Часто, коли батьки звертаються до дитячого психолога, вони уже випробували усе. Тоді втомлений вчитель або суворий директор приводить їх під двері. Налякані й трохи розгублені вислухали вже немало нарікань від педагогів про те, які вони батьки, яка «вредна» у них дитина.

Що чекає там, за дверима – невідомо, навіть дитина принишкло жде свого моменту. А там просто молода дівчина чи жіночка середнього віку, дуже рідко чоловік  (така вже особливість нашої професії). Яким же здивуванням охоплені батьки, що може ця «дитина» знати про те, як виховувати дітей, якщо вони не можуть дати ради одному малюкові, а вже шістьох виховали та на ноги поставили.

Поки батьки сідають і роззираються, ми без слів налагоджуємо зв’язок із Мишком, пропоную йому усі свої скарби: Лего, олівці, фломастери, пластилін і пазли. Дитина, рум’яніючи, вказує пальцем на конструктор, і вже у сусідній кімнаті посеред столу височіє гора детальок до чого завгодно. Очі Михайлика загорілися чарівним вогнем, а руки пішли мандрувати у пошуках космічних кораблів та героїв комп’ютерних ігор.

“Ми уже з ніг збилися, тато навіть за ременя брався, але не зміг…, планшета забрали, а він, «скажена дитина», навіть вухом не веде. Що ви тут можете зробити?” – із сумнівом заявляє мати та важко зітхає: “Бабця казала, що треба частіше різку брати, а ми дуже любимо Михайлика”. Татко мовчить, тільки іноді, коли мати згадує про бабцю, супиться іще більше.

Питаю, а чого, як гадаєте, Вас направили сюди? Мама ледь стримуючи сльози стишено: Бо у нас дитина не така, як усі…

І тут пауза. Дивлюсь на Михайлика, на батьків, звичайнісінький хлопчисько, і самі звичайні батьки. І це перша правда.

Правда №1 – До психолога приходять звичайні батьки, і звичайні діти.

Там нікого не сварять, не осуджують, а намагаються вислухати, почути та зрозуміти.

Правда №2 – Все, що відбувається у кабінеті психолога – ґрунтується на довірі й конфіденційності – ніхто про Ваші питання і труднощі не дізнається.

Психолог зберігає усе в таємниці.

Михайлика не існувало і не існує, і тата його, і мами. Це вигаданий збірний образ, щоб краще було зрозуміти, як воно буває в реальності.

І навіщо тоді психолог, запитаєте Ви, якщо все йому розкажи, а відповіді не отримаєш?

Якщо Ви хочете готових відповідей, вам точно не сюди. Для початку потрібна діагностика дитини: бесіда, спостереження, часом – тестування, протягом певного періоду.

Правда №3 – Психолог не має вбудованого рентгену, він не може одразу сказати, що з Вами або Вашою дитиною.

Як з’ясувалося після розмови з батьками та дитиною, спостережень та тестувань, Михайлик пішов до школи за законом – у 6 років, коли дитина вже повинна мати сформовану готовність до школи – її тіло, мотивація й емоції достатньо дозріли, щоб витримати це неабияке навантаження (але про це іншим разом). Проте емоційна сфера і тіло Михайлика не знали, що вже треба бути готовими до школи, а тому дитина часто втомлювалась, і не могла уважно слідкувати за розповіддю вчителя. З часом вони здавалися незрозумілим набором звуків і вже не так сильно вабили хлопчика, як ароматна булочка з корицею, що залишилась з перерви, чи новий телефон, який у найвідповідальніший момент гри довелося заховати під парту, бо вже продзвенів дзвінок на урок. Тоді Михайлик починав гратися під час уроку, смикати товариша, і голосно розмовляти, бо ж друг чомусь не чув його запрошення до гри.

Ну і тут одразу виникають кілька варіантів. Батьки хотіли як краще, вчителька має у класі ще 24 бешкетники, а Михайлик сумує за домом і мамою, бо раніше не ходив до садочка.

Перше слухаю, потім ставлю запитання. І тут чую від батьків: “І що нам тепер робити? А відповіді нема. І тут батьки, зазвичай, як і я, вперше потрапивши до психолога, дещо розчаровані.

Читайте також: Потреби дитини в різні періоди життя

Правда № 4 – Психолог не має готового рецепту на миттєве розв’язання усіх питань.

Питаю, а чого б Ви хотіли для свого сина? Відповіді бувають різні. Хтось прагне, щоб добре вчився. Читайте, на самі 12-тки, а потім університет з червоним дипломом, і то за кордоном, а потім …, а потім … А хтось – аби виріс щасливим, знав, що його люблять, що він творчий та особливий, що в нього вірять, і в нього все вийде, варто тільки спробувати.

Батьки Михайлика хотіли, щоб він тихо сидів, і щоб учителька на нього не жалілася.

Питаю: А як Ви вважаєте, Михайлик від того буде щасливим?

Батьки знизують плечима. І тут час пояснити потреби дитини.

Правда № 5 – Важливо враховувати актуальні потреби дитини відповідно віку та рівня розвитку.

Приходить Михайлик, несе двома руками обережненько величезне сіре щось, побудоване із конструктора. Дивіться, що я зробив! Батьки трохи скоса, що може в цьому бути концептуального? Питаю малого, а що ж то таке? Він щебече, що це космічний корабель майбутнього, у нього є пристосування і для польоту, і щоб під водою плавати. Показує на виступи у сірій гулі зліва і справа, вказує де кабіни пілотів, і який цей корабель маневровий.

Питаю малого, скажи Михайлику, а чого ти крутишся на уроках? А він мені: “Скууучно, я не розумію, про що вчителька говорить”.

Правда № 6 – усе має свої причини. Діяльність людини зумовлена її незадоволеними потребами.

І тут тільки починається робота. Спільна.

Правда № 7 – Тільки спільна робота батьків, рідних, вчителів, психолога і дитини, здатна принести плоди.

P.S. Усі збіги випадкові, а персонажі вигадані.

Юлія Халевич

Моя дитина
За матеріалами

 

Залиште свій коментар

коментарів