Ви звикли направляти дитину, підштовхувати до певної мети? Або вважаєте, що у неї є право жити і діяти на власний розсуд? Психолог Елісон Гопник рахує: можна виділити два основних батьківських стилі. Ми прочитали для вас її книгу «Садівник та тесля: що сучасна наука про розвиток дітей говорить нам про взаємини між батьками та дітьми» та виділили основні моменти.
Група американських психологів провела експеримент з дітьми дошкільного віку. Дітям дали іграшку, зібрану з декількох пластикових деталей, кожна зі своєю окремою функцією: одна деталь пищала, в іншої спалахувала лампочка, в третій звучала музика, а в останній було заховане дзеркало.
Психолог покликала частину дітей в ігрову і там натиснула — мабуть, випадково — на деталь, яка запищала. «Ой!» – сказала психолог. З іншими дітьми вона поводилася більш впевнено і продемонструвала іграшку, як це зробив би учитель. «Подивіться, яка чудова іграшка! Ось як вона працює», – вимовляючи це, психолог навмисне натискала на звуковий сигнал. Потім дітей залишили одних, щоб вони могли спокійно пограти.
Діти з першої групи грали з іграшкою вільно і невимушено, як вийде. Незабаром дослідним шляхом вони виявили всі інші функції: світло, музику, дзеркало. Діти, яким «учитель» показав, як користуватися іграшкою, поводилися набагато скутіше — вони натискали лише на ту деталь, яка пищала, повторюючи це знову і знову, і навіть не намагалися дослідити можливості обраної іграшки.
Наше завдання не формувати їхній розум, а дозволити цьому розуму вивчати всі можливості, які світ надає
«Цей експеримент виявляє серйозні вади сучасного виховання, — коментує Елісон Гопник. – Батьки намагаються — та й ми всі намагаємося — допомогти дітям найкращим чином вирішити всі життєві завдання, одне за одним — від будівництва вежі Duplo до отримання атестата зрілості. Але ті, хто ліпить зі своїх трирічних дітлахів першокурсників Гарварду, сильно ризикують обмежити їхні можливості — ті самі, які начебто намагаються розвинути».
Діти розквітають в ситуаціях, подібних до тієї, що була створена в першій частині описаного вище експерименту, — коли вони можуть самі по собі вільно все досліджувати. Причому на наших помилках вони вчаться не гірше, ніж за нашою вказівкою.
«Теслярський» підхід: діти як проект
На думку експерта, в сучасних благополучних суспільствах процвітає помилковий підхід до виховання дітей. Сім’ї середнього класу відчувають величезний тиск: вони повинні виростити дітей так, щоб у них все склалося благополучно.
Ми тягаємо їх на футбольну секцію і в балетні класи. З тривогою перевіряємо кожен вечір, чи правильно вони зібрали шкільні рюкзаки, і відчуваємо себе винуватими, якщо не встигаємо зробити це. Турбуємося, чи добре вони сплять, чи достатньо у них друзів. Активно обговорюємо принципи хорошого і поганого виховання. І без кінця ставимо під сумнів наш власний вибір: чи не занадто багато ми працюємо? Чи не занадто опікуємося дітьми? Чи достатньо ми до них уважні?
Але все це — неправильні питання, стверджує Елісон Гопник: ми не повинні підміняти турботу про дітей «вихованням». Проблема «виховання» в тому, що воно має на увазі роботу, а не любов.
Ставлення до дітей як до особливо важливого «проекту» прирікає батьків на почуття незадоволення, тому що це наполеглива, невдячна, ненормована і до того ж неоплачувана праця. Але водночас, додає експерт, «це і приголомшливо сильне почуття любові, в усякому разі, для більшості з нас».
«Виховання» психолог уподібнює роботі теслі, який струже, пиляє і виточує якийсь предмет, щоб досягти якоїсь кінцевої мети, в такому випадку — сформувати певний тип особистості. Тесляр переконаний, що перетворити дошки в витончений стілець цілком в його владі.
Коли ж ми обробляємо сад, ми аж ніяк не вважаємо себе «творцями» капустини або куща троянд. Швидше, ми працюємо над тим, щоб створити сприятливі умови для їхнього дозрівання.
Садівник знає, що його плани з великою ймовірністю будуть порушені. Мак виросте яскраво-червоний, а не блідо-рожевий, помідори в парнику почорніють, а тлю так і не вдасться вивести. Мета батьків – «садівників» – забезпечити дітям безпечний простір, в якому вони зможуть стати самими собою, а не підганяти їх під шаблон задуманої конструкції.
Читайте також: Свобода чи добробут: яка мета виховання дітей
«Садівники» створюють простір для вільного зростання
«Теслярська» модель виховання зазнала нищівного провалу, стверджує Елісон Гопник. У США і Великобританії система освіти орієнтується на результати тестів, а рівень неписьменності, особливо серед дітей з сімей з низьким доходом, залишається високим.
Більш того, до дітей, які не відповідають вимогам школи, ставляться так, ніби вони дефектні або хворі. Замість того, щоб натаскувати їх на високі бали, психолог пропонує проявити до них більше уваги. Особливо до дітей з бідних сімей, і особливо — в перші роки їхнього життя.
З точки зору еволюції людства вигідніше вирощувати дітей з широким діапазоном якостей. У порівнянні з іншими біологічними видами людські істоти довше залишаються незрілими, але у них більший розмір мозку і велика здатність вчитися. Оскільки маленькі діти так довго потребують нагляду, в минулому про них завжди дбали по черзі різні члени спільноти.
Переваги такого підходу підтверджені численними дослідженнями, які показують, що діти вчаться краще, спостерігаючи за різними людьми. Спочатку ми набуваємо вміння і навички, граючи, і тільки потім — навчаючись. Тому, така шкідлива сучасна шкільна система, де гра відсувається в сторону, а дітей вчать науці не на практиці, а за підручниками і тестовими завданнями.
«Наше завдання не в тому, щоб формувати розум наших дітей, — підкреслює Елісон Гопник, — а в тому, щоб дати їм можливість досліджувати всі можливості, які надає світ».
Моя дитина
За матеріалами
