Ваша дитина вперто й зухвало відповідає на всі ваші спроби закликати її гарно поводитися? Вона постійно сперечається з вами на людях? Чи, можливо, без дозволу бере все, що їй припало до душі?

Якщо такі ситуації вам знайомі, варто зауважити, що батьки в усьому світі мало не щодня стикаються з подібними проявами поведінки своїх дітей. У цій статті ми розглянемо поради, які полегшать батькам життя й допоможуть зарадити поганій поведінці дитини. Однак спочатку слід з’ясувати, яка її поведінка може вважатися нормальною.

Яка поведінка є нормальною?

Чітких критеріїв нормальної поведінки немає. Усе залежить від віку дитини, її особистісних якостей, емоційного розвитку та середовища, у якому вона виховується.

Загалом поведінка дитини вважається нормальною, якщо відповідає соціальним, віковим і культурним нормам. Але навіть якщо поведінка не відповідає культурним очікуванням, але співвідноситься з віком дитини й не завдає нікому шкоди, її можна вважати цілком нормальною.

Отже, як відрізнити нормальну поведінку від поганої?

Ознаки поганої поведінки дитини

Неслухняні діти іноді виглядають милими. Нечасті суперечки або істерики не можна вважати ненормальною поведінкою. Але якщо вказані прояви поведінки трапляються занадто часто, це може стати приводом для хвилювання. Ось декілька ознак, які свідчать про те, що поведінка вашої дитини ненормальна:

  • дитині важко керувати своїми емоціями. Для неї властиві вибухи емоцій, спричинені незначними ситуаціями;
  • дитина стає імпульсивною: вона може битися, розкидати або ламати речі, кричати тощо;
  • зазвичай балакуча дитина замикається в собі або стає зухвалою без причини;
  • дитина часто бреше вам. Вона може красти або брати без дозволу речі, які їй не належать;
  • поведінка дитини – наприклад, вона може починати бійки в школі, прогулювати уроки – позначається на її успішності;
  • розбіжності дитини в стосунках із однокласниками або друзями негативно впливають на її соціальне життя;
  • дитина не може зосередитися на чомусь одному. Вона стає неспокійною, ледачою або невмотивованою;
  • дитина має невідповідні віку прояви сексуальної поведінки;
  • дитина ставить під сумнів правила, прийняті в родині, і не дотримується дисципліни. Вона може порушувати правила, не коритися вам;
  • дитина завдає собі фізичної шкоди.

Необхідно пам’ятати, що діти до трьох років ще не мають розвиненого раціонального мислення, тому їх поведінкою керують емоції. У міру дорослішання дітей їх поведінка стає дедалі раціональнішою, але вони все ще потребують підтримки батьків, аби управляти своїми емоціями. І це нормально.

Незначні відхилення в поведінці можуть бути виправлені за допомогою певних методів виховання або поведінкової терапії. Далі йтиметься про те, які розлади поведінки можна скорегувати за допомогою таких методів.

8 найпоширеніших проблем стосовно дитячої поведінки

Діти часто порушують правила, аби перевірити авторитет батьків. Тільки так діти у змозі зрозуміти, яка поведінка є допустима, а яка – ні. Порушення правил здебільшого виявляється в низці форм.

1. Неповага й суперечки

Коли ваша трирічна донька сперечається з вами, це може здатися кумедним. Але якщо їй уже сім років, а вона каже «ні» на кожне ваше прохання або вказівку, ви починаєте нервувати. Якщо вчасно не виправити таку поведінку, суперечки можуть погіршити стосунки між батьками й дитиною.

Як батькам діяти в таких випадках?

  • якщо дитина сперечається, але при цьому виконує ваші вказівки і її дії нікому й нічим не загрожують, просто ігноруйте її поведінку;
  • якщо дитина сперечається, але дотримується ваших вказівок, пам’ятайте, що вона все одно робить те, що ви її просили. При цьому, імовірно, вона відчуває злість. У такому разі доцільно пояснити дитині, що злитися – це нормально, але розмовляти нешанобливо не можна в жодному разі;
  • якщо реакція дитини становить загрозу іншим людям або їй самій, зверніть увагу на те, що дитина говорить, і поводьтеся з нею обережно;
  • не виявляйте імпульсивність. Дайте дитині заспокоїтися, а потім поясніть їй, що так поводитися не можна. Поясніть, яка поведінка допустима, а яка – ні;
  • установіть обмеження й розкажіть дитині про наслідки порушення правил. Не погрожуйте дитині, просто констатуйте факти (наприклад, у разі недотримання правил вона не отримає морозиво або не піде в кіно).Також можете повідомити дитині, що вона залишиться без вечері, якщо й далі кричатиме, і навпаки, ви приготуєте їй щось смачненьке, якщо вона припинить це робити. Компроміс дає дитині змогу обирати і є менш категоричним порівняно з прямою вказівкою до дії;
    повідомте про свої очікування. Іноді вам варто виявити гнучкість, якщо це зробить дитину щасливою;
  • звертайте увагу на те, як ви поводитеся з іншими людьми в присутності дитини. Чи буваєте ви неввічливими або нетактовними? Якщо так, вам найперше слід змінити власну поведінку.

2. Лайки

Коли діти зляться, то переходять на крик. Якщо ж вони починають лаятися, ще не досягнувши 10-річного віку, це повинно стати для батьків приводом для занепокоєння. Дитина може кричати або використовувати ненормативну лексику, аби домогтися бажаного чи втрати вами самовладання.

Коли дитина лається, дотримуйтеся низки рекомендацій:

  • переконайтеся, що ви не використовуєте ненормативну лексику в присутності дитини;
  • не допускайте, щоб хтось лаявся вдома. Цьому не може бути виправдання. Якщо дитина лається, завжди повинні бути наслідки для такої поведінки;
  • чітко поясніть наслідки використання лайки й переконайтеся, що вони доречні. Якщо ваша дев’ятирічна дочка використовує ненормативну лексику, ви можете цілий день не пускати її гуляти. Можливо, при цьому їй доведеться пропустити заняття в музичній школі, але міняти правила не варто в жодному разі;
  • якщо маленька дитина використовує ненормативну лексику, негайно прореагуйте. Скажіть, що це погане слово, а тому воно не подобається людям;
  • якщо ви ненароком скажете лайливе слово в присутності дитини, відразу ж виправтеся. Вам варто самим попросити дитину виправляти вас, якщо вона зауважить, що ви послуговуєтеся такими словами.

3. Агресивна або насильницька поведінка

Діти нерідко зляться. Але якщо їх гнів переходить у жорстокість або агресивну поведінку, це може спричинити проблеми. Перепади настрою, розлади поведінки, імпульсивність, розчарування тощо здатні викликати агресію навіть у маленьких дітей. Іноді дитина може вдатися до насильства з метою самооборони.

Агресія досить часто є засвоєною моделлю поведінки. Чи не трапляється дитині бачити прояви насильства вдома або в школі? Якщо дитина кусається чи б’ється, поставте собі це запитання.

Що робити батькам?

  • Найпростіша реакція на агресію дитини – нагримати на неї. Вчинивши так, ви навчите дитину неправильного поводження. Дитина вчиться у вас контролювати свої імпульси й емоції. Тому не варто підвищувати голос на дитину, натомість попросіть її заспокоїтися;
  • відобразіть почуття дитини, поспівчувайте їй, але при цьому наголосіть, що битися неприпустимо. Скажіть, наприклад, таке: «Я знаю, що ти злишся. Але битися й кусатися не можна»;
  • розкажіть дитині про наслідки, які чекають на неї в разі насильницької поведінки. Якщо дитина маленька, запропонуйте їй альтернативу. Наприклад, навчіть її використовувати слова і фрази на кшталт: «Я злюся» або «Мені це не подобається» замість агресивної поведінки;
  • важливо подавати дитині позитивний приклад. Не застосовуйте вдома фізичних покарань. Натомість заохочуйте позитивну, неагресивну поведінку дитини.

4. Брехня

Діти часто брешуть. Батькам властиво хвилюватися, коли вони зауважують прояви брехні у своїх дітей. Ви, найімовірніше, почуватиметеся зрадженими, відчуватимете за це образу й почнете замислюватися над питанням, чи можете тепер довіряти своїй дитині. Що ж вам слід удіяти, аби запобігти такій поведінці дитини?

  • Не приймайте дитячу брехню близько до серця. Подумайте, що змусило дитину брехати;
  • діти нерідко брешуть, коли побоюються негативних наслідків у результаті з’ясування правди. Хваліть дитину за позитивну поведінку, а не карайте за негативну. Завдяки цьому дитина не матиме потреби брехати;
  • навчіть дитину бути чесною. Для початку продемонструйте їй позитивний приклад;
    установіть наслідки за брехню. Не сперечайтеся, не обговорюйте свої рішення із цього приводу. Якщо дитина бреше, вона обов’язково повинна відчути наслідки.

5. Булінг

Булінг є серйозною проблемою, яка може призвести до емоційного і фізичного насилля над жертвою. Діти можуть залякувати однокласників, аби самим почуватися сильнішими. Нерідко знущання і булінг для дітей – це шлях вирішення їх соціальних проблем. Коли дитина не в змозі впоратися зі своїми емоційними проблемами, вона вдається до булінгу. Помітивши подібну поведінку у своєї дитини, ви мусите відразу ж відреагувати.

  • Якомога раніше поясніть своїй дитині, що булінг – це неприпустимо. Розкажіть, хто такі розбишаки і в який спосіб вони чинять, наприклад: «Розбишака – це той, хто обзиває інших, ображає або забирає їхні речі»;
  • щонайраніше встановіть правила, яких усі члени сім’ї повинні дотримуватися. Поясніть правила дитині в зрозумілій для неї формі: «У цій оселі не ображають інших» або «Така поведінка неприпустима в цьому домі»;
  • будьте уважні до всіх проявів булінгу. Спостерігайте, чи не залякують старші діти молодших. Якщо помітите прояви подібної поведінки в дитини, негайно їх припиняйте.

6. Маніпуляції

Маніпуляції – це модель поведінки, якій дуже складно запобігти. Діти брешуть або плачуть, аби отримати бажане. Якщо потурати такій поведінці дитини, вона вважатиме її правильною. Наприклад, якщо дитина впадає в істерику на людях, коли ви не купуєте їй морозиво, вона маніпулює вами.

Простіше кажучи, маніпулюючи вами, дитина має над вами силу. Вам необхідно припинити її маніпуляції.

  • Очікуйте, що дитина протестуватиме при кожній вашій відмові. Скорегувавши свою поведінку, ви перестанете піддаватися маніпуляціям;
  • наголосіть дитині: коли ви говорите їй «ні», це означає саме «ні». Можна коротко пояснити свою позицію, але не виправдовуйтеся;
  • уникайте суперечок, однак не ігноруйте їх. Прислухайтеся до аргументів дитини, поки вона розмовляє шанобливо і без образ.

7. Брак мотивації й лінь

Дитина може взагалі ні до чого не виявляти цікавості: ні до школи, ні до музики, ні до малювання чи спорту. Ба навіть до ігор з однолітками. Якщо дитина ледача й виправдовує таку свою поведінку, мотивувати її нелегко. Ви у змозі їй допомогти, дотримуючись таких рекомендацій:

  • не хвилюйтеся через поведінку дитини. Інакше дитина вважатиме вас настирливими й опиратиметься;
  • розкажіть дитині історії зі свого дитинства, які надихнуть її на те, щоб спробувати щось нове;
  • не змушуйте дитину шукати хобі. Надайте їй варіанти цікавого дозвілля й дозвольте синові чи доньці зробити власний вибір. Дітей більше цікавлять самостійно обрані заняття;
  • подумайте: чи не змушуєте ви дитину до тих чи інших дій? Запитайте, чого вона справді хоче, що її мотивує. Погляньте на дитину як на самостійну особистість, аби зрозуміти, що саме її мотивує;
  • постарайтеся знайти спосіб спонукати вашу дитину до тієї чи іншої діяльності. Внутрішня мотивація має більшу силу, ніж примус;
  • заохочуйте дитину займатися щоденними заняттями, подбавши, щоб ті були веселими. Наприклад, якщо маєте двох маленьких дітей, доцільно влаштувати змагання, хто з них збере більше іграшок із підлоги або швидше застелить ліжко;
    старшим дітям можна доручати домашні обов’язки (наприклад, мити посуд, накривати на стіл, прибирати в кімнаті), чітко виклавши свої очікування. Установіть обмеження для дитини. Наприклад, ви можете сказати їй: «Як тільки закінчиш свою роботу, ми переглянемо фільм»).

8. Проблеми з поведінкою в школі

Ваш першокласник може заявити: «Я ненавиджу школу!». Діти часто сперечаються з батьками, відмовляючись іти в школу або вчити уроки. Можливі такі причини їх відмови від шкільних занять: знущання однокласників, проблеми з навчанням, небажання дотримуватися шкільних правил, страх перед розлукою з батьками тощо.

Що робити:

  • перш за все, визначте причину, чому дитина не хоче відвідувати школу або вчити уроки. Якщо вона має проблеми з навчанням, вам варто допомогти їй учити уроки;
    дитині може знадобитися час, аби звикнути до школи. Зрозумійте: зміни не настануть одразу ж;
  • мотивуйте дитину виявляти позитивну поведінку, але при цьому не використовуйте підкуп. Наприклад, ви можете купити дитині морозиво зі словами: «Ти заробив морозиво, тому що вивчив уроки без нагадувань»;
  • запитайте дитину, чи хоче вона, аби ви порозмовляли з учителем про її проблеми. Дайте їй зрозуміти, що вона завжди може звернутися до вас, якщо матиме ті чи інші труднощі. Запитуйте, що їй подобається в школі. Допомагайте їй із виконанням домашнього завдання і намагайтеся зробити це заняття більш цікавим.

Іноді проблеми з поведінкою дитини не так просто вирішити, як може здатися на перший погляд. У такому разі вам може знадобитися допомога фахівця.

Коли потрібно звернутися до фахівця

Якщо погана поведінка дитини стає некерованою або виявляється в неї занадто часто, доцільно звернутися до фахівця, який зможе визначити фізіологічні або психічні причини такої поведінки. Про це ви можете почитати тут

Моя дитина
За матеріалами

 

Залиште свій коментар

коментарів