Дитина деколи мимоволі вимовляє фрази та слова, які можуть нас образити. Як до них ставитися і чи можуть вони нести яку-небудь користь?
Діти та підлітки часом говорять батькам неприємні речі. І не так уже й важливо, з умислом це робиться чи ні, — чути про себе гірку правду (або напівправду) не радісно нікому.
“Всупереч прислів’ю, їх вустами говорить не абсолютна, але лише часткова істина, — уточнює психотерапевт Дарина Кримова. — Однак кинуті в серцях “ти зла”, “ти поганий” ми сприймаємо, як об’єктивну характеристику нашої особистості. Наше хворобливе сприйняття — роздратування, гіркота, розгубленість — заважає нам помітити, що крім агресії в дитячих словах є і якесь важливе послання, щось таке, що змусило їх відкрити рот і висловити ту болючу правду, яка турбує і нас самих”.
Доросла людина, що живе з безрадісним відчуттям, що вона посередність, рано чи пізно почує, як діти це підтверджують. Кожен батько знає, наскільки сильно діє така “проста” констатація: “ви старі”, “ти товста”, “з тобою нудно” …
Діти кажуть правду, відштовхуючись від реальних (принаймні для нас) речей. Але не всю правду — і до того ж перебільшену, спотворену, немов побачену через збільшувальне скло. Виникає неприємне відчуття, що нас наскрізь бачать ті, перед ким нам завжди хотілося б виглядати бездоганно.
“Наші діти знають нас краще, ніж ми думаємо, — продовжує Дарина Кримова. — Коли вони це демонструють, знищуючи нас своїми зауваженнями, ми сприймаємо це важко і, на жаль, нерідко піддаємося спокусі відповісти агресією на агресію”.
Діти інтуїтивно і точно вміють влучати по найболючішому. Вони завжди (несвідомо) вловлюють те, про що ми їм не говоримо. Категорично не варто відповідати тим самим — ударом на удар.
Наше тіло
Товстий живіт, маленькі груди, немодний одяг … Вони без проблем потрапляють саме у ті точки, в яких зариті наші комплекси.
І це зрозуміло: наші діти не лише нас люблять, а й вивчають, відчуваючи, зокрема, і те, що нам хотілося б приховати. “За нашою реакції вони перевіряють свою інтуїцію, — вважає дитячий психолог Ірина Хоменко. — Крім того, діти хочуть переконатися, що батьки здатні впоратися з тими рисами, які, можливо, вони самі успадкували від них”.
Нерідко грубість і навіть жорстокість, з якою дитина висловлюється про батьківську зовнішність, приховує її бажання перестати хвилюватися з приводу власної ваги або ж рис обличчя: “Якщо мама навіть пишається, що вона кирпата, я теж можу не хвилюватися”; “Якщо тато не супермен, але при цьому подобається людям і взагалі задоволений собою, то й у мене все буде в порядку”.
За їх словами може стояти й породжене Едіповим комплексом суперництво з батьком своєї статі: дитина принижує його гідність щоб “перетягнути” на себе увагу іншого батька.
Тетяна з посмішкою згадує слова своєї семирічної дочки: “У нас вчителька така гарна, що, якби тато її побачив, він би замість тебе відразу на ній одружився!”. Настільки ж відверто хочуть усунути “конкурента” хлопчики 5-11 років, які не без задоволення вказують на недосконалість своїх батьків. “Тато, у тебе живіт прямо як у Шрека!” – Кидає восьмирічний Гришко. Тато все ж знаходить у собі сили відповісти: “Ну не знаю, а от мамі я подобаюся який є!” І ця фраза ставить у “едіпової провокації” точку.
У підлітків напоготові ще більше нищівних фраз на тему батьківської зовнішності. І вони ще образливіші, оскільки говоряться з повною відповідальністю. Сьогодні діти нерідко обирають мішенню намагання батьків “молодитися”, бути нарівні з молодими, а підлітки не в змозі це переносити.
Читайте також: Підліткове хамство
“Їх отруйні ремарки на цю тему — це і протест проти порушення кордонів між поколіннями, і викриття батьків, які можуть зазіхати на роль сексуальних суперників своїх дітей, — розмірковує Дарина Кримова. — Це їх заклик: “Подивіться на своє тіло: йому вже не 20; тепер наша черга бути молодими!”
Підліткові важливо відчувати дистанцію з дорослим, відсутність її дратує. Навіть якщо вас дуже вразило зауваження вашої дитини, найгірше, що можна зробити, — це відплатити їй тим самим. “Для дитини це може стати глибокою травмою, — попереджає Дарина Кримова, — навіть якщо ви висловилися в жартівливій формі й не хотіли їй зла. Щоб відповісти правильно, потрібно розчути послання дитини та знайти такі слова і тон, які будуть відповідати її віку і суті її зауваження. Відповідати треба спокійним, впевненим голосом, доброзичливо, але не улесливо”.
Наше виховання
“Якось мій восьмирічний син сказав: якби ти вчилася в нашій школі й вчителька почула, як ти за кермом лаєшся, тебе б відразу вигнали, — каже 39-річна Наталя. — Я подумала: “Молодець!” Адже ми йому не дозволяємо вимовляти грубі слова. Але при цьому не знайшлася що йому відповісти, просто засміялася, щоб змінити тему”.
Буквально кількома словами діти виставляють перед нами ті виховні ляпи, які ми, дорослі, неминуче допускаємо в повсякденному житті. І часто, дивуючись їх проникливості, ми бентежимося, не знаходячи що сказати у відповідь.
Невиправдані покарання і їх несподіване скасовування; правила, яких не виконує той, хто сам їх встановив; батьківські розбіжності в питаннях виховання … Цей список наших звичайних “слабких місць” далеко не повний. Дитина вловлює все, що має до неї відношення. І як тільки вона бачить невідповідність в батьківській системі виховання, вона користується нею у власних інтересах.
Але діти ставлять батьків у незручне становище не тільки заради своєї вигоди. “Батьківська непослідовність породжує у дитини відчуття незахищеності “, — пояснює Дарина Кримова. “Щоб відчувати себе в безпеці, дітям потрібно розуміти та передбачати розвиток подій, спиратися на тверді правила та орієнтири, — додає сімейний психотерапевт Катерина Хмельницька. — Ось чому ніколи не слід залишати такі їхні слова без відповіді. Батькам варто визнати свою помилку, але не переходити при цьому на самобичування. Зайві вираження каяття можуть дати дитині перебільшене відчуття її авторитету. А вона ніяк не може займати позицію судді. Вона повинна продовжувати вважати батьків тими, хто дійсно знає, як буде краще для дитини”.
Читайте також: Радикальний дитиноцентризм нашого суспільства. Батьки не ресурс!
Так, батько може визнати: “Схоже, у твоїх словах є правда, хоча ти все ж і перебільшуєш” або ж “Так, імовірно, тут я трохи поспішив …”
Від наших дітей ми незмінно вимагаємо правдивості, і, коли вони стикаються з нашою власною брехнею, це їх обурює. “Батьківський обман, — вважає дитячий психолог Володимир Леуш, — може бути виправданий, якщо його мета — вберегти дитину, хоча б на час, від занадто сильного потрясіння. Не праві ті батьки, які приховують якусь ключову для неї інформацію, наприклад про її походження (усиновлення) або про те, що з нею станеться (зміна школи або місця проживання, переїзд до бабусі …)”.
Якщо ж дитина викриває нас у викривлення правди в життєвих ситуаціях … тут краще, подолавши почуття незручності, визнати: ми, ймовірно, так вчинили через лінощі або страх. Уявлення про такі людські слабкості допомагають дітям зрозуміти: в нашому житті мало речей безнадійно чорного або бездоганно білого кольору.
Наші угоди з собою
“Так робити не можна!”, “Ти ж сам обіцяв!” … Часом ми самі чинимо проти правил, буваємо нечемні, порушуємо обіцянки. Прийняти та винести звинувачення в цьому завжди дуже важко. Особливо батькам: як не хочеться виявитися тим, хто подає дитині поганий приклад!
“Діти будують власну особистість і для цього перевіряють на міцність “будівельний матеріал” — ті життєві та моральні цінності, які важливі для їх батьків, — пояснює Ірина Хоменко. — Діти хочуть зрозуміти, наскільки ці засади та правила “працюють” і чому батьки їх порушили.Якщо таке порушення було лише раз, вони заспокоюються, роблячи справедливий висновок: ніщо і ніхто в цьому світі не досконалий. Якщо ж подібні інциденти повторюються, їм будуть потрібні роз’яснення про те, що, власне, відбувається”.
Образливі слова наших дітей завдають нам біль … і дають привід задуматися: про які наші недоліки вони кажуть — реальні, передбачувані, перебільшені? “Зрозуміти, наскільки справедливий наш портрет, який малюють діти, завжди дуже складно, — вважає Дарина Кримова. – Треба звернути увагу на кілька моментів: що таке це образливе висловлювання — реакція на якусь конкретну образу? Чи повторюється вона? Чи відчуваєте ви, що вона швидше справедлива або, навпаки, абсолютно несправедлива? Одне можна сказати точно: вам необхідно знайти час, щоб це обміркувати“.
Трохи охолонувши, ми повинні дати зрозуміти дитині, що ми її почули (“Так, твої слова частково справедливі, тепер я розумію, що тебе турбує”), а потім закликати її до порядку (“Проте те, як ти зі мною зараз говориш, — неприпустимо, намагайся говорити доброзичливо”). Нарешті, нам варто пам’ятати, що випади проти батьківських звичок і способу життя, цінностей і недоліків допомагають дітям і підліткам поступово відділятися від нас для того, щоб врешті-решт почати власне, доросле життя.
“Так діти з’ясовують, що з батьківського багажу їм підходить, щоб інтегрувати у своє життя, а від чого вони відмовляться, — підсумовує віковий психолог Саміра Павлова. — А батькам завжди варто пам’ятати, що діти та дорослі не антагоністи й не вороги, в їх інтересах краще пізнати один одного”. Образливі слова з вуст наших “немовлят” всього лише ще нагадують нам істину: лише батьківська любов буває сліпа. Про дитячу цього точно не скажеш.
