Цей пост про тих дорослих, чиє дитинство пройшло під гаслом: «Дорослішай скоріше; коли ти маленький, ти нам незручний». Тих, хто з дитинства не мав права на дитячі пустощі й радості, на свої почуття і справи, тих, хто повинен був з пелюшок бути вихованим і ввічливим.
Їхні батьки були або занадто зайняті, або ж сприймали батьківство як тяжку ношу.
Загалом, пост присвячується хлопчикам і дівчаткам, які рано подорослішали.
Про травму передчасного дорослішання
Зрозуміло, що дитина дорослішає поступово, і, якщо вона завчасно змушена була стати дорослою, значить, їй довелося чимось за це заплатити. Вона заплатила тим, що витратила свої дитячі ресурси не на розвиток, а на адаптацію, підстроювання до світу дорослих.
Їй довелося витіснити велику кількість своїх дитячих переживань в самих різних незавершених ситуаціях минулого, в яких вона була самотня і не отримала підтримки. Їй не вдалося використати потенційні можливості, які дозволили б їй свого часу відокремитися від батьків і подорослішати.
Така людина не вміє розбиратися у власних почуттях, зате чудово налаштована на почуття оточуючих. Вона важко переживає відмову значущої людини, не в змозі привласнити свою значимість, чекаючи, що її підтвердять інші люди й т.п.
Отже, її дитяча частина залишається дуже вразливою і водночас чекає позбавлення від своїх страждань.
Коли така людина приходить в терапію або ж починає іншим способом роботу над собою, перед нею стоїть завдання завершити те, що колись не було завершено, прожити почуття дитячого горя і самотності, відпустити минулі образи, тобто зробити те, що не було зроблено вчасно.
У цьому процесі вона має справу зі своїм розщепленням. Вона знову зустрічається зі своїми внутрішніми фігурами маленької, вразливої інфантильної Дитини та псевдодорослою частиною, вимогливим Тираном.
Читайте також: Бунт зручної дитини
І ось вона знову вимагає від себе швидкого зростання; тепер вона сама не може терпіти свої «дитячі» почуття і «незрілі» реакції, і вона незадоволена занадто «повільним» дорослішанням.
Такі люди порівнюють себе з іншими й можуть страждати від того, що ці інші вже чогось досягли-вилікувалися-прозріли, а вони ще ні.
Внутрішній Тиран знову соромить і звинувачує. Людина знову відчуває себе поганою і недосконалою тепер уже в процесі терапії.
Так вона непомітно для себе відтворює свою травму передчасного дорослішання.
Тим часом її дитяча частина активно чинить опір новому дорослішанню, бо вона «пам’ятає» негативний досвід, а також якою ціною він дістався. Крім того, поранена дитяча частина мріє повернути люблячих батьків, яких не було, за якими страшно сумує, і ось ця надія теж заважає від них відокремитися.
Чим більше квапить себе людина, не довіряючи собі, не зважаючи на свій власний темп, тим сильніше чинить опір дитяча частина.
Насправді для завершення минулого досвіду і справжнього дорослішання потрібно прямо протилежне. Потрібно дати та організувати собі те, чого не вистачило, щоб сепарація відбулася. А не вистачило прийняття, співчуття і підтримки.
Саме зараз треба дозволити собі відчувати те, що відчувається, дозволити самі «незрілі» реакції, якими б вони не були, визнати право на власний процес – в тому ритмі та темпі, як він йде природним шляхом. Це те, що потрібно дитячій частині, щоб відчути підтримку доброзичливої, по-справжньому дорослої фігури, і внаслідок чого зросте довіра і сміливість йти своїм шляхом.
Наведу приклад.
Якщо людині страшно мати справу з нелюбов’ю оточуючих, то першим ділом цей страх потрібно визнати. «Так, я боюся того, що хтось не любить мене».
Другим кроком буде легалізація, підтвердження права на почуття: «Так, можливо дуже страшно, коли хтось тебе не любить».
Наступний етап – розширення кута зору: «Світ – різний, одна людина тебе не любить, а іншій дійсно будеш ти цікавий. У тебе теж є таке право – когось любити, когось – ні».
Присвоєння себе – будь-якого – абсолютно необхідне, тільки так можна повернути собі цілісність. А найважливішим елементом лікування є співчуття собі та добре ставлення.
… Коли травмуюча ситуація завершена, вона перестає «турбувати». Більше не ранить чиясь критика чи нелюбов.
Також вірно і зворотне: поки ще виникає біль і образа, отже, травма ще не закрита, і з нею потрібно продовжувати роботу.
Потрібно пам’ятати й про ту свою інфантильну програму, яка тягне назад, у минуле, на пошуки ідеального батька. Очікування з неї «звучать» приблизно так: «Ви обов’язково повинні подбати про мене (чоловік, начальник, держава, не важливо – хто), а якщо ви цього не зробите, то будете винні (я знайду кращих батьків)».
Зрозуміло, що це позиція Жертви, яка чекає, не наважуючись і не бажаючи самостійно піклуватися про себе.
У цій частині доведеться послідовно руйнувати ілюзію про ідеальних батьків, дозволяти собі сумувати з цього приводу, і підтримувати себе в самостійних кроках, спрямованих на турботу про себе: «Ти можеш просити про допомогу, організовувати собі підтримку, маєш право піклуватися про себе так, як тобі це потрібно».
Автор: Вероніка Хлібова
Моя дитина
За матеріалами
