якщо ви в собі не впевнені — не треба забороняти. Ну вже якщо ви сказали «ні», то це повинно бути «ні».
– У мене дітям 11 і 13 років. Я їх виховувала, як тепер розумію, абсолютно неправильно. Зараз наше життя, дорослих, підлаштована під їхнє життя, а не навпаки. У такому віці ще щось можна зробити?
Відмінний вік для перебудови, причому на високому рівні! Ви їм кажете: «Діти! Ви у мене дорослі, прекрасні та чудові. Тепер я, нарешті, переходжу до свого життя! Я давно про це мріяла». І потім ви говорите, як воно буде далі: «Вечорами я буду приймати ванну, раз в тиждень ходити в філармонію, уроки з тобою, старший, робити більше не буду, мені вони набридли».
Але перш ніж вийти до дітей з такою заявою, зважте дуже добре свою волю — чи будете ви самі дотримуватися того, що сказали.
– Моїм дітям 14, 10 і 7 років. Діти різні й правила для них теж різні. Як пояснити молодшим дітям, що їм не можна того, що можна старшому?
Так, звичайно, старший — він і є старший. Молодшим треба просто сказати, що так, ви не доросли ще. Для різних дітей різні правила — це нормально.
– У якому віці дитина починає хотіти більше свободи й захоче переглянути «договір» з батьками?
Це дуже індивідуально. Буває і в 11 років, а буває в 15 ще ні. Діти починають «смикати» досить чітко. Уважні батьки це смикання вловлюють, його ні з чим не сплутаєш. Але деякі батьки замість того, щоб трохи відпустити дитину, починають, навпаки, посилювати правила. Це від переляку, бо це означає, що у батька скоро стане на одну дитину менше.
А дитина у відповідь на посилення, звичайно, впирається. Ну і здрастуй підліткова криза у всій її красі.
– Я сильна і навіть авторитарна мати. Чоловік вважає, що так я дитину можу передавити, і вона взагалі відмовиться приймати рішення. Чи не виросте дитина несамостійною?
Ви вже для себе зрозуміли цей момент, що є небезпека передавити. Відмінно, це вже половина справи. Коли ваша дитина підійде до передпідліткового віку, ви говорите їй: «Якщо що, ти постукай! Я буду готова переглянути наш договір, незважаючи на всю свою авторитарність».
– Робити чи не робити уроки з дитиною? І в якийсь момент можна вже перестати?
А, як хочете! Я з того покоління, коли було не прийнято робити уроки з дітьми. Зараз, навпаки, прийнято. Але, як тоді були ті, хто робив уроки з дітьми, так і зараз є ті, хто не робить. Так що орієнтуйтеся на себе. Чи робите ви або не робите уроки – ніхто вам не указ!
– У мене маленька донька, і я іноді на неї сильно дратуюся. А потім переживаю, мені стає соромно за себе і шкода дитини. Виходить дуже непослідовно — дівчинка бачить, що мама спочатку зла, а потім кидається її обіймати.
Роздратування — це нормально. Негативні емоції — це так само природно, як і позитивні. Ми показуємо дитині весь світ, а не тільки його частину. Дитині не потрібна вічно усміхнена, крокодільскою посмішкою, мама. Якщо ви прийшли з роботи на взводі, скажіть дитині: «Я зараз зла, як собака, до мене краще не підходити. Почекай, я зараз піду в ванну, вип’ю кави і буде краще». І дитина отримує один з найважливіших уроків — вміння розрізняти, в якому люди стані. А коли всі занадто толерантні і політкоректні, дитина не розуміє, яку реакцію насправді викликають у оточуючих її слова і вчинки. Ми не вчимо цьому дітей, а це не менш важливо, ніж англійська та великий теніс.
– Я бабуся і до мене привозять онука на вихідні. Іноді дитина починає істерику: «Хочу до мами!» Я вже що тільки не пробувала — і відвернути, і кошенят показати — не допомагає. Треба відвезти його до мами?
Ні звичайно! Ви пояснюєте дитині, що мама зараз не з’явиться і далі говорите їй, як воно буде: «Я зараз відведу тебе в ванну і умию тобі личко» або «Я буду зараз тебе укладати» або все, що завгодно. Тобто, ви говорите дитині, що ви зараз зробите і чините те, що вважаєте за потрібне. І це не вмовляння! Ви повідомляєте їй, як далі будуть розвиватися події. Дитина повинна зрозуміти, що ви володієте ситуацією. Що нічого не можна вициганити — якщо не маму, так кошенят. Трирічній дитині не важливо, що буде завтра. Їй важливо, що буде прямо зараз. «Буде так!», – говорите ви.
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
