Що відбувається з жінкою після 50 років, чому росте напруга у стосунках з дітьми, як її підтримати та коли йти на прийом до гінеколога-ендокринолога — психотерапевтка та телеведуча Наталія Підлісна щойно випустила свою книгу “Про жінок за 50. Психологія вікових змін” (видавництво “Віхола”).

В Інтерв’ю LIGA.Life вона допомагає зрозуміти жінку, в якої почався новий період життя, як може проявлятися її потреба в допомозі та що робити дітям.

Як змінюється жінка після 50 років

В 50 і більше років жінки переживають нові психологічні зміни, які починають заважати їм жити. Це перехід в новий вік, гормональні зміни. Є нове ставлення до себе і світу.

З одного боку, це гормони — ми кажемо клімакс або менопауза. А з іншого боку, це ще й психологічна сходинка в нове відчуття себе самої. Через це у багатьох жінок починаються смутки, депресії.

Вони й самі це відчувають, їм погано, організм ніби розвалюється на дрібки.

Жінок турбують питання стосовно своїх психологічних змін, як дати цьому раду, часто псуються стосунки з дітьми й на роботі, їх часто звільняють, бо стає нібито нестерпним характер.

Коли справа стосується гормональних змін, допоможе гінеколог, пропише лікування. Але пігулки не допоможуть від перепадів настрою.

У 50+ років починаються нав’язливі думки в багатьох людей, які смішні для 20-30 річних: чи я зачинила двері, де поділа ключі, чи вимкнула кашу.

У мене була клієнтка, над якою сміялися на роботі, бо вона приходила на роботу і починала хвилюватися, чи кішку не закрила у ванній, чи те-се зробила. Спочатку її заспокоювали, а потім коли це щодня відбувалося, люди почали сміятися. Вони не розуміли, що таке нав’язливі думки, пов’язані з нестачею гормонів.

Інша моя клієнтка — продавчиня в ювелірному магазині — все знала про товари, ідеально відрізняла срібло. Але на роботі її дуже почало дратувати світло.

Вона перестала сприймати яскраве світло, важко його переносила, виснажувалась. Дочка приходила до неї й бачила, що мама завжди сидить у темряві, їй не хотілося вдома вмикати світло. Вона навпомацки одягалася, розчісувалася.

Так донька зрозуміла, що з мамою щось не те. Їй потрібно було до ендокринолога-гінеколога. Донька відвела її в клініку лікування неврозів і взяла кілька сеансів у мене. Жінка почала приймати ліки, залишилася на роботі, перейшла працювати в підсобку, де не таке яскраве світло. Їй ставало легше, і страх зрештою пропав.

Про те, як можуть змінитися стосунки з дітьми

У віці 50+ жінка може стати більш агресивною. Ця агресія саморуйнівна і псує стосунки з дітьми. Інстинктів вже немає, окситоцину, щоб все пробачати дітям, немає, і це перша причина.

Друга причина — у жінки дуже багато стресів і вона не може впоратися з ними, не вистачає енергії, щоб ще багато уваги приділяти дітям, які до цього звикли.

Жінка втомлюється, в неї психологічне виснаження, все це їй заважає. Ніхто з дітей зазвичай не звертає увагу на те, що мама перестала спати. Традиційно діти вважають, що мама має спати менше.

Але у віці 50+ починається безсоння — таке виснажливе, що призводить до психічної дезадаптації. Це не психічні проблеми, але проміжний стан до них.

Тоді дітей дратує, що в мами погіршується пам’ять, увага, мислення — а це дуже пов’язані з гормонами процеси. Та й нейронні зв’язки вже так не працюють, як в 30 чи 40 років.

Діти кажуть: “Що ти все забуваєш? Я ж тобі казав!”. І мами відчувають, що вони старі, дурні, і так далі.

Коли жінка починає нудьгувати й в неї багато смутку, це роздраконює дітей. У 15-30 років вони не розуміють, чому мама завжди занепокоєна і невпевнена в собі й 15 разів запитала, чи вони поїли. Це все перешкоджає нормальному спілкуванню.

Сім’я понад 50% часу спілкування з мамою може вислуховувати про її нелегку долю чи інші неприємності. А мамі треба це проговорити. Якщо є подруги — можна з ними. Якщо немає — все вивалюється на дітей. Тому, треба більше вислуховувати про погіршення її здоров’я. Якщо 2-3 рази послухати такі історії, напруження може спасти.

Про традиційне “Де внуки?”

Коли діти виростають, деякі речі жінка сприймає не як свободу від обов’язків та інших марудних речей, що має когось зустріти, помити, відвести в поліклініку, а навпаки — відчуває свою непотрібність. Їй важко прийняти цю свободу.

Наполягання на внуках пов’язане з нашими інстинктами продовжити рід, і з тим, що жінка в 50, щоб не бути непотрібною, хоче змінити свою роль і стати потрібною через внуків.

Через онуків легко отримати владу, ти починаєш бути потрібною сину або доньці, стаєш рівноцінною, бо маєш нову роль.

Ця роль була звичною і зрозумілою з покоління в покоління, а зараз ситуація змінюється. До того ж думка, що “життя закінчилося”, дуже поширена у цьому віці.

Ми ж тільки з 20 сторіччя почали переживати 50 років повсякчасно. До цього, якщо подивитися на літературні, антропологічні дослідження, жінки в 50 років були дуже старі дами, і в 40 були старі й треба було “повзти на кладовище”.

Суспільство потрохи змінюється, але людині дуже важко змінити думку, що 50 — це ще молодість.

Про те, як змінюється одяг, поведінка і ставлення до себе

Жінка в такому віці часто не встигає за технологіями, не вчиться. Їй здається, що вона не може отримати нову спеціальність чи розвиватися у своєму напрямку.

Досить часто жінки в 50+ ходять зі старими телефонами. Не обов’язково кнопковими, але в маленьких містах і з кнопковими ходять. А якщо в них смартфон, то зазвичай той, що від дітей дістався, де вивчила 3-4 функції.

Читайте також: Чому дорослі діти вам не дзвонять і не говорять, як насправді у них справи?!

І це прірва між тими, кому 40 і кому 50. По собі знаю, що в 50 важко вчитися. Поки сам не відчуєш, неможливо описати. Працювати та вчитися в 50 важче, ніж в 40, може, в 10 разів. Пам’ять і мислення зовсім інше.

У 50+ років є упередження щодо модного одягу. У маленьких містах починаються хустки й довгі спідниці. У великих — доношувати за дітьми чи за кимось старі речі.

Жінка може дивитися на одяг і казати, що це вже їй не підійде, і оцю сукню вже не зможе вдягнути. Починається сірий, чорний, коричневий період в кольорах одягу — це виділяє жінок 50+ з натовпу.

Це ще накладається на відчуття непотрібності через втрату роботи чи авторитету на роботі. З віком знижується продуктивність, і тоді люди можуть працювати не по 9-10, а 12 годин. І молодих колег може дратувати, що жінка сидить і сидить, ніби краща працівниця. А вона просто не встигає.

Треба поговорити з нею про її продуктивність, що є Закон Парето, що 20% зусиль дають 80% результату, а 80% зусиль лише 20% результату, щоб на нього завжди зважала і не сиділа і не мучилися.

Про стосунки з чоловіком

Якщо пара разом, все залежить від їхніх стосунків. Але що часто відбувається: жінка стає менш впевненою в собі, переживає, щоб чоловік був з нею, щоб в нього не було молодих коханок.

Чоловіки, яким зараз 45-60, не подібні на молодих чоловіків, відданих своїй родині. Їх виховували матері, для яких цінність чоловіка була завжди більшою, ніж цінність жінки.

І це передається в парі жінкам. Вони пробачають зради й ще багато чого, щоб чоловік який-небудь, аби був. Ці стереотипи теж потрібно ламати.

У традиційному суспільстві чоловік для жінки — опора. Майже всі 50-річні жінки належать до традиційного суспільства, де вважають, що жінка без чоловіка неповноцінна. Є протестантки, але вони дуже помітні.

Розлучення дуже погано впливають на таких жінок, як і удівство. А чоловіків за 50 меншає. Коли я дивилася демографічні графіки, дивувало, що на кілька відсотків є різниця між чоловіками та жінками, коли їм 20-25 років. Чоловіків трішки менше. Після 35 чоловіків стає помітно менше, а в 50 просто обривається графік і чоловіків різко меншає. Вони раніше вмирають.

І тоді їхнім вдовам потрібно зробити собі іншу формулу успіху і щастя. А це дуже важко, бо сімейна система та обов’язки змінюються, треба самим ставати більш маскулінними.

Що робити

Збільшити час спілкування з мамою.

Але не можна сказати: “Мам, сідай, поговоримо про твою агресію”. Це як посадити перед собою 14-річну дитину: “А що в тебе з сексом?”.

Можна знайти спільну справу, ходити разом до басейну, їздити кудись, чи щонеділі ліпити разом вареники й розмовляти, зробити традицією розповідати історії.

Можна питати в мами про філософію її життя, як вона систематизує досвід, як думає ним ділитися. Разом щось досліджувати, розповідати про свої відчуття світу, давати нові слова.

Адже між поколіннями є лінгвістична несумісність. Я зі своїми дітьми розмовляю однією мовою, їм 32 і 37 років. Навіть моя онучка вважає, що я сучасна в мові. Мабуть, це тому, що я людина ютубу.

Зараз на каналі працюю, там маю двох партнерів, дівчині – 36 і хлопчику – 26 років. Він не розуміє моїх жартів. Іноді ловлю себе на тому, що не розумію слова, які він каже, наприклад, “падік”. А в репових текстах це “під’їзд”.

Треба прагнути подолати цей словесний бар’єр між батьками та дітьми. Маю клієнтку, яка дратується, коли син каже їй “норм”. Розповідає: “Я питаю, як справи, а він каже Норм! Розумієте, наскільки він не хоче зі мною розмовляти?”.

Для неї відкриття, що так люди говорять зараз. Що це для скорочення часу, а не тому, що мама викликає відразу і він не хоче спілкуватися.

Є гарний метод під час розмови: “А в моєї подруги сталася така історія. А в неї мама… От що ти думаєш?”, і ви дізнаєтеся, що в мами болить.

Ви вже відірвалися від батьків, вам не треба їм доводити, що ви самостійні. Зараз чудовий період, коли ви знову можете ближче спілкуватися.

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів