Кілька днів тому в моїй стрічці в фейсбуці з’явився цей пост: «У нас у дворі одна з матусь поставила трьох чужих дітей на коліна, які обізвали її сина «какашкою». І обматюкала їх.»
На коліна. І матом. Трьох хлопчаків від 7 до 10 років.
І в цих двох рядках, і потім в численних коментарях в один клубок сплелося чимала кількість наших батьківських проблем. І не тільки батьківських. Давайте по черзі.
Діти обзиваються. Усі. Усі без винятку, повірте. Більшість — не так безневинно, як маленькі сусіди мого фейсбучного приятеля. З віком у багатьох це проходить. А у семиліток це в порядку речей. Це добре? Ні, це погано. Така сама ситуація, як не мити руки перед їдою, не вимикати за собою світло в туалеті, забувати в школі змінне взуття та обманювати дорослих.
Діти обзиваються з багатьох причин. Вони так самостверджуються: «Ти — какашка, а я — Супермен». Вони так грають: «Ну спробуй, дожени мене тепер!» Вони так жартують: «Дивіться, як весело!» Вони так мстять: «У тебе велосипед крутіший? Отримуй!» Вони так провокують: «У мене накопичилися емоції, мені нікуди їх діти. Розсердься, давай сваритися!» Вони так звикли: «Тато називає твого тата «цей козел з другого під’їзду», а я тебе — какашкою!». І так, вони так проявляють агресію.
Наші діти в основному агресивні. Поняття «дитяча жорстокість» відоме всім. У всі часи в дитячому середовищі жили та живуть прізвиська. Жиртрест, Шпала, Очкарик — пам’ятаєте?
Сучасні діти агресивніші в рази, тому що навколишнє середовище у них таке. Тому, що ми у них такі. Тому, що є чужі мами, які ставлять їх на коліна і лають матом.
Жертва з чудовою і світлою душею
Кожна мати за свою дитину готова порвати. І я готова. І дуже часто тримаю себе в руках і кажу: «Марина, вгамуйся. Загрози здоров’ю дитини немає, нехай розбереться сам. Увечері поговориш». Іноді, правда, включаюсь. Коли кривдник старший і сильніший. Тому, що з тим, хто старший і сильніший, моя дитина не може говорити на рівних.
Якщо бачу, що ситуація стає занадто напружена, йду до батьків. Завжди розмовляю з ними сам на сам, без дітей. Тому що діти не повинні слухати, як сваряться батьки, і тим більше в цьому брати участь. Ми ніколи не дізнаємося, хто насправді «перший почав». Наше завдання — домовитися і пояснити своїм дітям, як можна себе вести. Кожна мама (тато) повинні пояснити Своїй дитині, як можна себе вести. Ще раз: Своїй, а не чужій.
В одному з коментарів до цього посту написано: «Я бачила багато прекрасно вихованих дітей, які не можуть собі дозволити образити іншу людину. Можливо, ця дитина (мається на увазі жертва образ) саме така. З чудовою і світлою душею. Тоді опіка мами необхідна».
Ні, не можливо. У мами, яка ставить інших дітей на коліна і кричить на них матом, апріорі не виросте дитина, яка не може собі дозволити образити іншу людину. І душа її з часом буде не дуже світлою, напевно. Мамі, напевно, в той момент здавалося, що вона робить своїй дитині краще. Що дитина отримала в результаті?
В результаті дитина засвоїла: не треба вчитися відповідати на образу, прийде мама і «уриє» кривдників, на приниження треба відповідати великим приниженням.
«Я б ще з ноги зарядив»
І таких сигналів наші діти отримують багато. Тому, що в мережі знайшлися мами й тата, які виправдовували дії психічно неврівноваженої жінки:
«Ой, якщо її син кричав так, як у нас вчора дитина у дворі, я розумію цю мамцю», «На коліна — це описувана вами жінка ще м’яко зробила. Жорсткіше треба. Щоб хуліганам не кортіло»,«От коли вашу дитину будуть тероризувати у дворі образливими словами, тоді й подивимося, як ви кожного, хто обізвав її будете виправдовувати»,«Її дитина постраждала від хуліганів? Постраждала. Вона перенесла стрес? Перенесла. А то, що вона поставила кривдників сина на коліна — це афект»,«Я б ще з ноги зарядив»...
І зараз, здогадуюся, хтось вже набирає в коментарях до цього матеріалу: «Ось через таких, як ви, у нас і виростають покидьки, які знущаються з ровесників і викладають на відео» (вбивають невинних людей, розрізають на частини собак — далі за списком). Ні, не через таких, як я. А через тих, хто намагається боротися з проявами дитячої агресії агресією дорослого.
Покидьки, які знущаються з ровесників й ріжуть на частини собак, виростають з тих, хто в дитинстві засвоїв, що знущання сильного над слабким — норма. Що той, хто сильніший, має право на приниження слабкого. Кожна наша дія — для дитини сигнал: «Роби, як я». Діти-кривдники отримали досвід приниження і зафіксували, як це боляче. Ці діти отримали сигнал: той, хто сильніший, може принизити. Наступного разу замість «какашки» вони поставлять малюка на коліна. Тому, що вони самі стояли на колінах.
Чому ж діти погодилися на це?
І головне питання: а чому вони встали на коліна? Чому погодилися виконати вимоги психічно неврівноваженої жінки? Троє семи-десятирічних хлопчаків. Не втекли. Не сховалися. Не побігли за допомогою. Не закричали на повний голос. Вони стояли на колінах і слухали, як їх матюкає чужа тітка, поки чиясь мама не викликала у двір їх батьків. Яку вимогу сторонньої людини вони виконають завтра? Сядуть в чужу машину? Полізуть у кватирку? Роздягнуться? Ця історія продемонструвала, що наші діти отримують від нас невірну установку: ВСІХ ДОРОСЛИХ ТРЕБА СЛУХАТИСЯ.
А серед дорослих є і погані люди. Вони можуть спробувати використовувати наших дітей у своїх поганих цілях. Тому наші діти повинні чітко знати, що всі дорослі діляться на кілька груп:
- Є сім’я — батьки, бабусі й дідусі, тітки й дядьки. Цим людям можна довіряти. Вони ніколи не зроблять тобі нічого поганого. Їх прохання і вимоги можна і потрібно виконувати.
- Є знайомі — сусіди, мамині подруги, татові товариші. Ти можеш розмовляти з цими людьми, але їхні прохання і вимоги виконувати не зобов’язаний, поки не дозволять люди з першої групи.
- Є дорослі, які ходять на роботу, щоб тебе вчити, лікувати, продавати тобі морозиво і так далі. Їх прохання і вимоги можна виконувати тільки в тій частині, в якій це стосується їхньої роботи. Ти зобов’язаний дати вчителю технології щоденник, якщо він вимагає, але якщо він закриває двері в кабінет, де крім тебе і нього — нікого, або намагається наполегливо дізнатися, де й о котрій годині ти гуляєш, ти повинен негайно розповісти про це батькам.
- Є незнайомі люди. Ми не можемо знати, хороші вони чи погані. Тому ти не повинен виконувати жодне їхнє прохання або вимогу. А якщо незнайома людина наполягає, треба голосно кричати та кликати маму.
Наші діти повинні чітко знати, що дорослий — сильніший. Тому, не треба намагатися з ним боротися. З дорослим боротися може тільки дорослий.
І що — тепер завжди й всюди ходити за дитиною?
Наші діти повинні чітко знати, що найголовніше — це їхнє життя і здоров’я. І зберегти їх треба за всяку ціну. До речі, про це треба пам’ятати й батькам теж. Дуже часто ми побоюємося, що дитина виросте несамостійною, не зможе за себе постояти й так далі. Відмовляємося водити за ручку, надаємо їй право самому за себе постояти.
Ще з коментарів: «По-вашому, потрібно уподібнитися до цієї матусі й усюди ходити за дитинкою? А то раптом її комарик вкусить!»,«Дитина буде робити помилки, і заздалегідь “навчити” її бути “розумною” у всіх ситуаціях неможливо», «Ви самі до якого віку своїх дітей за ручку водили?»
Неможливо, згодна. І вік постійної опіки один для всіх дітей, не визначити. Показник повинен бути один: до тих пір, поки дитина навчиться адекватно оцінювати ступінь небезпеки та правильно поводитися, опинившись у небезпечній ситуації. Хтось вчиться цьому вже до 8 років, а комусь треба чекати до 14.
Ну а як бути з тією дитиною, яку образили? Дитину треба вчити правильно реагувати на образи, які, повторю, неминучі. Відповідати. Не звертати уваги. Перекладати все в жарт. Реагувати несподівано.
Моя дочка, наприклад, на кожен випад на свою адресу навчилася відповідати: «Спасибі. Я тебе теж люблю». Допомагає. А головне — знайти способи, які допоможуть дитині підняти самооцінку. Їх багато, повірте. І тоді маленькій людині жити стане набагато легше.
Автор: Марина Солотова
Моя дитина
За матеріалами
