Ось приходиш ти за дитиною в садочок, а там висять малюнки всієї групи. І ти безпомилково, не читаючи підписів, знаходиш картину свого сина, тому що його творіння найнезрозуміліше. І перед ранками та шкільними виставами навіть не чухаєшся, адже твоїй дитині ніколи ніхто не дасть і найменшої ролі, тому що простіше зайця навчити читати.

І фізрука оминаєш стороною, тому що вже набридло чути, що всі можуть три рази віджатися, а твій — ні. І вихователі при зустрічі зітхають, тому що, хоч ти їм і розповідаєш, що вдома клей ллється рікою та аплікаціями прикрашений навіть унітаз, але вони точно знають — брешеш, бо результату нуль.

Цей текст — як раз для тих батьків, яким при цьому ще й соромно. Або прикро. Загалом, ніяково. Якщо вас такий стан речей влаштовує — не читайте далі, у вас і так все в порядку.

А тепер до вас, які дивляться ввечері на намальованого чоловічка, більше схожого на епілептичний клинопис лівою ногою по застиглій глині, а потім зітхають і говорять: “Господи, ну невже це так складно?”

Давайте розбиратися.

Візьмемо дитячий сад. Ліплення, малювання фарбами та олівцями, аплікації й вирізання з паперу, лічба і букви, запам’ятовування і декламація віршів, спортивні заняття, спів, танці, плюс ще домашні вироби, які в ідеалі повинні робити не мама з татом, поки дитя спить, а саме дитя з невеликою допомогою старших. Плюс соціалізація, засвоєння норм і правил, ігри та сварки, свої особисті відкриття — сила-силенна всього.

У школі те ж саме ускладнюється, плюс за все оцінки, плюс домашні завдання, плюс нові дисципліни, і передбачається, що твоя дитина цілком може впоратися зі шкільною програмою, тому що вона розрахована “на всіх”, і твій, здоровий і середньостатистичний, теж – “Усі”.

Але у нього з алгебри вищий бал, а по історії ледве-ледве середній, хоча там рахувати нічого не треба, просто запам’ятав пару дат і пару імен, і все, Господи, ну невже це так складно?

Ось, каже вихователь, тут кружечок, тут зафарбувати, а тут малюємо так і ось так, потім сюди синім, сюди червоним, а тут крапочки. Ну що там може не виходити, я ж уже все пояснила, Господи, ну невже це так складно?

І якщо вам, батьки та опікуни, стає соромно і прикро, коли вихователі та вчителі показують вам невтішні результати навчальної діяльності вашої дитини з деяких дисциплін, коли вам сильно ніяково від того, що у всіх виходить, а у вашої дитини — ні, зробіть ось що:

Візьміть цей список і чесно перевірте, що з цього ви можете зробити швидко та ідеально:

– віджатися від підлоги (підтягнутися) десять разів;

– намалювати впізнаваний портрет своєї дитини;

– вирізати з паперу красиву і симетричну шестипроменеву сніжинку;

– довести теорему Піфагора;

– ну ладно, хоча б згадати закони Ньютона;

– … ну хоч формулу аптечної марганцівки?

– заспівати будь-яку військову пісню від початку і до кінця (крім “Катюші”);

– станцювати польку;

– приготувати салат “Капризе” без допомоги Гугла;

– розповісти будь-який вірш Блоку чи Фета.

Продовжувати? Давайте продовжимо. Що з цього може зробити ваш чоловік, улюблений і чудовий? Ваш найкращий друг, перевірена часом прекрасна людина? Ваша мама? Але ж ми — дорослі, досвідчені, з вищою освітою і відмінною координацією, не те що п’ятирічки.

І ми не гнобимо один одного за те, що хтось не вміє малювати, акуратно вирізати або розв’язувати математичні матриці.

Чому ж нам соромно, коли наші діти, маленькі, недосконалі істоти, які тільки вчаться володіти собою і світом, не можуть щось, що можуть нібито “всі”? Хто з цих “усіх” дійсно ідеально справляється з усіма завданнями?

Погано, коли людина (в будь-якому віці!) не намагається навчитися. Але абсолютно нормально, коли у неї щось не виходить.

Цілком можливо, що вашій дитині ніколи не стане в пригоді вміння красиво писати від руки. Зате її талант стрибати вище всіх одного разу принесе їй золоту медаль на Олімпійських іграх. Правда, якщо ви не відведете її в спортивну секцію, а замість цього змусите годинами сидіти над прописами, то і медалі вам не бачити.

Читайте також: Що таке трикутник Карпмана? Варто прочитати усім, хто хоче мати щасливу сім’ю

Ще раз: якщо вам соромно за те, що у вашої дитини щось виходить гірше, ніж в інших, подумайте ось про що. Ми не соромимо дорослих за те, що вони не вміють щось робити. Бігати спринт, точити ножі, шити чоботи, аналізувати ротацизм приголосних в давньогерманському.

Уявіть — приходьте ви в ЗАГС заповнювати заяву на одруження, а ваша наречена раптом говорить: “Я передумала. У тебе жахливий почерк. Всі пишуть красиво, а ти не вмієш. Фу, таким бути”. І йде геть.

А тут: “Господи, ну невже так складно запам’ятати три формули й два рівняння? Ти невдаха, і що з тебе виросте взагалі!”

Не треба читати безлічі книг з психології на теми: “як допомогти дітям досягти успіху” або “як приймати невдачі своєї дитини”. Просто кожен раз, коли вам соромно за те, що всі можуть, а ваш ні, подумайте про те, скільки всього не вмієте особисто ви, ваші друзі, ваші родичі, і чому ви досі не відчуваєте до них з цього приводу відрази.

Життя складається не з наших невмінь, а з того, що у нас виходить. Вимагати більшого від того, хто через вік на більше не здатний — нонсенс. Бо не вміти — це нормально. Для дитини — нормально в ступені абсолюту.

Дарина Івановська

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів