Слухняна дитина не доставляє батькам проблем, їм не доводиться витрачати свої нерви та час на переконання і вмовляння. А якщо дитина постійно не слухається? У цьому випадку батьки своєю поведінкою можуть тільки погіршити ситуацію. Як же домогтися слухняності?
Часто батьки скаржаться на своїх дітей:
«Кажу йому: “Збери іграшки”. Грає як грав. Я йому знову: “Пізно вже, пора збирати іграшки”. У кращому випадку киває. А частіше взагалі ніяк не реагує – продовжує грати й все».
«Я десять разів можу попросити дочку про щось, але поки не прикрикну, нічого від неї не доб’єшся».
«Як не закричу, ніхто на мене навіть не подивиться. Мені іноді здається, вони спеціально мене виводять».
Чому дитина не слухається з першого разу?
Кричати, сваритися не хочеться. Набагато приємніше бути доброю, спокійною мамою. Але що ж робити, коли раз сказав, два сказав і ніякого толку? Давайте спочатку розберемося, чого робити точно не треба. Отже, дитина не реагує на зауваження.
Що може погіршити ситуацію?
1. Підкуп
«Якщо будеш поводитися тихо, дам цукерку».
«Прибери в кімнаті та тоді зможеш пограти в комп’ютерну гру».
Стосунки набувають характеру торгу: «я зроблю це, тільки якщо ти…». Сумно, коли на прохання «винеси сміття», дитина відповідає: «А що мені за це буде?». Хочеться пояснити: «Нічого не буде. Просто це і твоє житло теж, ось і давай разом з нами робити його затишним і чистим». Шкода, що слова не діють миттєво. Навіть справедливі та проникливі. Ставлення дитини до своєї ролі в родині складається кожен день. Воно залежить від вашої любові до неї, але не тільки. Важливо ще вміти ставити кордони й вимагати.
2. Вмовляння
«Сашко (Марійко, Петрику …) прибери іграшки, у нас буде чистенько-пречистенько. Ну прибери, ну, будь ласка».
Піти таким шляхом змушують батьків почуття провини й страх бути «поганою» мамою (татом). Звідси нескінченні вмовляння, не вміння вимагати.
Якось мені довелося лягти з дитиною в лікарню. Бокси там розділені прозорими перегородками, що не доходять до стелі. Всі чують і бачать один одного. У сусідньому боксі «оселилися» мама з сином. Син вищий за маму на голову, а вередував, як малюк.
– Чому ти не взяла мою каву? Я ж говорив! А ножиці де? Що? Теж не взяла? Ну нормально! Ти як збиралася? Нічого нема.
Мама не злилася. Навіть не намагалася виправдатися. Тихим, вкрадливим голосом, вона втішала синочка:
– Я завтра тобі все привезу. Може, поки йогурт з’їж? Або ковбаски?
– Чим я тобі її різати буду? Не треба мені нічого.
Ображений син ліг обличчям до стіни. Мама сиділа на краєчку ліжка і гладила його по спині.
3. Крик
«Ти чуєш мене взагалі?!!! Встав і пішов швидко в ванну! Через п’ять хвилин щоб зуби були почищені!».
Зазвичай батьки переходять на крик, після того, як вже сказано безліч слів. Іноді, відчувши марність спокійного тону, крик застосовується відразу. Це здається привабливим виходом, тому що це діє. Але є одне «але» – з часом кричати треба сильніше і страшніше. А коли й це перестає діяти, недалеко до ляпасів і образ. Поступово спокійний тон зовсім перестає сприйматися дитиною.
Підвищення голосу швидко перетворюється у звичку. Гримнув – допомогло. Наступного разу підвищений тон наростає швидше і легше. Потім відразу, без опору. Потім начебто можна було сказати спокійно, але крик проривається несподівано, сам по собі. І, здається, вже не керуєш своїми реакціями, пускаєш все на самоплив.
Як зробити, щоб дитина слухалася з першого разу?
1. Переконайтеся, що дитина чує вас
Візьміть її за руку або доторкніться до плеча. Присядьте, щоб ваше обличчя було на рівні з дитям. Встановіть зоровий контакт.
2. Скажіть, що потрібно зробити й встановіть часові рамки
«Тобі вистачить десять хвилин, щоб закінчити?».
Або:
«Пограй ще п’ять хвилин і підемо додому».
Якщо різко, без попередження висмикувати дитини з пісочниці, обривати гру на найцікавішому місці, то це може викликати протест. І це зрозуміло. Вам теж не подобається, коли вас відволікають.
3. Замініть мінус на плюс
Не кажіть дитині, чого робити НЕ треба. Замість цього скажіть, що йому необхідно зробити. Наприклад, замість «вистачить кричати», ефективніше сказати: «говори тихіше».
4. Проаналізуйте, з чого складається ваше спілкування
Ви розмовляєте з дитиною просто так? Без виховних цілей, без вимог і нотацій? Вашому синові або дочці необхідно безоцінкове спілкування з вами. Розповідайте один одному історії, як пройшов день, мрійте разом. При довірчих стосунках дітям не доводиться опиратися, відстоювати свою незалежність, мстити або привертати увагу, нехай навіть і негативно. Враховуйте вік дитини. Марно вимагати від однорічного малюка, щоб він все складав на місце.
5. Вимог не повинно бути занадто багато
Якщо мама постійно щось говорить, вимагає, просить, вказує, спрацьовує захисний механізм. Її мова починає сприйматися, як фон. Значення слів вже не доходить до свідомості. Коли вимог багато, це втомлює ще й самих батьків. Складно проконтролювати виконання. Виникає відчуття, що тягнеш за собою вагон, який рухається дуже важко і зі скрипом.
Що робити, якщо нічого не допомагає?
Діти не менше дорослих жадають теплих гармонійних стосунків із батьками. Навіть, якщо здається, що вже неможливо вийти із замкнутого кола взаємного невдоволення і претензій, це не так. Ніколи не пізно. Якщо ви задумалися про зміни – це вже перший крок до кращого. Існує безліч технік і прийомів, які сприяють зміцненню стосунків. Вони вчать чесно говорити про свої почуття, вдумливо слухати дитину, приймати себе і оточуючих з усім набором їхніх почуттів. Здавалося б, застосуй все це, і не тільки дитина почне слухатися з першого разу, але і ви навчитеся чути дитину. Чому ж стільки людей досі сприймають батьківство як важку ношу?
По-перше, ви індивідуальні. У кожній родині свій камінь спотикання. Перш ніж застосовувати техніки, треба розібратися, які моделі поведінки керують саме вами. Їм складно протистояти наосліп, не усвідомлюючи їх в собі. Почнете змінюватися ви, зміняться і реакції вашої дитини.
По-друге, кожна дитина індивідуальна. Одним батькам досить навчитися застосовувати при спілкуванні з ним «я-повідомлення», і як за помахом чарівної палички між ними встановляться довірчі стосунки. Інші перепробували все – і нічого, абсолютно нічого не допомагає.
В цьому випадку краще не втрачати часу і звернутися до фахівця. Дитячий психолог допоможе поглянути на ситуацію з боку, зрозуміти, що не так і над чим треба попрацювати, попередить появу помилок.
Так-так, бездумне застосування виховних заходів може і нашкодити. Наприклад, дитина страждає від невпевненості в вашій любові. Вона не слухається, закочує істерики, не бажає виконувати навіть найпростіші прохання. Ви встановлюєте кордони, вимагаєте, стежите за виконанням. І цим тільки ще більше віддаляєте її від себе. Десь допомагають обійми, десь – строгість. Дитячий психолог допоможе зрозуміти, що необхідно не взагалі в таких-то ситуаціях – він шукає разом з вами, що підходить саме для вашої сім’ї.
Автор: Наталія Бочечко
Моя дитина
За матеріалами
