Наші діти постійно випробовують нас на міцність. І часом наш голос зривається на крик, а рука сама замахується, щоб шльопнути. А через хвилину ми думаємо: «Чому я зірвалася? Адже можна було б все вирішити по-доброму!». Чому ми зриваємося і як все вирішити без фізичних покарань?
Сьогодні мій син не хотів виходити на прогулянку, одягатися, кричав і розкидав речі, які я приготувала. Він не піддавався ні на вмовляння, ні на погрози. Я вирішила одягти його насильно. Зловила, натягнула светр (при цьому син верещав і виривався), потім почала переодягати шкарпетки на колготки, тут він якимось чином вивернувся з моїх рук. Я від образи ледь не плакала. Догнала і з усієї сили ляснула по попі! Він закричав в три рази сильніше. Ну що робити?! Я здалася, обняла його, поцілувала … Почала втішати … Він заспокоївся, а у мене залишився неприємний осад. Я підняла руку на найдорожче, що у мене є, — на власну дитину! Як же варто вчинити в такому випадку?
Є МЕТОДИ!
МЕТОД №1: Спробувати зрозуміти, чого хоче дитина
В якийсь момент, звично діючи як з маленькою дитинкою (подам то, тут зроблю за тебе, посаджу сюди, підведу туди й т. д.), я раптом чітко відчула, що мене відверто розводять, відчувають і перевіряють — і результатами НЕЗАДОВОЛЕНІ — з відповідними виразами невдоволення. У наявності криза 2-річного віку. Звідси висновок: прислухайтеся до своєї дитини! Чого вона хоче замість прогулянки (пограти, поїсти, попити, почитати книжку, а потім, може, і погуляти)? Спробуйте пропонувати все це послідовно, може, щось і спрацює. Ці дії займають від 5 до 30 хвилин, зате всі залишаться задоволені.
МЕТОД №2: Спробувати не звертати увагу на дитину
Ще краще вийти (після попередження, звичайно, і пояснення причини: «Ось, ти не хочеш з мамою гуляти, тоді вона піде!») – і ви виходите в іншу кімнату, закривши двері. Можна продовжувати робити задумане, тобто збиратися на прогулянку самій, не звертаючи уваги на його ігри, і, коли ви повністю одягнетеся і вже підійдете до дверей, дитина сама зрозуміє, що робити нічого — треба йти з мамою гуляти!
МЕТОД №3: Спробувати «віддзеркалювати» поведінку дитини, тобто робити те ж, що і вона
Дитина розкидає речі? Переступіть через своє бажання зібрати ті речі, які вона розкидає, і теж підключіться до цього заняття! Можливо, вам сподобається і ви зрозумієте свою дитину, а може, дитина буде настільки ошелешена вашою поведінкою, що припинить влаштовувати бардак у квартирі.
Насправді далеко не всі діти тримаються на одних тільки погрозах й ніколи не починають «боротися за свободу», тобто, порушувати заборону, попри загрозу, і перевіряти: а що зробить мама, якщо її не послухати? Більшість дітей починає це робити (перевіряти кордони) вже в рік-півтора. І потім це багаторазово повторюється в різні періоди. І це абсолютно нормально.
Цю ситуацію ми попросили прокоментувати Анну Варгу, кандидата психологічних наук, президента Товариства сімейних консультантів і психотерапевтів, зав. кафедри системної сімейної психотерапії Інституту практичної психології та психоаналізу:
НЕ НАШКОДЬ!
Часто до фізичних покарань вдаються батьки, які прагнуть до тотального контролю за дитиною і не визнають за нею ніякого права на помилку. А контроль, як відомо, пригнічує прагнення дитини до відповідальності. Підсумок: дитина виростає пригніченою як особистість, у неї низька самооцінка.
Другий варіант: вона стане таким же тираном і почне застосовувати силу і до своїх дітей, і до старих батьків.
Часто трапляється, що вимоги до дитини у батьків виникають через страх, що й у неї життя складеться не так, як мріялося дорослому. Психологія дитини дуже тендітна, і її легко порушити (і навіть розрушити) негативним відкидаючим ставленням. Адже воно ставить своєрідний блок навіть на ті здібності, які вже закладені в дитині спочатку, і на те, що вона уже вміє і може робити.
«Для початку треба встановити вимоги до дитини, які вона повинна буде виконувати. Причому вимоги пропорційно її віку і здібностям: наприклад, від дворічної дитини немає сенсу вимагати, щоб вона сама одягалася на прогулянку. Але вона не повинна заважати мамі, якщо вона вирішила її вивести гуляти. Або не варто чекати, що вона приготує сама поїсти, але вона повинна вже сама вміти справлятися з ложкою і не заважати мамі годувати її обідом».
Потім треба продумати, як ви будете її залучати до корисної діяльності: наприклад, читаючи книжку або показуючи мультфільм. Можна заспівати пісеньку. Таким чином, відволікаючи малюка, можна впоратися майже з будь-яким капризом!
А мамі, яка вже розлютилася і накричала на малюка, треба подумати, що вона робить не так, чому її дратує те, що дитина не слухається. Причини можуть бути самими різними: від того, що на неї батьки кричали в дитинстві, до того, що їй потрібен тотальний контроль за всім, що відбувається в будинку. Розібравшись в собі, ви зможете вирішити багато проблем взаємин з дитиною, і не тільки.
Читайте також: У їжакових рукавицях: Чим відрізняється дисципліна від покарання. Чи є сенс бути суворим батьком?
Буває, що дитина взагалі не слухається. А втомлена мама не витримала і зірвалася на дитину. Що ж робити? Вибачитися. Вибачитися саме за те, що зірвалася, і пояснити, чому так сталося: «Ось бачиш, мама на тебе закричала, бо ти не слухався її, тому що ти не зібрав свої іграшки». Або, як у нашому випадку, «тому що ти не хотів збиратися на прогулянку, а замість цього бігав і розкидав речі». Якщо ж зрив стався не через дитину, а з якихось інших причин, то тим більше треба вибачитися і пояснити, в чому справа.
Якщо ж ви відчуваєте, що не можете справлятися з собою все частіше і частіше і зривається на дитину, то, швидше за все, дитина тут не винна, а справа в вас! І вам варто подумати про психологічну допомогу для себе. Це може бути як візит до фахівця, так і просто прогулянка на самоті в парку або похід з подружками в клуб.
Правильна стратегія
Американський соціолог Мюррей Страус — провідний фахівець в області тілесних покарань — говорить про «фізичних прийомах виховання» наступне:
Коли дорослий б’є маленьку дитину, дитина відчуває безпорадність і фрустрацію. Ці почуття можуть надалі зробити дитину депресивною або агресивною. Навчайте своїх дітей, ЯК ви хочете, щоб вони себе поводили. Маленькі діти зазвичай не розуміють, що вони роблять неправильно. Обов’язково будьте послідовні у своїх прикладах.
Коли ви б’єте дитину, ви не вчіть його розв’язувати проблеми. Ви тільки змушуєте думати, що вона погана. Низька самооцінка може залишитися у неї на все життя. І стежте за своїми словами — вони можуть вдарити ще сильніше, ніж ваші руки.
Фізичні покарання зміщують розуміння дитиною «правильного» і «неправильного». Тільки подумайте, чи має сенс бити дитину за те, що вона тільки що вдарила когось? Відведіть, приберіть дитину з того місця, де вона тільки що когось вдарила. Будьте послідовні в дотриманні правил. Щоразу давайте дитині знати, якої поведінки ви від неї очікуєте і що трапиться, якщо вона не зробить цього (піде у свою кімнату, не буде дивитися телевізор або втратить якийсь інший привілей).
Якщо ви б’єте дитину, ви тим самим показуєте їй, що це нормальна практика — домагатися бажаного за допомогою насильства. Навчайте своїх дітей іншим способам висловлювати свої емоції — наприклад, словами. Потім покажіть їм, що ви приймаєте їхні почуття та емоції й вам не все одно.
Фізичне насильство дає дитині більше підстав для поганої поведінки. Воно ніби учить її: «Ти — погана, тому ти можеш, маєш право робити погані речі». Коли дитина постарше робить щось погане, спробуйте використовувати «тайм-аути». Завдяки тайм-ауту ви ізолюєте дитину перш за все від себе на кілька хвилин. Посадіть її на стілець або крісло, сходи або відведіть в її кімнату. Нехай вона повернеться звідти тоді, коли вона зможе контролювати свої дії (але дитина не повинна залишатися там годинами! Зазвичай тайм-аут триває кілька хвилин, максимум 10). При цьому не забувайте підтримувати своїх дітей, коли вони чинять правильно і роблять хороші речі.
Фізичне насильство не вчить дітей внутрішнього контролю. Дитина, яку шльопають, ніколи не навчиться керувати своєю поведінкою: вона завжди буде шукати когось ще, хто б говорив їй, що правильно робити, а що неправильно. Такі діти зазвичай керуються принципом: «Я не повинен нічого робити, інакше мене покарають» замість: «Я не повинен робити погані речі, тому що вони погані». Ваші очікування повинні бути чіткими. Заохочуйте дитину, коли вона доброзичлива і налаштована на співпрацю. Підтримуйте її, коли вона робить свій власний хороший вибір.
Фізичне насильство в будь-якому вигляді лякає дитину. Контролюйте себе. Ніщо не допоможе дитині, яка себе не контролює, краще, ніж дорослий, що залишається спокійним. Навчайте дітей справлятися з власним гнівом і емоціями та не дозволяйте їм оволодіти собою. Адже ви — доросла людина.
Якщо вас «дістає» плач, зверніться за допомогою до друга, родича, сусідки, попросіть їх посидіти з дитиною десять хвилин, поки ви приймете душ або просто вийдете на вулицю, заспокоїтеся. Навчіться просити та приймати допомогу інших людей. Ніколи не бийте дітей, щоб припинити ту чи іншу її небажану поведінку «на людях». На жаль, багато мам і тат соромляться того, що дитина час від часу виходить у них з-під контролю і це бачать інші люди (а іноді й коментують), і вважають за краще припинити цю поведінку за допомогою насильства. Зрозумійте, що якщо вам може бути незручно, що малюк розкапризувався на вулиці, в магазині, на святі, дитині в сто разів важче пережити насильство, вчинене на очах в інших (а що ще гірше — зі схвалення чужих людей). Крім того, ви таким чином даєте зрозуміти дитині, що її емоції і її думка нічого не варті для вас.
Запам’ятайте: дитина не може і не повинна бути «зручною» для оточуючих, це не іграшка, яку можна в потрібний момент покласти в ящик або вимкнути. Постарайтеся підлаштуватися під дитину, знаючи її розклад, уподобання й заздалегідь подумавши, в яких випадках можливі конфлікти. Навіть якщо виникла непередбачена ситуація, немає нічого страшного в тому, що дитина плаче або вередує. Візьміть її на руки і йдіть додому або відійдіть в сторону, сядьте на лавочку і почекайте, поки вона заспокоїться. Соромно повинно бути стороннім спостерігачам, але не вам.
Моя дитина
За матеріалами
