Ми живемо в суспільстві, де однією з ключових цінностей є свобода. Ми жадаємо скинути з себе всі обмеження і подолати кордони. Ми хочемо виховати вільними й незалежними своїх дітей. Але, як показує практика, стати вільними можна, лише наклавши на себе певні обмеження.
Британський психолог Роберт МакКензі вважає, що весь батьківський досвід виховання укладається в тривимірний підхід до виховання наших дітей. Відповідно до концепції вченого, більшість з нас використовує одну з трьох стратегій виховання: вседозволеність, авторитаризм або демократія.
Три підходи у вихованні
- Як відмовити у чомусь коханій дитині? Для своєї дитини ми готові зробити все можливе і неможливе. Ми готові обмежувати себе, але купити їй все, що вона захоче і не забороняємо їй робити, що вона забажає. Такий підхід вседозволеності. Її головний девіз — все для дітей. Батьки, що використовують таку стратегію, бояться вивести дітей з рівноваги. Як правило, такі дорослі беруть участь у розв’язання всіх проблем дітей, а ті, завдяки цьому, виростають з переконанням, що батьки їм завжди й всім зобов’язані, що правила існують для інших, але не для них.
- Частина батьків намагається формувати та контролювати поведінку своїх дітей авторитарно, відповідно до своїх уявлень про стандарти виховання (як правило, нереалістично завищені). Діти повинні виконувати вимоги батьків. Вони зобов’язані бути слухняними авторитетам, бути зайнятими працею і поважати традиційно встановлений порядок. Всі проблеми вирішуються за допомогою сили, через стратегію «переможець-переможений». Батьки в таких сім’ях у всьому направляють і контролюють дитину. Їх діти ростуть з усвідомленням того, що комунікація і конфлікти — хворобливий процес, а розв’язання спірних питань лежить у сфері відповідальності батьків, а їх голос не приймається в розрахунок. В таких умовах діти часто бунтують, мстять батькам, вибухають гнівом або, навпаки, замикаються в собі.
- Батьки, які вибирають демократичний спосіб виховання, керуються уявленнями, що діти здатні самі розв’язувати проблеми, їх тільки треба мотивувати до співпраці з дорослим. Такі батьки схильні залишати дітям простір для вибору і дозволяти їм вчитися на своїх помилках. Вони орієнтовані на співпрацю з дітьми, їх відносини сповнені взаємної поваги, діти беруть активну участь в обговорені проблеми. В таких умовах діти добре вчаться відповідальності, співпраці, вмінню вибирати та робити висновки зі своїх вчинків.
Професор клінічної та соціальної психології Ексетерського університету Мартін Гербер вважає, що справедливі, зрозумілі та чіткі межі дозволеного дитині просто необхідні.
Наявність таких меж допомагає ввести ясні принципи поведінки та показати дитині свої очікування стосовно неї. Вони також визначають рівновагу сил в сім’ї та встановлюють ієрархію сімейних відносин. Численні дослідження підтверджують, що діти, в чиїх сім’ях такі кордони є, виростають з усвідомленням власної гідності та впевненими у своїх силах.
Ті ж дослідження вказують, що в сім’ях, де батьки ставляться до дітей із ніжністю і теплотою, контролюють їх в розумних межах, одночасно ставлячи перед ними високі вимоги, діти виростають більш пристосованими до самостійного успішного життя.
Тому третю із запропонованих моделей можна назвати моделлю «золотої середини» і запропонувати як найбільш екологічну та успішну стратегію батьківського виховання.
